Тернополянка вже на фінішній прямій!

Нагадаємо, жінка ще 17 квітня виїхала велосипедом до Києва. Всю дорогу до столиці і назад долає, лише їдучи велосипедом. 
- Із Києва я виїхала вранці у понеділок, - повідомила нам жінка 25 квітня. – Було таке враження, що столиця не хотіла мене відпускати. Вітер дув назустріч такий, що мені видавалося, що мене розверне назад. Ще так важко їхати не було на жодній ділянці маршруту.
Мандрівниця, як і планувала, поїхала у напрямку Білої Церкви. Каже, що дорога там – хороша. Звернула жінка із траси у Баворові. І тоді, як вона розповідає, почалися якісь дива.
- Мені видалося, що я потрапила в якийсь зачарований світ, - розповідає Ольга Звенигородська телефоном. – Проїхала кілометрів п’ять і потрапила у ідеальне село – дорога рівненька, дерева вздовж дороги побілені, але людей ніде нема! Я вже подумала навіть, що захала в якісь заборонену зону…
За селом тернополянка зустріла єдиного перехожого – чоловіка у формі. Він пояснив, що у селі місцевих жителів фактично немає. Усі, хто має там будинки, - приїжджають у ту місцину, як на дачу – лише у вихідні.
- Потім я заїхала у Ковалівку, як мені радила сестра, - продовжує жінка. – Фоток наробила – масу! Там теж – ідеальна дорога, всі ферми побілені, парканчики помальовані. Зустрічних машин дорогою майже не було, а на полях працювала супернова техніка. У самому селі я знову пережила легкий шок, бо навіть заговорити не було з ким – порожньо!!!
Тернополянка врешті наштовхнулася на жіночку, яка теж їхала велосипедом. Та розповіла, що село – під опікою народного депутата Тетяни Засухи. Мовляв, це завдяки їй і село так виглядає, і люди роботу мають.
- Там всі тротуари викладені бруківкою, - описує вело туристка. – Церква відремонтована. Все навколо неї викладене гранітом! Клумби – наче над ними дизайнери працювали. Словом – комунізм в окремо взятому селі. Я навіть перепитала у людей, чи можна фотографувати, бо стало якось не по собі. Враження складалося, що я потрапила в якесь закрите село.
Згодом була Біла Церква. Там тернополянка відвідала «Олександрію» - дендрологічний парк. Він її не вразив, бо набагато краще виглядає восени.
- Весь цей мені в обличчя дув сильний зустрічний вітер, - каже туристка. – Відтак я збилася з графіку руху. Уже темніло, а мені ще треба було 20 км їхати до Умані. У відчаї я перший раз зрадила собі і попросилася, щоб мене підвезли. Заночувала у готелі в Умані. Дякувати Богу, мене там пригріли, навіть нагодували. Втім, сам готель був жахливий – наче в Радянський Союз назад потрапила.
Вранці жінка оглянула Софіївку. Об’їздила весь парк на велосипеді. Помітила, що там лише готуються до прийому туристів – ремонтують, білять тощо.
- Звідти я вже чітко побачила свій маршрут додому, - продовжує вело туристка. – І вітер напевно це відчув. Він почав дути мені у спину, тому видавалося, що я лечу! Поставила особистий рекорд – 15 км проїхала за 30 хвилин. Відтак зрозуміла, яку рацію має побажання: «Попутного вітру!». Ніколи не думала, що це так важливо для велосипедиста.
Потім тернополянка минула Гайсин і спинилася на ночівлю у Немирові. Наступного дня планувала оглянути Вінницю. Розповіла, що вже не терпиться опинитися вдома.
Про мандрівку відважної жінки читайте тут, тут і тут.
 

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google