Як народився Тернопільський став

Захистом від нападу татар, джерелом води для млинів, місцем риболовлі, відпочинку був протягом століть великий став на річці Серет. На початку ХХ ст. рибу з нашої водойми експортували навіть у Польщу, але завдяки озеру славилося місто і хмарами комарів.

Приблизно 317 гектарів — така площа нашого Ставу, окраси міста. Ним тернополяни гордяться і в ньому купаються, незважаючи навіть на заборони і застереження санстанції.
Став для тернополян невіддільний від самого міста, без нього обласний центр навіть уявити важко. Одначе були часи, коли для цього напружувати уяву не доводилося — водойма просто не існувала.
Початок – 16 березня
Першою згадкою про став у нашому місті є привілей польського короля Сигізмунда від 16 березня 1548 р., що дозволяв власнику міста Яну Тарновському  утворити його біля села Кутківці. Відтак озеро офіційно молодше від міста на вісім років. Одначе вже тоді поблизу Тернополя існував давніший став, який належав Вацлаву Баворовському. Коли ж гетьман Тарновський наказав збудувати греблю і вода заповнила широку долину річки Серет, став Баворовського почали називати “долішнім”, а Тарновського — “горішнім”. Він підходив до тодішнього міста не надто близько, адже у грамоті від 30 вересня 1550 р. Яна Тарновський дозволяє міщанам перепинити течію Серету нижче своєї греблі і вище ставу Баворовського, щоб утворити там “саджавку“ чи озерце. Одначе власник міста здійснив такий “жест” аж ніяк не від щирої душі — навіть у цьому невеликому озері він забезпечив собі і місцевому римо-католицькому священику право ловити рибу. Могли рибалити з берега сітками, званими черпами, і міщани у панському ставу, коли той був повний води. Одначе це для тернополян XVI ст. було платою за обов’язок ремонтувати греблю і “лотоки” — канави, якими вода стікала до млина, на тій же греблі. Цікаво, що коли у середині XVI ст. на греблі був один млин, то уже в 1672 р. — три. У документах збереглися навіть імена і прізвища власників тих млинів: Лукаш Петриківський, Семен Секрета і Федько мельник.

Над Ставом – не тільки замок
Старовинне місто Тернопіль розлягалось на лівому березі Серету: від Львівської брами, що стояла біля Надставної церкви, і до річки Рудки. Остання текла вздовж сучасної вулиці Крушельницької через парк Шевченка. Десь там, над ставом, стояла Шевська вежа. До замку вода також підступала ближче, аніж тепер. Одначе і над водоймою височіли міські мури, правда нижчі, аніж зі східного боку — зі сторони, де тепер стоїть Катедра.
— Мури й вежі на заході й півдні боронять замок навіть там, де навколо тягнеться озеро, — занотував у своєму щоденнику мандрівник Ульріх фон Вердум під датою 27 листопада 1672 р. і додав, що сама дамба має 800 чи 900 кроків протяжності.
Отож станом на 1672 р. над ставом у напрямку з півночі на південь стояли Шевська вежа, замок, новий парафіяльний костел Івана Хрестителя, перероблений у шпиталь старий парафіяльний костел, Надставна церква. Точно невідомо де, але над ставом біля цього храму стояла Кушнірська вежа. Обабіч нового костелу, на ринку (тепер це місце займає вул. Старий Ринок — прим. авт.) була ратуша. У переліку є чи не половина головних будівель тодішнього Тернополя і просто неможливо не уявити, як сильно місто тиснулося до озера. Причина — звідти дув тільки вогкий західний вітер, а з мочар летіли зграї комарів. Але звідти ніколи не нападав ворог.
До речі, недалеко ставу, біля замку, але у межах міських мурів стояли також пекарня, кухня і стайня, що обслуговували маєток.
У Тернополі було Підзамче
Залізничну станцію Підзамче, що у Львові, зауважили, напевно, всі, хто в’їжджав потягом у це місто зі сторони Тернополя. Одначе одиниці тернополян уже знають, що в нашому місті, над ставом, існувало своє Підзамче — саме так у давнину називали ремісничий квартал на схилах замкового пагорба, який тягнувся вздовж берега і боліт.
— Замешкали тут майстри, котрі задовольняли потреби замку, — колодії, римарі, ковалі, зброярі, чинбарі та інші рукомесники, — пише в своїй книзі “Тернопіль у плині літ” краєзнавець Любомира Бойцун.
Одначе таким квартал не дійшов навіть до початку ХХ ст. Із розвитком мануфактур та промисловості вироби ремісників ручної роботи втрачали попит, ставали надто затратними. Відтак і Підзамче поступово перетворилося на своєрідне гетто бідняків. Його просто знесли після Другої світової війни, коли будували “Тернопіль”, готель для туристів-іноземців. Тепер частину колишнього Підзамча, схили над ставом, серед молоді називають — "Єлісєї" та “Єлєся”, що є скороченою версією від “Єлісейські поля”.
Відновлювали після війни також і став, адже він занепав ще в часи міжвоєнної Польщі. А в часи Другої світової водойма, рибу з якої на початку ХХ ст. місцевий підприємець Володимир Трач возив навіть у Польщу, взагалі зникла. Адже дамбу під час боїв зруйнували. Греблю вирішили відбудувати у 1956 р. і вона вийшла вищою, аніж її попередниця — сучасний рівень води перевищує той, що був колись. За часів СРСР і до 1992 р. збільшений до понад 300 га став називали Комсомольським озером.

Кораблі й фонтани
Першим на плесо Тернопільского ставу у 1966 р. випустили теплохід ПТ-50, який подеколи тернополяни називають катером. Це судно зараз не курсує і перебуває на ремонті. А от “Герой Танцоров” плаває у нас із 1968 р. Спершу він мав назву “Заліщики” і курсував Дністром між Старою Ушицею на Хмельниччині та Мельницею Подільською, що у Борщівському районі.
Фонтан запрацював на водоймі у 1975 р. У 1990-х рр. через кризу його не вмикали, а з 2000 р. водограй працював тільки на Великдень, День незалежності та День міста. Зрештою, він затонув у 2003 р. Новий фонтан, який згодом отримав назву “Спогад”, встановили у 2007 р. Одначе він також не працює з 2009 р.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.