Церква на трупах і відсутність інтернету: що побачили у селі, яке було центром УПА на Тернопільщині

• З комунікацій тут лише світло, немає ані магазинів, ані якісної дороги, ані навіть церкви.

• Чому від колись великого села на Шумщині лишилося  тільки вісім дворів? Розповідаємо як живуть місцеві жителі зараз.

Антонівці – колишня столиця однойменної повстанської республіки, село з величезною історією і численними пам’ятками. Ще в 10-му столітті тут було поселення, а вперше Антонівці згадуються в 1540 році. 

Від великого села до малого поселення

Впродовж майже всієї своєї історії Антонівці були великим селом. Тут діяла своя поштова станція, два заводи, банк та млин. Однак, війна та післявоєнні події наклали невиправний слід на село та його жителів.

Від 4 квітня до 19 серпня 1943 року розташовувався штаб УПА «Південь». Тут же і були бої бійців УПА з військами НКВС. Антонівці стали оплотом українських повстанців на південно-східній Волині. 

Через це у 50-60-их роках минулого століття за прихильність та сприяння місцевих жителів бійцям УПА радянська влада прийняла наказ примусово розселити жителів Антонівців у інші населені пункти. 

Абсолютну більшість жителів переселили в села Михайлівського району Запорізької області. Декого, кому пощастило більше, переселили в села на Шумщині та Лановеччині. Відтоді потужне село миттєво занепало. Хоча юридично його ліквідували ще раніше – у 1952 році і тільки в 1990-му його знову взяли на облік.

Звісно, за понад ніж півстоліття у Антонівцях не лишилося практично нічого. А станом на 2014 рік тут було тільки 11 дворів і 11 жителів.

У цьому матеріалі ми покажемо вам, як живе село зараз.

Камінь як згадка та стара церква

Дорога до нього мальовнича та пролягає поміж густими сосновими лісами. Однак її якість… Зо 15 кілометрів ми їхали по суцільних вибоїнах, боячись, що з якоїсь із них авто не виїде. Та й у самому селі дорога не ліпша. Нею непросто навіть йти пішки, що вже говорити про поїздки автомобілем.







Перше, що ми побачили у селі – пам’ятний камінь. Недоглянутий, але масивний. На ньому видніється табличка з написом «Зупинись перехожий, вклонись. Тут до 1952 року було село.





Йдучи вибитою ґрунтовою дорогою, ми побачили старі ворота, за якими є фундамент церкви. Як пояснив місцевий житель Олексій Романюк, в 1979 році її навмисне спалили. Церкву так і не відновили, а фундамент від попередньої вже руйнує час. 









– Знаєте, хотіли будувати нову, зробили кілька двометрових ям біля фундаменту попередньої церкви і жахнулися. На цій глибині лежали трупи, колишні захисники нашого села. Розумієте? Стару церкву поставили на трупах! Навіщо, і сам не збагну, – каже Олексій Романюк. 

















На огородженій території навколо церкви стоять три невеликих будівлі. За виглядом помітно, що будували їх у різні роки. Найновіша – біля самого фундаменту церкви, вона зачинена. На одному з кутів цієї території трохи старіша, відчинена. Серед старого сміття, рушників, рамок до ікон тощо в ній зберігають і хоругви.

А третя будівля, найстаріша і взагалі без дверей та вікон. Тут практично нічого не лишилося, окрім хіба залишків старих хоругв та хреста зі стертою від часу табличкою.

Про старовинні поховання

Також на території, де знаходиться церква, є кілька десятків поховань. Майже на всіх старі кам’яні хрести. Їм точно понад сто років, принаймні про це кажуть місцеві жителі. Розгледіти хто та коли похований на цих хрестах неможливо, адже написи, якщо там вони були, стерті. 



















Та є серед цих поховань новіше, помітніше за інші. Тут покоїться колишній командир Дубенського куреня УПА «Осип» – Антон Мичковський. Він загинув 26 липня 1943 року від ворожої міни. Його тіло привезли в село Антонівці та урочисто поховали.







На гранітному пам’ятнику курінного «Осипа» написані наступні слова:

«То був боєць, що впав за волю,

Що так любив свій рідний край. 

Життя віддав за Україну, 

Прохожий, честь йому віддай.»

А через дорогу від церкви розташоване кладовище. Новіші поховання в один ряд ідуть попри зарослу стежку, старіші розташовані вглиб самого кладовища. На надгробних кам’яних хрестах можна подекуди прочитати, що поховані тут люди, котрі жили у 19, на початку 20 століття.















Окремо від інших знаходиться пам’ятник, на якому зазначають, що тут поховані рештки радянських солдатів, котрі загинули в 1941 році.





За сотню метрів від кладовища – приватне лісове господарство, в якому розводять диких кабанів, оленів, овець, муфлонів. 







Тут же ми зустріли і працівника лісового господарства, який якраз об’їжджав територію. Той розповів, що в Антонівцях з колись 650 дворів лишилося тільки вісім. Та й ці, що лишилися розкидані по чималій території, адже після примусового переселення люди, котрі залишилися і далі продовжили господарювати на своїх обійстях.

Чоловік також розповів, що серед місцевих жителів молоді практично не лишилося, тільки старші люди. Та серед них є дуже цікавий чоловік, котрий чудово знає історію села, бо і сам в ньому народився. Йому вже 75 років, звати Олексієм.

Про цікаву розмову з паном Олексієм та про те, як живуть мешканці у селі Антонівці, ми обов’язково розповімо вам згодом.

Колись Антонівці було одним з центрів УПА, промисловою квіткою Шумщини. Наразі ж, воно практично забуте, а люди, що тут лишилися з ностальгією згадують часи розквіту. Вони їздять возами та машинами у сусіднє село в магазин, опалюють помешкання дровами, а воду беруть надворі. Коли ж мова заходить про наявність інтернету, лиш усміхаються та кажуть, що не завжди можуть навіть по телефоні спілкуватися через поганий зв’язок.

Це одне з сіл, що лишило слід в минулому, але для якого майже не залишилося шансів на майбутнє.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.