Майже нічого не бачить, але став чемпіоном України та відкрив власну справу

Майже нічого не бачить, але став чемпіоном України та відкрив власну справу
  • Досягнення Дмитра Мурдзи з Тернопільщини у спорті важко перелічити. Він неодноразовий чемпіон України. У нього 36 медалей за перемоги, хоча йому лише 23 роки. Хлопцю ще в дитинстві діагностували дистрофію зорового нерва. Тому змалку він практичного нічого не бачить.
  • Але це не стало перешкодою для того, щоб реалізувати себе і в спорті, і в літературі. Окрім того, Дмитро зараз активно займається масажем та реабілітацією. Каже на один дотик може визначити який м’яз у людини болить.

Народився Дмитро Мурдза у Тернополі, коли йому було 6 – сім’я переїхала у село Грабовець, поблизу Тернополя. Згодом хлопець навчався У Теребовлянській спецшколі-інтернаті (зараз Теребовлянський НВК)  З 9-річного віку професійно займався голболом. Це вид спорту із м’ячем, який входить до Паралімпійських видів спорту. Усім учасникам гри зав’язують очі. З 15-ти років Дмитро займався легкою атлетикою і за місяць занять вже здобув золото та бронзу на Всеукраїнській спартакіаді «Повір у себе». У 2015-му році на чемпіонаті України серед дорослого етапу Дмитро став двократним срібним призером України з легкої атлетики, незважаючи на травму коліна. Згодом здобував золото та бронзу із цього виду спорту. Перемагав на всеукраїнських змаганнях з Дзюдо. Три роки тому спортсмен розпочав займатись пауерліфтингом. Зараз Дмитро - майстер спорту та кандидат в збірну України із цього виду спорту.

Професійний спорт Дмитро покинув, чому це сталось, що надихає його на нові перемоги  та чим зараз займається чемпіон, читайте у інтерв’ю.

- З якого віку ти почав займатись спортом та скільки років у тебе пішло на те, щоб стати чемпіоном України?

- У професійному спорті я провів 13 років. З 10-річного віку був призером та переможцем районних, обласних та всеукраїнських змагань. Я п’ятиразовий Чемпіон України з легкої атлетики. У мене І-а група інвалідності через зір. У дитинстві лікарі мені забороняли займатись силовим спортом, тому, що будь-які фізичні навантаження були мені протипоказані. Лікарі казали, що в той час швидких рухів мені не можна було робити, бо це могло пошкодити зоровий нерв більше, ніж було. Але я, як усі діти, робив все з точністю до навпаки (посміхається - прим. ред). Я змалку був жвавим, і жодна хвороба мене не зупинила. Коли почав займатись легкою атлетикою, лише за місяць став чемпіоном області, потім були перемоги на всеукраїнських змаганнях .

- Чому саме  голбол?

- Це досить новий спорт, його придумали у 1945-му році для того, щоб допомогти у реабілітації ветеранів, які повернулись із Другої світової війни. У ньому беруть участь люди із порушенням зору. Для того, щоб усі були в рівних умовах, гравці надягають маски. Я розпочинав заняття професійним спортом саме із голболу, мені тоді було лише 9.  На жаль, на той момент у нас була досить слабка команда. Тренувань було мало, і загальний командний дух підвів. Я зрозумів, що в командному виді спорту не дуже сильний.

- Розкажи про свої перемоги, що вони для тебе означають?

- Тренування-тренування-тренування. Під час навчання в Теребовлі кожну вільну хвилину я присвячував спорту, коли однокласники ішли в буфет, розважались, я виходив на майданчик і тренувався. У мене перед очима був тільки біг і все. Був момент, коли були дуже важливі змагання. В 2015-му році мені вперше дали можливість поїхати на чемпіонат України з легкої атлетики. І майже напередодні змагань я отримав серйозну травму коліна. Боявся, що не допустять медики, боявся, що не зможу, але незважаючи на страх, я собі сказав, що поїду, оскільки готувався три роки. Я поїхав. Було непросто, але завдяки активній реабілітації  виступив і потрапив в трійку кращих. І з того часу я зрозумів, що хочу займатись не лише своєю реабілітацією, а й інших людей.

- То саме тому ти вступив на спеціальність «реабілітолог»?

- Десь з 10-річного віку я займаюсь не лише спортом, а й масажною справою. З 15-ти років - реабілітацією. Я зрозумів, що можу відновити себе. Я консультувався з фахівцем, який разом з тим, є моїм наставником, з людиною, яка виховала в мені чемпіона. Це Тарас Демчук. При нагоді хочу йому подякувати.

Зараз я створив власний масажний бренд «Портативна масажно-реабілітаційна студія «Релакс плюс». Ми працюємо в усіх містах України. Розпочалось все із Рівного, я там навчають в державному університеті на спеціальності «Фізична терапія та ерготерапія».

- Проблеми із зором – не перешкода твоїй діяльності?

- Ні, і навіть навпаки – це моя перевага. Коли людина погано бачить – у неї чудово розвинені тактильні відчуття. І практично усе, що мені давали за три роки навчання, я знав через практику. Я можу твої м’язи прощупати, як рентген. Упродовж двох-трьох хвилин кажу, яка ділянка пошкоджена.

- Яку найбільшу вагу ти підіймав?

- Наприклад, у силовому триборстві, пауерліфтингу, у сумі з трьох вправ я піднімав 520 кілограмів. Вправу «присід зі штангою» виконував з вагою 177,5 кілограмів.

- Як налаштовував себе перед відповідальними змаганнями?

- Я наведу приклад з реабілітації: коли ти налаштовуєш себе психологічно на одужання, тоді і фізично можна себе налаштувати. Так само тут: ти думаєш про перемогу – ти перемагаєш, ти боїшся – все, ти програв. На змагання ніколи не можна йти з поганим настроєм. Спортсмен має бути у бойовому настрої. Мене вчили: твій суперник – це штанга. Ні! Штанга – це моя подруга.

- Чому ти покинув професійний спорт?

- Була травма, і якщо продовжувати займатись силовими вправами, вона прогресуватиме. Захворювання вдалось залікувати, але щоб не ризикувати далі, я вирішив піти із спорту. Звісно, «для душі» я тренуюсь. Підіймаю малу вагу, десь кілограмів сто.

- Що тебе надихає на перемоги?

- Я ніколи не падаю духом, які б проблеми не були – я вірю у краще і думаю про хороше. Усім, хто не може себе знайти в житті, або має труднощі, лише скажу: відволікайте себе, будьте активні, не грузніть у своїх проблемах. Дивіться комедійні фільми, проводьте час з друзями, будьте активні до життя. Від чого людина руйнується? Від того, що думає про погане. Усі хвороби, усі біди ідуть в нас з голови. Про те, що думаємо – те і отримуємо.  

Коментарі (5)
  • Вася Тирпак

    Я хочу участувать
  • Volodymyr Zhovner

    Дімон...Вперед і Тільки Вперед...!!
  • Nata Koko

    Здоров'я і великого надхнення💪✌️
  • Ірина Хамуляк Жигал

    Хай тобі щастить!!!

11:06 Через Тернопіль курсуватиме «Дністровський експрес» 10:15 Захищаючи Україну, загинув тернополянин Володимир Кобилецький 09:12 У Смиківцях горів житловий будинок 08:55 На Тернопільщині ускладнені погодні умови: є застереження для водіїв Від читача 11:06 Мобільний додаток "Параюристи" - гарантована правова допомога 08:25 В Україні з 7 жовтня у громадському транспорті діють нові обмеження: що забороняється 08:01 Сьогодні, 7 жовтня: Всесвітній день усмішки 21:01 Київ засудив анексію чотирьох областей і пообіцяв повернути території: що пише світова преса 20:00 Бізнес – за, що думають інші? На Тернопільщині обговорюють скорочення комендантської години 19:31 У Тернополі проведуть свято для дітей із сюрпризами та подарунками play_circle_filled 19:27 У Тернополі аварія за участю громадського транспорту: є потерпілі 19:00 На безпритульних котів у Тернополі не дали ні копійки. Ми запитали у влади, що робить місто 18:05 У Тернополі відкрили Гуманітарний хаб для переселенців з Луганщини photo_camera 17:09 Давайте зігріємо захисників! «20 хвилин» збирають теплі речі для підрозділу журналіста на передову photo_camera 16:20 Десяток – і за 82 гривні! Ми порівняли ціни на яйця в магазинах та на ринку photo_camera 15:45 Фонд держмайна України виставляє на приватизацію ще два спиртзаводи Тернопільщини 15:02 У Тернополі зіткнулися бус і вантажівка: є постраждалий 14:36 Житель Чортківщини незаконно отримав допомогу як переселенець 14:00 Просять від 50 до 250 грн за кілограм. Які гриби продають на стихійних ринках і чи безпечні вони? 13:15 На вулиці Підволочиське шосе не розминулися Opel та Audi A4: один водій у лікарні
Дивитись ще keyboard_arrow_right
keyboard_arrow_up