Сповідь трьох вдів і роман на цвинтарі





















































Це вистава про трьох трьох жінок-вдовиць, які попри все не втрачають почуття гумору, самоіронії, оптимізму  і особливого шарму. «Весела вдова» Люсіль (заслужена артистка України Лариса Попенко) вдавано оптимістична, одержима мрією про жіноче щастя. «Невтішна вдова» (заслужена артистка України Наталія Гунда) – добропорядна консервативна  Доріс розважлива й суперечлива водночас. Поміркована Іда (заслужена артистка України Діна Анепська) здатна поєднати свої спогади про померлого чоловіка і нову симпатію. Саме в неї на цвинтарі починається роман із давнім знайомим, вдівцем Семом (заслужений працівник культури України Юрій Марчак), який приходить на могилу своєї дружини.

– Жінка нашого віку – це діамант. Він сяє, сяє, боже, – вільно! І ця краса потребує гарного оформлення – у вигляді мужчини. От і все ! – виголошує одна з героїнь – невгамовна Люсіль, наголошуючи на оптимістичний, життєствердний лейтмотив вистави і пояснюючи її назву.

Однією з причин багатолітньої дружби вдів є смерть їхніх коханих чоловіків. Жінки щомісяця разом збираються на цвинтарі, аби провідати й впорядкувати могили. У кожної з вдів, попри біль від передчасної втрати «половинки», свої невисловлені жалі. Люсіль любить чоловіка попри те, що він часто зраджував її, Доріс не може жити без свого коханого, оскільки вони були дуже щасливі у шлюбі, Іда почувається дуже самоттньою, тому хоче розпочати нові стосунки. Відвідування кладовища перетворилося для подруг на рутинний ритуал.

Жінки по-різному ставляться до свого вдівства.  Доріс відмовилася від особистого життя, Люсіль заграє і кокетує з мужчинами при кожній нагоді, Іда сподівається, що не все ще в минулому. Героїні повсякчас сперечаються над питанням: чи має вдова право на особисте життя? У намаганні його влаштувати пристрасті закипіли навколо лякливого вдівця Сема, який під кінець вистави таки зважується на серйозні стосунки з Ідою. «Невтішна вдова» Доріс помирає, а кокетка Люсіль так і залишається самотньою, продовжуючи відвідувати могили покійного тчоловіка та подруги на кладовищі.

Розкривають характери героїнь та увиразнюють сюжет і образ вистави сценографія та костюми Миколи Костюшка, оригінальні танцювальні номери у виконанні артистів балету Наталії Гоменюк та Олега Довганя, Марії Циби і Володимира Престаша, а також доречні й органічні танцювальні номери усіх артистів драми (хореографія і пластика Анни Марчак-Кіщенко та Олександра Кіщенка). Музичне оформлення режисера-постановника Володимира Савінова з творів Ніно Катамадзе і Тіни Тьорнер втілив звукорежисер Ігор Курилюк, художник по світлу – Володимир Калінін, відеоряд – Олександр Бабленюк.

Вистава розчулила публіку і зворушила до сліз. До речі, того вечора у Тернополі йшов дощ, як і на сцені, коли актори у плащах і з парасольками прийшли на цвинтар.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.