Єдине, з чим не можем змиритися – із дитячим болем. Тернопільські лікарі про свої робочі будні

• Їм не страшні ні безсонні ночі, ні ризик інфікуватися, ні дзвінки в будь-який час доби. У їхніх серцях живуть співчуття та милосердя, адже вони небайдужі до своїх маленьких пацієнтів.
• Розповідаємо про лікарів міської дитячої лікарні. Від їхнього досвіду та кваліфікації залежить життя і здоров'я малюків. Виявлення захворювання або схильності до нього в дитячому віці допоможе уникнути небажаних ускладнень в майбутньому.

У цьому матеріалі лише кілька відвертих історій про те, як проходять робочі будні, які зміни відбулися в медицині, за що люблять свою професію. Вітаємо усіх медичних працівників Тернополя і не тільки. У ваших руках – наші життя.

Бажання зцілювати

Дитячий гастроентеролог Лілія Глинчак у міській дитячій лікарні працює уже майже 30 років. Першого серпня буде поважний професійний ювілей. За роки сумлінної праці пані Ліля стала надійним другом і помічником для тисяч діток та їхніх батьків. Щирі посмішки та міцні дитячі обійми – це найбільша винагорода, яку отримує, ділиться лікарка.

– Є речі, які важливіші за матеріальні блага. Коли вдається допомогти, підтримати, вилікувати – на душі стає приємно. У цьому, власне, і є покликання лікаря – зцілювати, – говорить співрозмовниця.

За багато років професійної діяльності довелося пережити і побачити багато трансформацій. Змінювалися як підходи у лікуванні, так і методики.  

– Наприклад, візьмемо грудне вигодовування. Колись рекомендували годувати їх через певні години, тепер – вільне вигодовування на вимогу маляти. Соки дітям починали давати з місяця, потім – з трьох, тепер –  після року. Щодо раціону, також постійно є зміни. Теж саме стосується і діагностики захворювань. Приміром, для встановлення діагнозу «Гастродуоденіт» раніше призначали ендоскопію. Тепер ще потрібна біопсія (морфологія слизової). І таких прикладів чимало. Наука не стоїть на місці. Медична сфера постійно вдосконалюється, – наголошує Лілія Глинчак.

На практиці спеціалісти віддають перевагу саме доказовій медицині. Важливі протоколи, а медичні засоби повинні бути обов’язково сертифіковані та ефективні.

– Помічаю таку тенденцію, що навіть батьки звертають на цей аспект велику увагу. Наприклад, при закрепах ми не даємо пробіотиків, тому що їх ефективність не доведена. Так само при ГРВІ не рекомендуємо вживати противірусні препарати, цінність яких не підтверджена. Дехто з батьків, можливо, із сумнівом оцінює дії лікаря, коли він не виписує дитині ніяких медикаментів. Але ми не хочемо нашкодити і максимально обережно підходимо до своїх рекомендацій, – акцентує пані Глинчак.

Навчатися треба постійно

Доступність інформації нині може як допомагати, так і шкодити. Коли одні прислухаються, інші починають «приміряти» на себе діагнози з інтернету та займатися самолікуванням. Тому пані Ліля звертається з проханням до усіх батьків – довіряйте медикам. Особливо зараз, у період, коли в країні триває війна, а всі ми вже кілька місяців перебуваємо у постійному стресовому стані, потрібно бути максимально обережним та уважним до свого самопочуття.

– Три роки стресова ситуація – спочатку ковід, потім війна. Спершу потерпаємо від гострого стресу, він переростає у хронічний, як наслідок, виникають функціональні, а згодом і хронічні захворювання. Найчастіше, як бачимо, страждають головний мозок та шлунково-кишковий тракт. Чітко відстежується психосоматика недуг, – продовжує фахівець. – Мусимо аналізувати ситуацію, постійно розвиватися і самовдосконалюватися.

Навчання у лікаря ніколи не зупиняється. Якщо пропустиш місяць-два, то вже безнадійно відстаєш, уточнює пані Ліля. Тому, всупереч обставинам, вона продовжує вчитися. Також у роботі часто обмінюється досвідом та порадами зі своїми колегами.

– Я вчилася у медичному інституті в Києві, закінчила його в 1992-му, але теплі стосунки з однокурсниками підтримую і досі. У нас є спеціальні чати, де ми спілкуємось, просимо порадити, обмінюємось досвідом. Експертна думка часто допомагає. Ти розумієш, що рухаєшся у правильному напрямку, а обрані тобою методики справді мають принести позитивний результат, – з посмішкою говорить лікарка.

За 30 років роботи на медичній ниві пані Ліля, зізнається, не втомилася. Вона, як і на старті своєї кар’єри, так само жагуче прагне допомагати, лікувати. Адже що може бути ціннішим за здоров’я, тим паче діток? Та й винагорода – мила дитяча посмішка – зігріває душу. 

Мріяла тут працювати

Наступна наша героїня – лікар-педіатр дитячий інфекційного відділення міської дитячої лікарні Світлана Онисько. 19 липня виповниться рік, відколи вона працює у закладі. До того проходила тут інтернатуру.

– Це була мрія – працювати в інфекційному відділенні дитячої лікарні. Звісно, робота нелегка, бо від моїх дій і навичок залежить здоров’я моїх пацієнтів. Тож я намагаюся викладатися на максимум. Але з підтримкою колег, а особливо під наставництвом досвідченої завідувачки відділення Ольги Дивоняк маю шанс професійно зростати та вдосконалювати свої вміння, – ділиться пані Світлана.

У своїй практиці лікарці вже довелося зустрітися з ковідом. Це інфекційне захворювання стало викликом для всього світу, але, на щастя, медики навчилися з ним боротися. І хоч зараз, здавалось би, рівень захворюваності пішов на спад, динаміка хвилеподібна. Поки що зустрічаються поодинокі випадки. Але як буде у холодну пору, спрогнозувати важко.

– Натомість зараз більше прослідковуються кишкові інфекції. Тож працювати є з чим, – уточнює співрозмовниця.

Робота лікаря нашій героїні до вподоби. Доводиться бути не тільки гарним спеціалістом, а й відмінним психологом. Адже для успішного результату важлива злагоджене функціонування трикутника – лікар, дитина, її батьки. Потрібно знайти підхід, правильні слова, пояснити, інформувати. Сучасні батьки хочуть бути в курсі всього.

На майбутнє у Світлани Онисько багато планів. Звісно, усе залежить від ситуації в країні також.

– Потрібно багато вчитися, читати, розвиватися. Щоб був результат, необхідно докласти колосальні зусилля. Я дуже рівняюся на свого Вчителя – Ольгу Дивоняк. Поважаю за її мудрість, компетентність та рівняюся на неї, – підсумовує молода лікарка.

Лише вперед, ні кроку назад

Ще одна історія медика. Про Ірину Назаренко, яка є педіатром першого педіатричного відділення. У професії вона 21 рік!

– Люблю свою роботу за спілкування. Така приємна ця дитяча безпосередність. Пацієнти – усі рідні. Зайде в кабінет – обійме, пригорнеться, розкаже всі новини. У них стільки доброти і щирості, – з посмішкою проповідає пані Ірина. – Сучасні батьки теж позитивні. Вони розумні, відкриті до спілкування. Прислухаються та завжди радяться. От, приміром, щеплення. Усі свідомо підходять до цього питання. Мене, як лікаря, це дуже тішить. Адже від нашої взаємодії залежить і ефективність лікування.

Медицина рухається вперед. Тож завжди потрібно вчитися та розвиватися. Назад шляху точно немає.

– Змінюються протоколи, методи, діагностика захворювань. Технічне забезпечення також щороку стає краще. Це допомагає лікарям, - уточнює вона.

Попри те, що наука йде вперед, хвороб менше не стало. Медики постійно зустрічаються з новими викликами.

– Зараз менше вірусних та інфекційних захворювань, натомість багато станів, які потребують консультацій у психолога. Стрес дається взнаки. Спочатку непомітно, що дитина хвилюється, а потім це виливається у панічні атаки тощо, – продовжує Ірина Назаренко. – Тож маємо зважати на ситуацію, аналізувати і на основі того приймати рішення.

Діти швидко відновлюються

Марина Руденко – хірург, працює у відділенні дитячої хірургії понад два місяці. Вона – з Мелітополя. Працювала там у лікарні швидкої допомоги. Через війну була змушена переїхати у Тернопіль.

Любов до професії допомогла пані Марині швидко освоїтися на новому робочому місці. Тож вона задоволена.

– Люди привітні, колеги всі добрі та намагаються допомогти. Я дуже задоволена. Ставлення чудове, тому й працювати нескладно, – говорить співрозмовниця.

Щоправда, раніше вона виконувала роботу у стаціонарі, мала значно більше оперативних втручань. Зараз же виконує переважно поліклінічну роботу. Але це також новий досвід, який Марина Руденко з легкістю приймає.

Просимо її пригадати найважчі і найпозитивніші робочі моменти.

– Найскладніше, то коли доводилося оперувати новонароджених, які мали різні патології від народження. І, на жаль, доводилося втрачати пацієнтів. Важко було, коли привозили дітей різного віку після страшних аварій з багатьма складними травмами. Радісно, коли вдавалося врятувати дитяче життя. Дітки насправді дуже швидко відновлюються після операцій. Коли можеш допомогти – радієш, а ні – сумуєш. На старті моєї професійної діяльності при невдачах у мене був розпач, з роками звикаєш до всього. Але неможливо звикнути до того болю, коли змушений повідомити рідним найстрашніше… – говорить лікарка.

Пані Марина не знає, коди закінчиться війна, але вона щиро вірить у те, що це станеться якнайшвидше. Сумує за домом, за Мелітополем. Але з великим задоволенням вивчає своє нове місто. Чи залишиться у Файному надалі?

– Все можливо, – посміхається. – Найближчим часом повертатися додому точно не планую.

Редакція «20 хвилин» щиро вітає усіх медичних працівників зі святом. Міцного здоров’я, благополуччя, миру та спокою. Дякуємо за все! Також звертаємось до всіх читачів – подзвоніть чи напишіть своєму лікарю, подякуйте за роботу. Наше «дякую» дуже цінне для них.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.