У віртуальному світі підлітку легко бути супергероєм. Але є небезпека "загратися"

Діти, які мали хоча б один випадок невдалого  спілкування з ровесниками, запам’ятовують це дуже надовго, розповідає тернопільський психолог Світлана Кухарук.
 — Якщо підлітка хоча б раз не сприйняли чи відштовхнули, він може надовго замкнутись у собі, — каже психолог. — Тепер він менше проявлятиме ініціативу. Більше довірятиме тим, кого добре знає, натомість контакти з незнайомими дітьми буде налагоджувати неохоче.
Якщо критики більше ніж любові
Якщо батьки опускають руки в такій ситуації — це не зовсім правильно, вважає фахівець.
— Звісно, не можна силувати дитину до перебування у тих компаніях, де її не сприймають, але й давати їй замикатися в собі — теж недобре. Потрібно шукати ту групу, де дитину приймуть “за свого”, — радить пані Кухарук. — Допомагають у цьому й дитячі психологи.
Щоправда, схильність замикатися в собі — природна для дітей-інтровертів, які й не потребують аж надто широкого кола спілкування. Вони зазвичай обирають кількох друзів, з якими легко налагоджують контакт. Інші їх мало цікавлять. Однак навіть діти-екстраверти можуть замикаютися в собі через те, що їх не розуміли та постійно критикували — і насамперед батьки.
— Дитина, яка критики чула більше, ніж отримувала любові, надалі дуже вразлива, — розповідає психолог. — Вона думає: “Якщо навіть вдома мене не сприймають, то чужі тим паче не зрозуміють”.
Проблема — в пасивності
У дорослому віці такі перші дитячі невдалі спроби спілкування переростають у все більшу недовіру. Людина все більше обмежує своє неформальне спілкування.
— Такі дорослі схильні до самотності через те, що один невдалий випадок у спілкуванні узагальнили й перенесли на велику групу людей, — пояснює пані Кухарук. — Але якби вони були активніші, шукали нові можливості для знайомств — то зрозуміли б, що стосунки складаються по-різному. Нехай двоє людей їх зовсім не сприймуть, ще трьом вони не дуже сподобаються, однак завжди серед великої кількості знайдуться ті, з ким їхні інтереси співпадуть.
Особливість таких самотніх дорослих людей у тому, що вони неактивні, і та людина, яка потенційно могла б стати їм другом, — теж, у свою чергу, неактивна. Вона теж вичікує, чекає на запрошення, однак сама не робить жодних кроків.
Спілкування від чужого імені
Сучасні засоби — мобільний зв’язок чи спілкування в Інтернеті — з одного боку є допомогою для тих, хто несміливий у спілкуванні, продовжує Світлана Кухарук.
— Зокрема, нинішні діти вже в підлітковому віці нові знайомства починають заводити саме в Інтернеті, — каже психолог. — Але часто дитина, яка не має реального життєвого досвіду, схильна вести таке спілкування не від себе справжньої, а від уявної, нею створеної персони.
Це може бути свого роду ідеальний образ, котрий нагадує тих, хто для дитини є зразком у довколишньому житті.
— І це є сюжетом для дуже багатьох молодіжних комедій, — додає пані Кухарук. — Наприклад, є дуже сором’язливий хлопець, який, однак, хоче бачити себе активним, красивим, спортсменом. І така ж сором’язлива дівчинка, яка комплексує, не вміє спілкуватися. Вони знайомляться в Інтернеті, де спілкуються від імені видуманих персонажів — свого роду супергероїв. А от коли  згодом зустрічаються у реальному житті, їх чекає велике розчарування. Адже на зустріч приходять двоє людей, які мали зовсім інші очікування. Кожен сподівався, що його друг буде активнішим у спілкуванні. А виявилося, що обоє — однаково соціально неадаптовані.
Тому діти, які дуже активні у комп’ютерному спілкуванні, часто поступово починають боятися реального життя.
— Так, віртуальне спілкування часто заміщує справжнє для тих підлітків, які не можуть самоствердитися, — визнає психолог. — Воно дає їм певну підтримку і частково компенсує брак живого спілкування з ровесниками, свого роду соціальне визнання. Але попри це підліткові потрібно наголошувати, що він повинен вчитися презентувати себе і в справжньому житті. Адже є ризик, що справжні риси особистості підлітка залишаться недостатньо розвиненими, якщо він надто багато часу проводить в Інтернеті, одягаючи при цьому стереотипну маску “клоуна” чи “бравого хлопця”.
Маску знімати все важче
І якщо після тривалого сидіння в Інтернеті дитина таки виходить у соціум, то такий надуманий образ залишається на ній наче друга несправжня шкіра, додає фахівець. Оточуючі, як правило, це помічають, і починають закидати дитині, що вона чогось не договорює, що вона нещира. При цьому дитина не розуміє, що такі претензії стосуються не її справжньої, а того придуманого образу, який вона на себе “вдягнула”. Натомість вона тривожиться тим, що оточуючі здогадуються про її сором’язливість і невпевненість — і знову або втікає назад, за комп’ютер, або захищається установкою: “Якщо вони мене не розуміють, вони мені не потрібні!”. Виходить замкнене коло, і дитина знову повертається до тієї проблеми, з якої все починалося — до несприйняття її оточуючими.
— Тому чим більше спілкування в реальному світі — у дворі, на позашкільних заходах, у гуртках, тим краще, — підсумовує психолог. — Особливо важливе спілкування у дворі, де діти з року в рік бачать одні одних у різних життєвих ситуаціях, за різних обставин. І якщо дитина бачить, що друзі приймають її різною, вона набуває впевненості у собі, дуже важливої для подальшої соціальної адаптації. І потрапляючи надалі в будь-яку нову соціальну групу, вже приносить туди цей перший позитивний досвід спілкування.

Дівчатка хочуть квітів і морозива. Хлопці — сексу
Якщо дитина багато сидить в Інтернеті, батькам особливо важливо звертати увагу на те, листується вона з ровесниками, чи зі старшими за себе.
— Дуже часто дівчатка-підлітки, які прагнуть самоствердитися, додають собі, як мінімум, три роки і починають листуватися з хлопцями, яким вже по 17-18, — зауважує Світлана Кухарук.— При цьому вони дуже тішаться, що їх сприймають як дорослих. Але головне  — починають думати, що й живе спілкування зі старшими хлопцями буде таким же простим і безпечним, як тоді, коли вони листувалися в Інтернеті. Не беруть до уваги того, що хлопець, у свою чергу, теж прагне самоствердитися перед ровесниками — наприклад, похвалитися, що має дівчину, яка заради нього готова на все.
Тож у таких стосунках із кожного боку є доволі багато самообману, додає психолог.
— Дівчинка хоче уваги, квітів, морозива. Хлопець доволі часто хоче самоствердитись в інший спосіб — через секс, — пояснює пані Кухарук. — Часто батьки не розуміють цих небезпек, заспокоюючи себе тим, що їхній дитині ніщо не загрожує, адже вона нікуди не ходить, сидить вдома за комп’ютером. Але саме у віртуальному спілкуванні виникає багато пропозицій, які згодом можуть отримати продовження в реальному житті.
Також батькам дуже важливо знати, який образ для себе дитина створює у віртуальному спілкуванні, додає психолог. Можна спробували розпитати підлітка, що саме він про себе розповідає.
— Можливо, аби не ставити питання прямо, варто запитати, якими проблемами загалом зараз діляться в Інтернеті, — пропонує пані Кухарук. — Часто у такий спосіб можна дізнатися про ті проблеми власної дитини, у яких вона не ризикувала зізнатися батькам раніше. Розповідаючи про проблеми своїх друзів, дитина насамперед озвучить саме ті, які актуальні і для неї.

Зображення на моніторі — це не справжня людина
Останнім часом все більш популярним стає й відеозв’язок через веб-камеру. Попри те, що таке спілкування начебто найбільш наближене до реального, воно все ж не може бути повним його замінником.
Для прикладу психолог Світлана Кухарук розповідає випадок, що трапився в сім’ї  однієї тернополянки, яка вже кілька років проживає за кордоном. На Україну жінка приїжджає лише двічі на рік. На консультацію вона привела 16-річного сина через те, що вважає його дуже сором’язливим і бачить, що йому важко налагоджувати стосунки з ровесниками. При цьому мати запевняла, що у них із сином чудові стосунки, вони дуже близькі, незважаючи на те, що спілкуються переважно в Інтернеті.
— Однак коли родинне спілкування майже повністю переноситься в Інтернет, дуже легко виникає небезпека загратися в гру “у мене все добре”, — зауважує психолог. — Хлопчик розумів, що навіть якщо він має проблеми в школі, чи конфлікти з друзями, то не може розповідати про це мамі. Адже вона дуже далеко, не може все покинути і приїхати додому, а значить, мало чим може йому допомогти.
Тож виходило так, що саме у важкі для хлопця періоди він розповідав мамі, що у нього все в повному порядку. Казав, що має багато друзів, ходить на футбол, добре вчиться. А насправді бувало, що через проблеми з ровесниками йому навіть доводилось не раз пропускати уроки.
— Звісно, якби мама була поруч — вона це все помітила б, — додає пані Кухарук. — Натомість у віртуальному спілкуванні вірила дитині на слово. А батько, хоча й був поруч із сином, настільки був зайнятий роботою, що теж не помічав проблем у житті підлітка.
Важливо розуміти, що спілкування і Інтернеті, навіть через веб-камеру, не передає реальної ситуації, зауважує психолог. Навіть коли часто бачиш близьку людину на екрані монітора, не варто створювати собі ілюзію, що вона насправді поруч.
— До речі, дуже добре несправжність віртуального спілкування розуміють маленькі діти, — переконалася Світлана Кухарук. — Вони починають проти нього бунтувати і таким чином приводять сім’ю до тями. Приміром, одна мати привела на консультацію трирічну доньку. Жінка була стурбована тим, що дитина не хоче спілкуватися з батьком через веб-камеру, наче не впізнає його, сприймає як чужого.
З’ясувалося, що дитина просто дуже швидко зрозуміла, що таке спілкування з татом — це обман. Що, незважаючи на те, що вона бачить тата, він не може дати їй у руки ляльку, яку купив для неї і показує на екрані, не може пограти в гру чи разом поїсти чогось смачненького. У результаті дитина зробила висновок: “Ні, це не мій тато! Я не хочу з ним гратися!”.
— Для дитини спілкування — це насамперед доторки, обійми, те, що вона може отримати в реальному часі. А не через півроку чи рік, — наголошує психолог. — Особливість дитячої психології в тому, що вона живе “тут і зараз”. Тож відеозв’язок — це корисний засіб, який виручає людей, коли вони скучають один за одним. Але він не є повним замінником живого спілкування. І на дуже недовгий час підтримує інтимність спілкування. А далі йде згасання стосунків. Адже найтонших мімічних реакцій, тепла, запаху близької людини жоден комп’ютер не передасть.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.