Фірташ і наближені поселились в “Росинці”
Поселенці у заказнику — чиновники, бізнесмени, політики, наближені до влади у свій час люди. Усі вони володіють будинками, однак не мають права на землю. Дехто безрезультатно поки що намагається боротись за землю під будинками у суді.
Читайте: "У заказнику поселились бізнесмени, політики, чиновники", "Вигоду на “Росинці” сподівалися отримати чиновники різного калібру
Приміром, ще до купівлі бази «Росинка» повністю Марія Фірташ уже мала там будиночки №№ 35 та14 загальними площами 111 кв м та 68,8 кв м — це дані Реєстру речових прав на нерухоме майно. Утім, як виявилось, не про всі її будинки інформація є власне у Реєстрі. І загалом нумерація у будинків на базі доволі цікава – є будинки з певним порядковим номером і його варіантами з «а», «б», є будинки з «а», «б», але будинку з гіпотетично основним номером нема, і є навіть «0». Останній, згідно з інформацією сільради, належав жінці, яка працювала бухгалтером УТМР в Тернопільській області – організації, що і розпродувала будинки. На сьогодні право власності на «будинок-нулик» - уже за іншою особою.
— Нумерація будинків на базі — це загадка, бо будиночки переносили з місця на місце, - кажуть активісти ГО «Протидія корупції та моніторинг екології «Скеля»», котрі уже кілька років боряться з порушеннями у сфері природоохорони. — Нумерація згідно з Реєстром речових прав і реально може відрізнятися.
Тим не менше, більшість будиночків таки можна ідентифікувати згідно з даними Реєстру, списку сільради та карти-схеми розміщення об’єктів на території бази, якою також володіють в Держекоінспекції.
— Одним із найвідоміших поселенців є Дмитро Фірташ. Будиночок, що нібито належить його мамі, розташований у прибережній смузі, — кажуть активісти. — Сусідом його в межу був голова Заліщицької райдержадміністрації, екс-податківець Олег Барчук. Також будиночок має його неофіційний помічник в Заліщицькому районі, підприємець Степан Теслюк та підприємець Василь Кузняк. Останні, кажуть активісти, власне і допомагали будувати хати Фірташу та Барчуку, за що отримали в “подяку” і собі діляночки.
Головні в районі і заказнику
Олег Барчук — добре відомий на Тернопільщині, і зокрема — в Заліщицькому районі. Із 1998 року перебував на керівних посадах. Був начальником Заліщицького РВВС, начальником управління ДАІ в області, заступником начальника УМВС України в області, першим заступником голови ДПА в області — начальником управління податкової міліції. У 2011-2013р.р.— був головою Заліщицької райдержадміністрації. Чиновника, за інформацією активістів, певний час вважали «неофіційним господарем» району і у деяких колах так і називали «заліщицьким папою». Ряд негативних відгуків про «господарювання» є в Інтернеті.
Його «друг» Степан Теслюк має стосунок до чотирьох підприємств, два з яких наразі — у стані припинення. Василь Кузняк не має офіційно стосунку до якогось бізнесу, і аж до реформування Рибоохорони в області був одним із державних інспекторів. Натомість бізнес офіційно має його батько — Богдан Кузняк.
Ми спробували розшукати у Реєстрі будиночки згадуваних осіб. Утім, інформація є не про всі об’єкти. Приміром, згідно із переліком, наданого головою сільради екологам, Марії Фірташ належить ще один будинок на вул. Росинка, 22 а, площею 104,6 кв м за договором купівлі-продажу від 2006 року. Реєстр такого «не бачить». Василь Кузняк має чи мав право власності на будинок 1 а, площею 36 кв. м. (в реєстрі є інформація про тип обтяження на майно — іпотеку, Кузняк — поручитель). Його будинок, за нашою інформацією, після купівлі – «сам змістився» поближче до води.
У Степана Теслюка, згідно із переліком із сільради, у власності будинок Росинка, 13, площею 35,2 кв м. Свідоцтво на право власності – від 2002 року. Реєстр речових прав такого будинку “не бачить”. Втім, в Інтернеті є оголошення про здачу кімнат біля води, із телефоном «Степана Дмитровича». Той же номер був у Реєстрі юросіб для зв’язку з одним із пов’язаних з ним підприємств.
А ось чим володіє Барчук — невідомо, у Реєстрі є лише інформація про арешт усього належного йому майна з 2013. Утім, будинок у заказнику він міг на себе і не записувати. Номер будинку, який за нашою інформацією міг би належати Барчуку, не «світиться» ні в Реєстрі, ні у списку сільського голови. Однак такий будиночок є на карті-плані бази у екологів. І якраз поряд з Фірташем та Теслюком.
— Будинок Теслюка розташований ліворуч від Барчукового, — кажуть активісти. — Праворуч від Барчука — будинок Фірташа.
Наближеним — теж по хатинці
Неподалік від них розміщений будиночок ще одного колись впливового чоловіка з оточення Барчука — Любомира Синоверського, депутата облради 2009-2015 років від партії Віктора Балоги «Єдиний центр», і чинного керівника «Більче-Золотецької обласної фізіотерапевтичної лікарні реабілітації». Сьогодні чоловік – депутат облради від «Народного контролю». Так, за даними Реєстру та списку сільради, йому належить будиночок 14 б (на будинок є обтяження).
А ще поблизу будиночків екс-керівництва — будиночок Любомира Білика, директора Чортківського медичного коледжу, вченого, екс-регіонала, а сьогодні депутата облради від БПП «Солідарність». Згідно з даним Реєстру йому із 2009 належить будиночок 15 а, загальною площею 57,4 кв м. У списку голови такого будиночка нема.
Серед інших поселенців заказника ще один колишній депутат-єдиноцентрист, підприємець із Скалата Підволочиського району Богдан Олійник. Чоловік, кажуть активісти, міцно дружив із очільником Тернопільської ОДА часів Януковича Валентином Хоптяном. У нього певний час, за нашою інформацією, навіть і переховувався Хоптян після втечі Януковича з України у 2013. За інформацією сайту ЦВК, у 2015 році він намагався знову пройти в облраду уже у списках БПП.
У пана Олійника, згідно з переліком з сільради, спільно із ще однією особою, будинок 14 а, площею 25,9 (договір дарування від 2005 року). Реєстр такого будинку “не бачить”. Натомість у батька – Олійника Степана Івановича — у власності ще будинок №39, загальною площею 14, 2, якого нема у переліку з сільради, натомість є у Реєстрі речових прав та будинок №40 загальною площею 49 кв м. Останнього також нема у документі, наданому сільрадою екологам. 
Загалом, у переліку поселенців є ряд чиновників із Заліщицького району, підприємців із сусідніх районів та областей. Лише на території «Росинки» є ще база відпочинку чи комплекси - «RELAX», «Галіція», а поруч із ними, за межами «Росинки» — «Райський куточок».
читайте також: "Власники заперечували, що самі реконструювали «шпаківні» у будинки"
Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google
Як вса відбувалося у суді...
До Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ
(судова палата у цивільних справах),
вул. П. Орлика, 4-А, м. Київ, 01043
цивільна справа №597/1226/15-ц
КАСАЦІЙНА СКАРГА
на Ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 17.05.2016 та Рішення
Заліщицького районного суду Тернопільської області від 07.03.2016 у цивільній справі №597/1226/15-ц
Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області у цивільній справі №597/1226/15-ц від 17 травня 2016 року залишено без змін рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області у цивільній справі №597/1226/15-ц від 07 березня 2016 року за позовом …. до ТзОВ «Росинка» та Касперівської сільської ради про визнання недійсними державного акту на право постійного користування землею та рішення Касперівської сільської ради на підставі якого він був виданий. Рішенням суду першої інстанції залишеним у силі судом апеляційної інстанції позивачам відмовлено в задоволенні позову за безпідставністю.
Вважаю зазначені рішення суду першої та апеляційної інстанцій незаконними та необґрунтованими виходячи з наступного
I. Відповідно до ч.1 ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, а відповідно до ч.3 ст.213 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч.1 ст.143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч.1. ст.58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування
Відповідно до ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У підручнику «Цивільний процес України» (автор Харитонов Є.О.) зазначено, що «Підстава позову — це частина позову, яка відображає обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (п.5 ч.2 ст.119 ЦПК) і докази, що підтверджують кожну обставину, а також наявність підстав для звільнення від доказування (п.6 ч.2 ст.119 ЦПК)»
Позивачі звернулися до Заліщицького районного суду із вказаними вище позовними вимогами з тих підстав, що вони є власниками нерухомого майна згідно доданих до матеріалів справи правовстановлюючих документів на належну позивачам нерухомість та про реєстрацію цього речового права відповідно до вимог законодавства, та відповідно до положень цивільного, та спеціального земельного законодавства позивачі мають право на землю на якій розміщена належна позивачам нерухомість. Але суд відмовив в задоволенні позову за безпідставністю позовних вимог. При чому в тексті рішення (ост. абз. стор.1) суду першої інстанції суд сам констатує, що згідно обґрунтувань та пояснень позивачів підставами заявленого позову є те, що позивачі є власниками нерухомого майна, а відповідач ТзОВ «Росинка» фактично не визнає за відповідачами, як власниками нерухомого майна, права на землю на якій розміщене нерухоме майно позивачів.
Далі суд в мотивувальній частині робить висновок, який суд без наявності певних належних та допустимих доказів, та без дотримання вимог процесуального законодавства взагалі не вправі робити, бо такий висновок потребує спеціальних знань в галузі будівництва, а жодних експертиз чи висновків експертів з питань будівництва та архітектури в матеріалах цивільної справи немає. Жодна судова експертиза судом не призначалась, відповідних клопотань ні позивачі, ні відповідачі не заявляли. Тобто суд першої інстанції без висновків судової експертизи, без участі у справі хоча б одного фахівця-експерта, що має відповідні спеціальні знання у галузі будівництва та архітектури тощо - у мотивувальній частині оскаржуваного рішення одноосібно приходить до абсолютно необґрунтованого, безпідставного висновку, що належно придбане та відповідно зареєстроване спеціальними органами за спеціальною процедурою нерухоме майно позивачів є некапітальними спорудами (ост. абз. стор.2 рішення суду першої інстанції). Тобто суд фактично всупереч наявним у справі належним доказам абсолютно не законно та не обґрунтовано прийшов до висновку, що належне позивачам на праві власності нерухоме майно не є нерухомим майном.
Враховуючи все наведене вище та те, що рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях, то такі висновки суду про «некапітальність» належного позивачам нерухомого майна є безпідставними та необґрунтованими, бо зроблені судом без врахування положень ст. 143 ЦПК, не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України та не підтверджені належними та допустимими доказами відповідно до ст.58, 59 ЦПК України.
II. Судом першої інстанції застосовано норму матеріального права яка не підлягала застосуванню, а саме судом застосовано ч.4 ст.5 Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Даний Закон на момент укладення договорів купівлі-продажу будинків та їх реєстрації, не містив у собі частини 4 статті 5 в тій новій редакції, на яку посилається суд, цитуючи цю нову редакцію ч.4 ст.5 Закону в оскаржуваному рішенні суду. Суд першої інстанції в абз.1. стор.3 оскаржуваного рішення зазначає (цитата): «Згідно положень ст.5 ч.4 Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв’язку, залізничні колії.»(кінець цитати). Викладена судом редакція ч.4 ст.5 Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» була прийнята відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №834-19 від 26.11.2015 року, а це значить, що згідно ч.2 ст.5 Цивільного Кодексу прийнята в 2015 році редакція ч.4 ст.5 Закону України не може бути застосована до правовідносин (придбання нерухомості та державна реєстрація прав), що виникли в 2006 році.
III. Цивільну справу №597/1226/15-ц розглянуто суддею за наявності обставин, які викликають сумнів в об'єктивності та неупередженості судді, заінтересованості в певних її результатах. Викладені нижче обставини стали відомими позивачу лише напередодні останнього засідання Апеляційного суду Тернопільської області та цілком випадково (з газетної публікації, що була викладена в мережу Інтернет http://doba.te.ua/novyny/zemelni-ofshory-v-ternopilskiy-oblasti-derzhavnyy-zakaznyk-rodyny-prokurora-foto-dokumenty ).
Згідно біографічної довідки судді Дудяка Степана Васильовича, про що йдеться в публікації, дружина судді Дудяк Марія Йосипівна працює акушеркою в Заліщицькій центральній клінічній районній лікарні, головним лікарем якої є Оскоріп Василь Михайлович. Керівником ТзОВ «Росинка» є Оскоріп Оксана Василівна, яка є дружиною головного лікаря Оскоріпа Василя Михайловича. В цій самій клінічній лікарні під керівництвом чоловіка відповідача працює також і рідна донька судді Дудяка С.В. Окрім того, головний лікар клінічної лікарні у якій працюють близькі родичі судді Дудяка С.В. є зятем адвоката Розалії Петрівни Сохацької, яка представляла у справі інтереси відповідача ТзОВ «Росинка». Тобто є очевидним, що близькі родичі судді є залежними від близького родича відповідача та його представника у судовому процесі, а згідно п.4 ч.1 ст.20 ЦПК України ця обставина є підставою для заявлення суддею самовідводу, що суддею зроблено не було.
Додатково необхідно зазначити, що на слуханнях справи у першій та апеляційній інстанціях інтереси ТзОВ «Росинка» представляла нібито директор ТзОВ «Росинка» Сохацька Розалія Петрівна (мати Оскоріп Оксани Василівни). Заліщицьким районним судом повноваження представника Сохацької Р.П. взагалі ніяк не перевірялися, а у засіданні Тернопільського апеляційного суду Сохацька Р.П. відрекомендувала себе керівником ТзОВ «Росинка» та надала копію довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 08.04.09 року відповідно до якої раніше вона обіймала цю посаду (10:15:43 час звукозапису судового засідання від 07.04.16). Але згідно даних офіційного сайту Міністерства юстиції https://usr.minjust.gov.ua керівником та підписантом ТзОВ «Росинка» в період з 15.02.2016 по 24.05.2016 була Оскоріп Оксана Василівна. Цей факт під час судового засідання Апеляційного суду 28.04.16 змушена була визнати та підтвердити Сохацька Р.П. (10:28:50 час звукозапису). Тобто протягом судового розгляду у суді апеляційної інстанції та на останньому засіданні суду першої інстанції інтереси відповідача ТзОВ «Росинка» представляла належно не уповноважена на це особа, що свідомо вводила суд в оману представляючись керівником ТзОВ «Росинка» та надаючи нібито підтверджуючу її повноваження керівника ТзОВ «Росинка» неактуальну довідку з державного реєстру.
Після того, як ця обставина відкрилась у судовому засіданні – відбулось грубе порушення норм процесуального права, що має всі ознаки злочину. Невідомо коли і у який спосіб письмова довіреність «заднім числом» про право представництва інтересів ТзОВ «Росинка» Сохацькою Р.П. раптом виявилась підшитою в числі останніх документів до матеріалів цивільної справи. Зазначена довіреність долучена до матеріалів цивільної справи не передбаченим ЦПК України способом, тобто поза судовим засіданням, без оголошення усного чи подання письмового клопотання відповідача чи його представника, що мало бути подане (письмове клопотання) через канцелярію суду, долучена ця довіреність до матеріалів справи невідомо ким, невідомо де, невідомо коли та за яких обставин, довіреність просто підшито у самому кінці матеріалів справи (а.с.114). На жодному судовому засіданні питання про долучення до матеріалів справи такої довіреності судом не розглядалося, про це свідчать відповідні звукозаписи судових засідань. Таким самим способом без заявлення клопотань у суді першої інстанції були долучені до справи подані лжедиректором ТзОВ «Росинка» Сохацькою Р.П. листи Відділу містобудування архітектури і індустрії Заліщицької райдержадміністрації та Відділу держгеокадастру у Заліщицькому районі, (а.с.81,82). Таким чином судами першої та апеляційної інстанції грубо порушено ч.1 ст.27, п.2 ч.1 ст.42; ч.1 ст.59 ЦПК України.
IV. Колегія Апеляційного суду при розгляді справи 28.04.16 відмовила мені усно, а в засіданні 17.05.16 відхилила письмове клопотання про приєднання до матеріалів справи письмових доказів, а саме інформаційних довідок з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с. 116). Підстава відмови не зазначена, а відповідно до звукозапису (час 15:10:53) причиною є те, що офіційні довідки належним чином не завірені. Вважаю, що судом протиправно проігноровано та не застосовано положення ч.2 ст.32 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та п.12 «Порядку доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015р. № 1127, тобто судом не дотримано вимог ч.2 та ч.4 ст.10, ч.4 ст.212, ч.1 ст.304 ЦПК України.
При розгляді справи в першій та апеляційній інстанціях я, як представник позивачів, не пропустив жодного судового засідання, приходив відповідно і на слухання справи 17.05.2016 о 14:30. В канцелярії Апеляційного суду мене повідомили, що засідання відбудеться у залі №5. Через 2 години очікувань разом із представником відповідача Сохацькою Р.П. в коридорі біля п’ятого залу та в самому залі. Весь цей час, наголошую, я був поруч з представником відповідача Сохацькою Р.П. Аж раптом секретар судового засідання … повідомила, що засідання апеляційного суду і винесення оскаржуваної ухвали вже відбулося у залі №4, тобто без участі сторін. Але у вступній частині ухвали вказано, що представники сторін були присутні на розгляді справи, жодних винятків не зазначено. Тобто такими діями суд апеляційної інстанції грубо порушив мої права, як представника позивача, передбачені ч.2 ст.6 та ч.1 ст.27 ЦПК України.
Враховуючи все викладене вище та положення ст.ст. 324, 326, 327, 335, 336, 338 ЦПК України,
ПРОШУ СУД:
1. Відкрити касаційне провадження у справі.
2. Скасувати рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області у цивільній справі №597/1226/15-ц від 07 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 17 травня 2016 року у цивільній справі №597/1226/15-ц, та направити вказану цивільну справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Додатки:
1. Дві копії касаційної скарги.
2. Квитанція про сплату судового збору від імені позивача … за подання касаційної скарги.
3. Довіреність про право представництва інтересів …
4. Копія Рішення Заліщицького районного суду по справі №597/1226/15-ц від 07 березня 2016.
5. Копія Ухвали Апеляційного суду Тернопільської області по справі №597/1226/15-ц від 17 травня 2016.
Представник за довіреністю …
До Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ
(судова палата у цивільних справах),
вул. П. Орлика, 4-А, м. Київ, 01043
цивільна справа №597/1226/15-ц
КАСАЦІЙНА СКАРГА
на Ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 17.05.2016 та Рішення
Заліщицького районного суду Тернопільської області від 07.03.2016 у цивільній справі №597/1226/15-ц
Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області у цивільній справі №597/1226/15-ц від 17 травня 2016 року залишено без змін рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області у цивільній справі №597/1226/15-ц від 07 березня 2016 року за позовом …. до ТзОВ «Росинка» та Касперівської сільської ради про визнання недійсними державного акту на право постійного користування землею та рішення Касперівської сільської ради на підставі якого він був виданий. Рішенням суду першої інстанції залишеним у силі судом апеляційної інстанції позивачам відмовлено в задоволенні позову за безпідставністю.
Вважаю зазначені рішення суду першої та апеляційної інстанцій незаконними та необґрунтованими виходячи з наступного
I. Відповідно до ч.1 ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, а відповідно до ч.3 ст.213 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч.1 ст.143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч.1. ст.58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування
Відповідно до ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У підручнику «Цивільний процес України» (автор Харитонов Є.О.) зазначено, що «Підстава позову — це частина позову, яка відображає обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (п.5 ч.2 ст.119 ЦПК) і докази, що підтверджують кожну обставину, а також наявність підстав для звільнення від доказування (п.6 ч.2 ст.119 ЦПК)»
Позивачі звернулися до Заліщицького районного суду із вказаними вище позовними вимогами з тих підстав, що вони є власниками нерухомого майна згідно доданих до матеріалів справи правовстановлюючих документів на належну позивачам нерухомість та про реєстрацію цього речового права відповідно до вимог законодавства, та відповідно до положень цивільного, та спеціального земельного законодавства позивачі мають право на землю на якій розміщена належна позивачам нерухомість. Але суд відмовив в задоволенні позову за безпідставністю позовних вимог. При чому в тексті рішення (ост. абз. стор.1) суду першої інстанції суд сам констатує, що згідно обґрунтувань та пояснень позивачів підставами заявленого позову є те, що позивачі є власниками нерухомого майна, а відповідач ТзОВ «Росинка» фактично не визнає за відповідачами, як власниками нерухомого майна, права на землю на якій розміщене нерухоме майно позивачів.
Далі суд в мотивувальній частині робить висновок, який суд без наявності певних належних та допустимих доказів, та без дотримання вимог процесуального законодавства взагалі не вправі робити, бо такий висновок потребує спеціальних знань в галузі будівництва, а жодних експертиз чи висновків експертів з питань будівництва та архітектури в матеріалах цивільної справи немає. Жодна судова експертиза судом не призначалась, відповідних клопотань ні позивачі, ні відповідачі не заявляли. Тобто суд першої інстанції без висновків судової експертизи, без участі у справі хоча б одного фахівця-експерта, що має відповідні спеціальні знання у галузі будівництва та архітектури тощо - у мотивувальній частині оскаржуваного рішення одноосібно приходить до абсолютно необґрунтованого, безпідставного висновку, що належно придбане та відповідно зареєстроване спеціальними органами за спеціальною процедурою нерухоме майно позивачів є некапітальними спорудами (ост. абз. стор.2 рішення суду першої інстанції). Тобто суд фактично всупереч наявним у справі належним доказам абсолютно не законно та не обґрунтовано прийшов до висновку, що належне позивачам на праві власності нерухоме майно не є нерухомим майном.
Враховуючи все наведене вище та те, що рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях, то такі висновки суду про «некапітальність» належного позивачам нерухомого майна є безпідставними та необґрунтованими, бо зроблені судом без врахування положень ст. 143 ЦПК, не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України та не підтверджені належними та допустимими доказами відповідно до ст.58, 59 ЦПК України.
II. Судом першої інстанції застосовано норму матеріального права яка не підлягала застосуванню, а саме судом застосовано ч.4 ст.5 Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Даний Закон на момент укладення договорів купівлі-продажу будинків та їх реєстрації, не містив у собі частини 4 статті 5 в тій новій редакції, на яку посилається суд, цитуючи цю нову редакцію ч.4 ст.5 Закону в оскаржуваному рішенні суду. Суд першої інстанції в абз.1. стор.3 оскаржуваного рішення зазначає (цитата): «Згідно положень ст.5 ч.4 Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв’язку, залізничні колії.»(кінець цитати). Викладена судом редакція ч.4 ст.5 Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» була прийнята відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №834-19 від 26.11.2015 року, а це значить, що згідно ч.2 ст.5 Цивільного Кодексу прийнята в 2015 році редакція ч.4 ст.5 Закону України не може бути застосована до правовідносин (придбання нерухомості та державна реєстрація прав), що виникли в 2006 році.
III. Цивільну справу №597/1226/15-ц розглянуто суддею за наявності обставин, які викликають сумнів в об'єктивності та неупередженості судді, заінтересованості в певних її результатах. Викладені нижче обставини стали відомими позивачу лише напередодні останнього засідання Апеляційного суду Тернопільської області та цілком випадково (з газетної публікації, що була викладена в мережу Інтернет http://doba.te.ua/novyny/zemelni-ofshory-v-ternopilskiy-oblasti-derzhavnyy-zakaznyk-rodyny-prokurora-foto-dokumenty ).
Згідно біографічної довідки судді Дудяка Степана Васильовича, про що йдеться в публікації, дружина судді Дудяк Марія Йосипівна працює акушеркою в Заліщицькій центральній клінічній районній лікарні, головним лікарем якої є Оскоріп Василь Михайлович. Керівником ТзОВ «Росинка» є Оскоріп Оксана Василівна, яка є дружиною головного лікаря Оскоріпа Василя Михайловича. В цій самій клінічній лікарні під керівництвом чоловіка відповідача працює також і рідна донька судді Дудяка С.В. Окрім того, головний лікар клінічної лікарні у якій працюють близькі родичі судді Дудяка С.В. є зятем адвоката Розалії Петрівни Сохацької, яка представляла у справі інтереси відповідача ТзОВ «Росинка». Тобто є очевидним, що близькі родичі судді є залежними від близького родича відповідача та його представника у судовому процесі, а згідно п.4 ч.1 ст.20 ЦПК України ця обставина є підставою для заявлення суддею самовідводу, що суддею зроблено не було.
Додатково необхідно зазначити, що на слуханнях справи у першій та апеляційній інстанціях інтереси ТзОВ «Росинка» представляла нібито директор ТзОВ «Росинка» Сохацька Розалія Петрівна (мати Оскоріп Оксани Василівни). Заліщицьким районним судом повноваження представника Сохацької Р.П. взагалі ніяк не перевірялися, а у засіданні Тернопільського апеляційного суду Сохацька Р.П. відрекомендувала себе керівником ТзОВ «Росинка» та надала копію довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 08.04.09 року відповідно до якої раніше вона обіймала цю посаду (10:15:43 час звукозапису судового засідання від 07.04.16). Але згідно даних офіційного сайту Міністерства юстиції https://usr.minjust.gov.ua керівником та підписантом ТзОВ «Росинка» в період з 15.02.2016 по 24.05.2016 була Оскоріп Оксана Василівна. Цей факт під час судового засідання Апеляційного суду 28.04.16 змушена була визнати та підтвердити Сохацька Р.П. (10:28:50 час звукозапису). Тобто протягом судового розгляду у суді апеляційної інстанції та на останньому засіданні суду першої інстанції інтереси відповідача ТзОВ «Росинка» представляла належно не уповноважена на це особа, що свідомо вводила суд в оману представляючись керівником ТзОВ «Росинка» та надаючи нібито підтверджуючу її повноваження керівника ТзОВ «Росинка» неактуальну довідку з державного реєстру.
Після того, як ця обставина відкрилась у судовому засіданні – відбулось грубе порушення норм процесуального права, що має всі ознаки злочину. Невідомо коли і у який спосіб письмова довіреність «заднім числом» про право представництва інтересів ТзОВ «Росинка» Сохацькою Р.П. раптом виявилась підшитою в числі останніх документів до матеріалів цивільної справи. Зазначена довіреність долучена до матеріалів цивільної справи не передбаченим ЦПК України способом, тобто поза судовим засіданням, без оголошення усного чи подання письмового клопотання відповідача чи його представника, що мало бути подане (письмове клопотання) через канцелярію суду, долучена ця довіреність до матеріалів справи невідомо ким, невідомо де, невідомо коли та за яких обставин, довіреність просто підшито у самому кінці матеріалів справи (а.с.114). На жодному судовому засіданні питання про долучення до матеріалів справи такої довіреності судом не розглядалося, про це свідчать відповідні звукозаписи судових засідань. Таким самим способом без заявлення клопотань у суді першої інстанції були долучені до справи подані лжедиректором ТзОВ «Росинка» Сохацькою Р.П. листи Відділу містобудування архітектури і індустрії Заліщицької райдержадміністрації та Відділу держгеокадастру у Заліщицькому районі, (а.с.81,82). Таким чином судами першої та апеляційної інстанції грубо порушено ч.1 ст.27, п.2 ч.1 ст.42; ч.1 ст.59 ЦПК України.
IV. Колегія Апеляційного суду при розгляді справи 28.04.16 відмовила мені усно, а в засіданні 17.05.16 відхилила письмове клопотання про приєднання до матеріалів справи письмових доказів, а саме інформаційних довідок з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с. 116). Підстава відмови не зазначена, а відповідно до звукозапису (час 15:10:53) причиною є те, що офіційні довідки належним чином не завірені. Вважаю, що судом протиправно проігноровано та не застосовано положення ч.2 ст.32 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та п.12 «Порядку доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015р. № 1127, тобто судом не дотримано вимог ч.2 та ч.4 ст.10, ч.4 ст.212, ч.1 ст.304 ЦПК України.
При розгляді справи в першій та апеляційній інстанціях я, як представник позивачів, не пропустив жодного судового засідання, приходив відповідно і на слухання справи 17.05.2016 о 14:30. В канцелярії Апеляційного суду мене повідомили, що засідання відбудеться у залі №5. Через 2 години очікувань разом із представником відповідача Сохацькою Р.П. в коридорі біля п’ятого залу та в самому залі. Весь цей час, наголошую, я був поруч з представником відповідача Сохацькою Р.П. Аж раптом секретар судового засідання … повідомила, що засідання апеляційного суду і винесення оскаржуваної ухвали вже відбулося у залі №4, тобто без участі сторін. Але у вступній частині ухвали вказано, що представники сторін були присутні на розгляді справи, жодних винятків не зазначено. Тобто такими діями суд апеляційної інстанції грубо порушив мої права, як представника позивача, передбачені ч.2 ст.6 та ч.1 ст.27 ЦПК України.
Враховуючи все викладене вище та положення ст.ст. 324, 326, 327, 335, 336, 338 ЦПК України,
ПРОШУ СУД:
1. Відкрити касаційне провадження у справі.
2. Скасувати рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області у цивільній справі №597/1226/15-ц від 07 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 17 травня 2016 року у цивільній справі №597/1226/15-ц, та направити вказану цивільну справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Додатки:
1. Дві копії касаційної скарги.
2. Квитанція про сплату судового збору від імені позивача … за подання касаційної скарги.
3. Довіреність про право представництва інтересів …
4. Копія Рішення Заліщицького районного суду по справі №597/1226/15-ц від 07 березня 2016.
5. Копія Ухвали Апеляційного суду Тернопільської області по справі №597/1226/15-ц від 17 травня 2016.
Представник за довіреністю …