Тут лікують книгами: як бібліотеки Тернополя об'єднались для спільної допомоги під час війни

Юлія Іноземцева

Під час війни надзвичайно важливим стало єднання українців для боротьби з ворогом. Кожна добра справа наближає день перемоги.
Саме тому працівники 12-ти бібліотек Тернополя згуртувалися і організовують цікаве дозвілля для усіх, хто потребує емоційної розрядки.
Як можна розважитись у книгозбірнях? Чим зайняти себе тут, окрім читання книг? Чи вирішили бібліотеки «мовне питання» щодо переселенців? Читайте у матеріалі.

Аби отримати відповіді на усі запитання, вирушаю до Центральної міської бібліотеки, що на вулиці Руській. Зайшовши всередину будинку, що є, до слова, пам’яткою архітектури місцевого значення, піднімаюсь сходами на другий поверх і відразу помічаю особливість цього місця.

Коли надворі гомін стоїть неймовірний, люди метушаться у справах, а звуків стільки, що болить голова – у бібліотеці спокій і затишок.

Відео дня

Тут спілкуюсь із Оксаною Лехіцькою – виконуючою обов’язки директорки комунальної установи «Тернопільська міська централізована бібліотечна система». Ця красива й привітна жінка розповідає про те, для кого і які конкретно послуги надають у мережі книгозбірень, а ще про інші нюанси роботи бібліотек у воєнний час.

– У нашу систему входить усього 12 бібліотек. Усі вони відновили роботу із четверга, 10 березня. Ми з колегами вирішили, що бібліотеки у цей непростий час не мають стояти осторонь ситуації в державі, тому допомагатимемо, як можемо. Наші філії обслуговують кожна той мікрорайон міста, у якому розміщені. Можна приходити і дорослим, і малечі, – розповідає пані Оксана.

За її словами, наразі бібліотеки працюють з 9:00 до 17:00, але обслуговують відвідувачів з 10:00 до 17:00. Вихідні – субота та неділя.

Раніше, ділиться Оксана Лехіцька, не припиняли роботу й у ці дні. Дитячі книгозбірні чергували у суботу, а дорослі – у неділю. Тобто, працювали протягом цілого тижня. Зараз вийти на повний графік бібліотеки, на жаль, не можуть, бо їхні колективи не у повному складі. Є такі установи, де через певні причини залишилось по двоє працівників.

Люди сумками несли до нас книги…

Пані Оксана говорить, що люди, котрі прийдуть до бібліотек, можуть тут не тільки провести час з користю, а й відпочити душею, відволіктись…

– У нас відкриті всі читальні зали, всі абонементи. В центральній міській бібліотеці, наприклад, є сім комп’ютерів, безоплатна Wi-Fi-зона. Вся техніка підключена до інтернету. З сьогоднішнього дня у Тернополі поновилося навчання в онлайн-режимі, працюють школи і вищі навчальні заклади. Ми пропонуємо і дітям, і студентам приходити до нас вчитися, здобувати знання. Найбільш актуально це буде для дітей-переселенців з областей України, де ведуться активні бойові дії. Не всі, рятуючи власне життя, взяли із собою комп’ютер чи ноутбук, – каже жінка.

Нині у читальному залі тихо, працівниці ходять навшпиньки. За одним із бібліотечних комп’ютерів від ранку працює дівчина з Запоріжжя. Сюди вона прийшла вчитися, слухає лекцію на університетському занятті.

Ще пані Оксана ділиться, що у п’ятницю до їхньої бібліотеки прийшла родина – бабця, мама і двоє дітей. Вони вимушено приїхали до Тернополя на певний час, та прийняли рішення, що старший хлопець навчатиметься в одній зі шкіл міста. До цього на дистанційному він якось давав собі раду зі смартфоном, але дізнались, що бібліотека дозволяє користуватись комп’ютерами – то тепер приходитиме сюди й сидітиме на уроках.

Аби молодшому братику не було сумно, усміхається жінка, вирішили і йому організувати дозвілля.

– Ця бібліотека – доросла. Але в нашій мережі можна знайти будь-яку літературу на будь-який смак. То ми винаймем, позичим так би мовити, трохи дитячих книжок в іншій книгозбірні і принесем сюди. Поки старший хлопчик вчитиметься, менший матиме забавку, – говорить вона.

Бібліотечна мережа контактує і з тернопільськими волонтерськими центрами. Книгозбірні, за словами пані Оксани, – це місце, куди можуть завітати волонтери, поспілкуватись, налагодити логістику, попрацювати з технікою.

– Ще нам дуже приємно, що коли оголосили про відновлення роботи бібліотек, то у перший день стіни ломились від відвідувачів. Люди були настільки спраглі до літератури, що сумками несли до нас книги і набирали знову, аби читати! Це й зрозуміло – не знали, на який термін ми відкрились. Багато по всіх бібліотеках прийшло малечі – як з Тернополя, так і діток, що приїхали у наше місто через війну, – пригадує Оксана.

Бібліотеки стали оазою для відпочинку…

Переселенцям, а особливо батькам із дітьми, що опинились у Тернополі, можна прийти до бібліотек, посидіти, почитати чи помалювати. Однак, бажані книги видати із собою їм не можуть, це, на жаль, заборонено.

– Та все одно по дитячих книгозбірнях малечі вже було чимало. Я моніторила, скажімо, ситуацію за п’ятницю. Є діти з інших областей, які запам’ятали, де наша конкретна бібліотека розташована і з нетерпінням чекають наступного тижня, аби з понеділка з батьками знову до нас прийти. Вони ще міста не знають – а наші бібліотеки вже стали для них чи не єдиною оазою, де можна і повчитись, і відпочити, і класно провести день з родиною, або й самим, – розказує Оксана Лехіцька.

Поки дітвора розважається – батьки можуть зайнятися своїми справами, або ж теж почитати, погортати пресу. Її до речі, тут сила-силенна.

Крім того, буває так, що люди змерзнуть на вулиці, якщо погода не тішить. В такому випадку усі охочі можуть прийти до бібліотек на гарячий чай з печивом.

Планують проводити тут і майстер-класи, ділиться пані Оксана. Єдина проблема – має зібратися група хоча б з трьох-чотирьох діток. Неважливо – чи це місцева малеча, чи приїжджі.

– Зараз ми пропонуємо таку ініціативу нашим майстрам, які живуть у Тернополі, та всім-всім, що раніше працювали при дитячих бібліотеках. Налагоджуємо із ними зв’язок. Скоро Великодні свята, дасть Бог – буде трохи спокійніше, і дітвора зможе займатися чи писанкарством, чи інші якісь вироби робити, чи малювати… Думали і над тим,, щоб для старших людей, які приїхали до нас і не задіяні у волонтерстві, щось організувати. Їм треба якось оговтатись, реабілітуватись, психологічно відновитись. А на базі наших книгозбірень можна збиратись і проводити все що завгодно. Чи майстер-класи, чи зібрання, чи гуртки… Аби було бажання!

Російську літературу, звісно, нищити не будемо…

Частина із переселенців, що нині перебувають у нашому місті – російськомовні. На запитання, чи є книги цією мовою, та чи будуть у бібліотеках їх давати читати за бажанням відвідувачів, Оксана Лехіцька відповідає ствердно.

– Література російською мовою є. Ми не будемо її знищувати, бо вона входить у книжковий фонд кожної книгозбірні. Але не знаю, як у інших бібліотеках – у Центральній міській поки не було запиту на таке. Та якщо люди цікавитимуться, звичайно, що їм не відмовимо. На кожному абонементі якась частина літератури є російською: і детективи, і художня, і публіцистика, – ділиться в.о. директорки мережі.

Та, у першу чергу, книгозбірні намагаються ознайомити переселенців зі своїм україномовним фондом. Особливо це стосується літератури патріотичного та історичного спрямування. Пані Оксана усміхається – можливо, нинішній час слід використати і для того, аби піднести моральний і національний дух людей зі східних областей.

– Ми отримали унікальний шанс відкрити їм нашу історію у більшому спектрі. Адже не факт, що у їхніх книгозбірнях було стільки україномовних книг, як у нас. Ми і виставки великі робимо у бібліотеках, і до кожної державної дати підбираємо літературу. Спільними зусиллями наші установи у Тернополі відкриють для переселенців красивий світ української книги. А це багато значить! Маленькі діти зачитуватимуться українським, говоритимуть українською. А де мова – там і держава, – наостанок закликає жінка.