• У Міжнародний жіночий день тисячі наших захисниць воюють на передовій.
• Натомість у мирних населених пунктах незліченна кількість жінок допомагають українській армії хто як може – займаючись волонтерством чи плетучи маскувальні сітки.

Їхня робота – безцінна. Вони надійно тримають тил та вірять у перемогу.

Тому 8 березня, у день весни і жіночності, журналісти «20 хвилин» не змогли залишити без уваги справжніх берегинь миру і затишку у Тернополі. Ми вручили невеликі подарунки жінкам, що заледве не цілодобово наполегливо працюють, аби українські солдати й оборонці були ситі, захищені і у теплі.

Журналісти «20 хвилин» завітали у один з пунктів, де для наших хлопців, що зараз на фронті, плетуть захисні сітки, а також у студентське кафе «Campus» ТНПУ імені Володимира Гнатюка, власник якого – Андрій Мігенько, зі своєю жіночою командою щодня годують до півтора тисячі осіб – правоохоронців, бійців тероборони, переселенців тощо.

В невеликому приміщенні однієї зі шкіл бачимо більше десятка жінок, котрі вмілими рухами плетуть для вояків Збройних Сил України маскувальні сітки.

Кажуть, працювати щодня доводиться багато, але вони впевнені у перемозі наших захисників і точно знають, що скоро житимемо під мирним небом.

– Важко, але про себе зараз не думаємо. Народ український сильний, незламний. Москалі не знали, куди вони лізли, з ким зв’язалися…– жартує одна із співрозмовниць.

Жінки збираються для роботи у приміщенні навчального закладу вже другий тиждень. Дії у них злагоджені, обов’язки також. Хтось плете сітку, хтось обв’язує її тканиною, волонтери підвозять матеріали. Розповідають нам, що вчора зробили п’ять сіток, нині – вже четверту закінчують. Усе, мовляв, залежить від ниток.

– Тут працюють і пенсіонери, і продавці, і вчителі, і економісти, і навіть медики. Кожен долучається як може, – говорить пані Тетяна. – А дізналися про те, що є шанс бути корисними і допомогти нашим хлопцям, через інтернет, ну і «сарафанне» радіо спрацювало.

Також жінки поділилися, що не очікували на привітання, бо ж війна…

– Дуже приємно, що в такий непростий час і про нас не забули. Нехай і дрібничка, але настрій на решту дня забезпечили. До речі, я все читаю новини на «20 хвилин», а тут і журналістів видання вживу побачила, – сміється Тетяна.

На іншій локації – у «CAMPUS TNPU», жінки зараз готують гарячі обіди та їжу для наших волонтерів, тероборони, біженців з інших областей тощо.

Коли ми прийшли їх вітати, вони якраз закінчували свій робочий день.

– Звісно, на вас не чекали. Але такі приємності додають наснаги, додають сил, – каже одна з жінок. Кумедно, бо починають нас фотографувати і ще просять зробити спільну світлину на згадку.

Нам розказали, що в одному приміщенні і одним колективом приготуванням їжі на даний момент займаються ті, хто в мирний час були викладачками, доцентами чи просто студентками ТНПУ. Війна усіх об’єднала.

– У нас тут маленький жіночий полк. Готуємо від восьмої ранку і поки не стемніє. Тут немає рангів, всі як один, – каже волонтерка Оксана. – Спільно працюємо для однієї цілі. Щоденно робимо півтори тисячі порцій для тероборони, школи лідерства (дітей-переселенців, які наразі проживають у 2 гуртожитку університету – прим.) та інших людей, котрі наразі захищають наше місто. Чесно, доволі складно. Спочатку було навіть страшно. Але тепер легенько можемо приготувати борщу на роту солдат.

Жінки зізнаються, що час на себе та родину тепер знайти важко. Але вони відчувають, що повинні допомогти, бо у теперішній ситуації слід думати про тих, хто не спить і захищає мир і спокій українців.

На завершення хочеться сказати – привітайте нині своїх матусь, дівчат, жінок, скажіть, як сильно ви їх любите та цінуєте. Кожне слово підтримки зараз на вагу золота!