Бійцю Олександру Безверхньому зібрали мільйони на «сталеві ноги»

Поліна Дайнега

Понад рік військовий Олександр Безверхній боровся за життя після поранення на Донеччині. Він втратив обидві ноги, переніс понад 100 операцій і 170 наркозів. Нині 27-річний захисник вчиться ходити на тренувальних протезах і з нетерпінням чекає на свої «сталеві ноги», на які завдяки підтримці людей вдалося зібрати мільйони гривень.

Олександр родом з Херсонщини. У перші місяці повномасштабного вторгнення разом із сім’єю евакуювався до Тернополя. Дружину Юлію та доньку Ніколь залишив у безпеці, а сам пішов боронити Україну. Служив механіком евакуаційної бригади 214-го окремого штурмового батальйону OPFOR. Разом із побратимами виїжджав у найгарячіші точки Донеччини – Торецьк, Часів Яр – щоб рятувати поранених. Працювати доводилося як вдень, так і вночі, щоб менше потрапляти у поле зору росіян. Він разом з побратимами витягав наших бійців з найгарячіших точок і доставляв на перший прифронтовий медичний пункт. Під час евакуації водій має бути рукою підтримки: дорогою тримати голосовий контакт з хлопцями, а якщо справи вже зовсім кепські, то чимдуж тиснути на газ і молитися, щоб встигнути.

22 січня 2024 року Олександр виїхав на виконання завдання, де потрапив під ворожий обстріл та отримав надважкі поранення: постраждали ноги та внутрішні органи, була велика втрата крові. За його життя боролися медики Донеччини, Дніпра та Києва. Вони провели понад 100 операцій, зокрема й ампутацію двох нижніх кінцівок. Зі слів дружини Юлії, ампутація – це був єдиний варіант прибрати джерело інфікування й зберегти життя захисника.

Відео дня

«Ще одна перемога на моєму шляху»

З 29 січня 2024 року Олександр перебуває на лікуванні у столичному медзакладі (назву не розголошуємо з міркувань безпеки – прим. авт.). Зараз триває реабілітація. Аби повернутися до життя, він щодня приділяв реабілітації три-чотири години. Займався з медиками та волонтеркою. Виконувати вправи вдавалося не з першого разу, але боєць не здавався.

Від 30 березня додалися ще й тренування у протезному центрі, де вчиться ходити знову.

– Понад рік без жодного кроку вперед, але цього дня все змінилося. Сашко вперше приїхав у протезний центр, вперше став на тренувальні протези – «стабікси», вперше зробив крок. Один, потім ще один – і світ наче завмер. Я не могла стримати сліз. Це не просто реабілітація, це – повернення до життя, до руху, до свободи. Початок покладено, дива трапляються. Дякую всій команді за професіоналізм і людяність, – розповідає його дружина Юлія Безверхня.

Юлія каже: її чоловік дивує всіх своєю силою, витримкою та шаленим бажанням повноцінно жити.

– Він був щасливий до сліз. Сказав, що це – ще одна перемога на його шляху. Плакав він, і з ним плакали всі ми, – додає вона.

Зібрали на біонічні протези

Родина Безверхніх звернулась до організації Protez Foundation, яка погодилася допомогти з виготовленням біонічних протезів. Орієнтовна вартість одного – 2 500 000 гривень. Родина оголосила збір, адже самостійно таких коштів зібрати не могла. І за три з половиною місяці – диво сталося.

10 квітня Юлія повідомила добру новину на власній сторінці в Інстаграм.

– Нам вдалося закрити збір. Частину коштів зібрали небайдужі люди, друзі та родичі. Найбільшу суму внесла неймовірна людина – волонтерка і засновниця фонду «Птахи» Тата Кеплер. Вона підтримувала нас від самого початку, допомагала знайти дефіцитні антибіотики, рятувала Сашу. Ми щиро вдячні всім, хто був поруч. Без людей ми б не подолали цей шлях.

Зворушена і п’ятирічна донечка Ніколь. Нагадаємо, вона одна з перших почала збирати гроші на «сталеві ноги» для татка. Зі слів пані Юлії, малеча мріяла бігати з татусем у парку, йти поруч і триматися за руки. Тому всі гроші, які їй дарували на свята, вона відкладала для захисника. Ніколь записала подяку всім, хто долучився до доброї справи.

– Дякую, що ви надіслали кошти на ніжки для тата. Я вас дуже люблю. Дякую вам дуже сильно, я відправляю вам своє серце, – сказала дівчинка.