Не могли стояти осторонь і годують переселенців: як дитсадок №17 став волонтерським центром (РЕПОРТАЖ)

• Підтримувати тих, хто постраждав внаслідок злочинницьких дій російських окупантів, у воєнний час надзвичайно важливо.
• Яскравим прикладом допомоги переселенцям, що знайшли прихисток у Тернополі, є місцеві дитсадки, зокрема заклад дошкільної освіти №17. Тут протягом тижня, від ранку до ночі, небайдужі готують їжу для внутрішньо переміщених осіб.

До слова, за рекомендацією управління освіти і науки Тернопільської міськради віднедавна у закладах дошкільної освіти куховарять для тих людей, які врятували своє життя та рідних, прибули сюди і проживають у школах та училищах міста.

Одним із дитсадків, що одразу долучився до такої ініціативи, став Тернопільський заклад дошкільної освіти №17. Як вдається кожного дня годувати понад 200 осіб? Чи вистачає продуктів та робочих рук? Як всього за кілька тижнів дитсадок буквально перетворився у волонтерський центр? Читайте у нашому репортажі.

Байдужих зараз немає…

На вході у навчальний заклад мене зустрічає його керівниця – Наталія Ясеновська. З перших днів повноцінного вторгнення, розповідає жінка, довелось взяти на себе обов’язки логіста та лідера – всіх заспокоїти і почати щось робити, аби дитсадок був на максимум корисним у цей непростий період.

– Загалом наш педагогічний колектив завжди насичено працював, адже молодий і творчий. Вже наприкінці лютого ми закрились як заклад дошкільної освіти, наразі займатись з дітками тут небезпечно. Мене, як керівника, здивувало, що люди хоча й були перелякані, однак активізувались. Одразу вихователі почали телефонувати з ідеями: «Може, на фронт щось відправимо? Може, хлопцям з продуктів харчування щось передамо?». Я підтримала їхні пропозиції, й у перший тиждень дівчата готували їжу суто за власні кошти та відправляли на передову, – ділиться спогадами пані Наталія.

Далі, каже вона, ситуація трохи стабілізувалась й отримали рекомендацію готувати гарячі обіди для переселенців, що вимушено покинули рідні домівки і приїхали на Тернопільщину. Цим дитсадок №17 займається і до сьогодні.

– Працюємо ми позмінно. Шість садочків харчують людей цілий тиждень, з неділі – другі шість. Зараз наша черга готувати їжу, робимо це щодня. Цікаво, що на кухні побачите не лише працівників харчоблоку, а й наших педагогів, техперсонал. Вони з величезним задоволенням самі долучаються до нашої справи і вважають за честь допомогти хоч у чомусь! Такий час тепер, що байдужих немає… Батьки малечі часто приходять, а ще – дзвонять до мене, цікавляться що привезти чи придбати, – говорить Наталія Ясеновська.

Люди ті ж, а меню має бути різноманітним…

Пані Наталія веде нашу журналістку на кухню дитсадка. Масштаби роботи тут дуже серйозні. Кожен займається своїм процесом: чистить овочі, нарізає інгредієнти до страв, смажить, варить, робить випічку. Часу на відпочинок немає…

– Ми готуємо обіди орієнтовно для 220 переселенців. До прикладу, у понеділок зробили 50 кілограмів вареників, 10 літрів салату і 100 пиріжків з солодкою начинкою. У вівторок, натомість, приготували 50 кілограмів голубців і теж була випічка. Вчора мали гречаники і 10 літрів салату. Тобто, кількість порцій міняється щодня, залежно від запитів. Ще наші тернопільські садочки постійно вигадують нове меню. Один тиждень – одні страви, другий – зовсім інші, адже люди ті ж, а харчуватись мають різноманітно, – говорить Наталія Ясеновська.

На кухні дитсадка №17 готують все що завгодно: голубці, гречаники, товченики, картопляники, вареники тощо. Спершу робили обіди лише зі своїх запасів, що зберігались у коморі. Далі до навчального закладу стали зносити продукти. Цим займались як батьки малечі – вихованців дитсадка, так і педагогічний колектив і небайдужі містяни. Зараз дефіциту продуктів не мають.

В середньому, до приготування страв тут задіяно до 15 осіб на день. Працюють теж позмінно. Директорка закладу дошкільної освіти сміється, що іноді навіть немає потреби формувати графік: коли і хто має виходити на роботу.

– У нас є група в соцмережах, я тільки даю клич – як усі давай ставити «плюсики», що прийдуть. Часом цих запитів забагато, і так як кухня невелика, то вважаю, що ліпше нехай працівників буде менше, але вони продуктивніше справляться, – усміхається пані Наталія.

Робочий режим теж буває різним. За словами керівниці дитсадка, якщо готують, приміром, вареники з картоплею, то картоплю чистять звечора, а потім приходять о 6 ранку, аби встигнути все поварити і попакувати.







Оскільки на базі закладу є бомбосховище і у разі повітряної загрози сюди сходяться мешканці сусідніх будинків, то у садочку цілодобово хтось чергує. Наталія Ясеновська ділиться: мають сторожа, та йому ще двоє людей підсобляють, слідкувати за дотриманням порядку.

У колективі легше справлятись з емоціями…

Жінка розповідає, що опікується лише однією локацією, де живуть переселенці – це Тернопільське вище професійне училище № 4 імені Михайла Паращука. Готові страви туди щодня возить власноруч. Так само й інші дитсадки: відповідальні за харчування своєї конкретної «точки», де є внутрішньо переміщені особи.

– З переселенцями я не контактую безпосередньо, але спілкуюся з тими, що це роблять. Люди, знаєте, є різні. Та усі вони шоковані, відчувають страх або біль утрати: за домом, рідними, друзями, нормальним життям. Вони безмежно вдячні за нашу допомогу, неодноразово чула такі відгуки, – каже пані Наталія.

Тернопільський заклад дошкільної освіти №17 допомагає не тільки з повноцінним харчуванням. Колектив періодично передає потребуючим ще й засоби гігієни, збирає речі, що просять люди. Наталія Ясеновська уточнює, що від управління освіти та науки створений спеціальний штаб, жінка комунікує з його начальником і тоді відвозить все, куди кажуть.

– Садочок зараз, повторюсь, не діє. На сьогодні ми суто волонтеримо, та сподіваємось, що скоро наша будівля знову наповниться дитячим сміхом. Малеча скучила за навчальним процесом, батьки скучили. Та й ми, направду, вже хочемо зустрітись зі своїми вихованцями! Сумуємо навіть за тими моментами, коли діти бешкетували! Адже у роботі не все гладко… – усміхається Наталія.

Коли запитую у неї, як їй самій живеться у такому темпі, говорить, що коли бачить навколо своїх ініціативних та натхненних колег – набагато легше зі всім справлятись, це мотивує не зупинятись.

– Була у нас необхідність зустрітись з колективом, і я написала у вищезгадану групу, аби усі прийшли. Колеги за лічені хвилини відгукнулись. Вони прагнуть спілкування, швидше повернутись до улюбленої професії, шукають потіхи один в одному. Хтось десь почув якісь новини – хоче поділитися, обговорити. Жодного разу ніхто мені не відмовив. Я ж стараюсь розприділити обов’язки порівну, бо мусимо берегти сили. Ніхто не знає, коли війна закінчиться! – говорить керівниця.

Наостанок розповідає: у попередні роки в дитсадку №17 традиційною була спільна Вервиця – у середу і п’ятницю о 13 годині. Тепер же не тільки вихователі, а й сім’ї діток о 9 ранку постійно долучаються до загальнонаціональної хвилини мовчання.

– Молимось і надіємось, що Господь нас збереже і захистить! Віримо у перемогу! – завершує розмову пані Наталія.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.