Повірити в магію чудової казки в День Святого Миколая мають усі без винятку дітки – чи то живуть вони у власних родинах, чи то позбавлені батьківського піклування. Редакція «RIA плюс» спільно з ГО «Родина для дитини» оголошує невеличку соціальну кампанію: допоможімо малечі у прийомних сім’ях та будинках сімейного типу відчути дух свята.

До вашої уваги – дві родини, окрім власних дітей, виховують ще й тих, від кого відмовилися рідні батьки. Вони роблять все для того, аби їхні сини і доньки не виглядали гірше, ніж ті, кому пощастило трішечки більше. Напередодні свята ми можемо хоча б частково допомогти їм та підтримати щирі прагнення подарувати прийомних діткам справжній сімейний затишок. Найбільше діти прагнуть – аби в них були Мама й Тато, хай навіть не рідні, але ті, які люблять їх. І все, що їм найбільше потрібно, – це прості речі побутового вжитку, якими ми з вами користуємось щодня.

Відкриття планують на свято

Подружжя Світлани та Андрія Рожицьких офіційне відкриття будинку сімейного типу планують якраз на День Святого Миколая, 19 грудня у Підволочиську.

На даний момент сім’я має п’ятеро рідних і п’ятеро прийомних неповнолітніх дітей. Ще семеро дітей, яких брали з дитячих будинків, уже повнолітні, частина живе окремо, дехто лишився разом із родиною.

- У 2000 році ми взяли 17-річну дівчинку-сироту, її мама з вітчимом згоріли в помешканні, брат був у в’язниці. Нею опікувалася двоюрідна тітка, але до себе не забирала. Шість років дитина жила у нас. Познайомилися з нею в одній родині, вона прийшла в гості, потім почала приїжджати з інтернату на вихідні та на канікули. Тривалий час вчилися розуміти один одного, адже Валя – слабочуюча. Зараз вона вже одружена, має свою сім’ю.

Звісно, спочатку був страх – як рідні діти відреагують на поповнення в родині. Але з Божою поміччю, каже жінка, з усім впоралися.

- Валя стала таким світлим вогником для нас. Вона дуже полюбила моїх дітей, а мої діти – її. Ми стали однією дружною сім’єю. Навіть зараз, коли вона далеко від нас, діти часто запитують, коли та приїде в гості, - посміхаючись каже вона.

Кличуть мамою і татом

За словами пані Світлани, маленькі діти ще мають шанс потрапити у родини, а от після 14 років, особливо якщо в них є певні проблеми зі здоров’ям, їх уже навряд хтось візьме. Тому вони з чоловіком свідомо забирали до себе хлопців і дівчат уже в підлітковому віці. Наймолодшій прийомній дитині в родині нині – 6 років.

В усіх починаннях дружину підтримує її люблячий чоловік Андрій.

- Ми обоє розуміємо, що дітки, яких ми беремо, травмовані життям, тому ми не ставимо для них високих планок, ми просто любимо їх без умов. Вони навчили нас прощати, розуміти, співчувати. Ми щиро дякуємо їм за те, що вони в нас є, ми дякуємо Богу, адже це не ми, а вони для нас – благословіння! – наголошує пані Світлана.

З перших днів життя у родині, прийомні діти кличуть пані Світлану мамою, а її чоловіка Андрія – татом. І вони щасливі від того, каже жінка.

- Якось ми повели нашу прийомну донечку Христинку в супермаркет, вона біжить по снігу, кружляє: «Боже, я тобі дякую, у мене вже є мама й тато!». Повірте, я йшла позаду і плакала, адже ми ще нічого доброго в житті не зробили їй, просто забрали додому, а вона настільки щаслива. Чесно, ну що я зробила? Нічого. Але тоді я зрозуміла – цим діткам просто потрібна сім’я, бо вони – це донори любові, - говорить жінка.

Тому подружжя робить все, щоб закласти в діток правильні основи християнського виховання.

- Ми не прагнемо, щоб вони вчилися на п’ятірки в школі, щоб із них повиростали професори. Ми всіх наших дітей вчимо бути щасливими, розуміти і турбуватися один про одного. Вони  бачать, як ми з чоловіком поводимось. Чесно, якби не благовірний, я, напевне, не впоралася б. Він робить усе для того, щоб я була щасливою, а я роблю все можливе, аби йому було добре. Діти не будуть робити те, що ми їм кажемо, а вони наслідуватимуть нас. Тому починати потрібно із себе, - говорить жінка.

Нині подружжя прагне забезпечити дітям комфортне проживання. Родина переїхала у новий будинок, у якому не було абсолютно нічого, крім стін. Кошти, які виділяє держава, - мізерні, аби облаштувати помешкання та зробити ремонт. Що можна – забезпечили своїми руками. Але ще багато потрібно купити – бракує посуду (тарілки, каструлі, виделки, ложки), електричного чайника, мікрохвильовки, телевізор. Дітям потрібні подушки, постільна білизна, ковдри. Немає навіть кімнатних тапочок. Усі старі речі подружжя залишило старшим дітям з інвалідністю у колишньому будинку в селі Росохуватець. Вони залишилися під опікою назавжди.

Працює в благодійному фонді

У жовтні цього року відбулося офіційне відкриття будинку сімейного типу і в родині Світлани та Олега Данилюків – із села Жовнівка Бережанського району. Подружжя має четверо рідних та п’ятеро прийомних дітей (офіційно). Нині пані Світлана вагітна, тож скоро в родині буде маленьке поповнення.

Пані Світлана добре знає про життя в дитячих будинках. Адже працює в Благодійному фонді «Світ дитини». 10 років тому, каже, зовсім випадково почула історію хлопчика Олега, якого виховувала бабуся.

- Йому було тоді лише 6, бабуся попросила взяти онука всього на два тижні, поки вона пройде обстеження у лікарні. Тоді ще ми не знали, що в неї онкозахворювання… Так Олежик став частиною нашої сім’ї, - розповідає Світлана Данилюк.

Потім у родині з’являлися інші дітки. Наймолодшому – Іванкові – 3,5 рочки. Його нещодавно забрали з притулку.

- Легко не було ні з ким, адже кожен має свої навички, принципи і так далі. Нам пощастило, що власні діти дуже легко сходяться з прийомними. Направду, у нас немає такого, що «чужі» і «свої» - усі рідні, - зауважує вона. – Родичі спочатку не розуміли нас, декотрі навіть засуджували. Але і я, і мій чоловік завжди були єдині у прагненні подарувати дітям відчуття бути в родині. Дехто з тих, кого ми взяли, мають власних батьків, але з ними не спілкуються.

За словами пані Світлани, її ніколи не лякали фрази щодо незрозумілої генетики чи інші моменти. Адже, каже, 85% характеру та поведінки в майбутньому у нас закладається саме з родини.

- Якщо дитину любити, якщо турбуватися про неї, якщо виховувати її за християнськими засадами, то вона не буде тинятися вулицям і втікати з дому. Алкоголіками чи наркоманами не народжуються, ними стають… - наголошує співрозмовниця. – У нас всі діти хороші, ми всіх любимо і завжди даємо їм право вибору.

Чоловік пані Світлани робить меблі на замовлення. Будинок, який сім’я купила за свої кошти, умеблювали власними силами. Держава виділила кошти на опалення, але ті котли, що встановили, - досить малої потужності і не можуть обігріти все помешкання. Тому перша необхідність для родини Данилюків – це вирішити питання з новим котлом.

Ремонт  у будинку ще не завершили. Потрібно облаштувати душову кімнату для хлопців. Зайвими не будуть і інші речі побутового вжитку – кухонні прибори, дитячий одяг тощо.

ДОВІДКА

Якщо ви маєте змогу допомогти будинкам сімейного типу – телефонуйте за номером: 097-445-82-67 (Наталія БУРЛАКУ), або звертайтесь безпосередньо в редакцію: м. Тернопіль, вул. Дубовецька, 1 Б.