Вишиванки по-харківськи: переселенці розвивають свій бізнес та створюють робочі місця у Тернополі

Поліна Дайнега

Вишиванка – генетичний код українців. У вишиваному одязі ходять не лише на свята чи концерти, а й просто на роботу чи навіть замінюють ним весільну сукню.
Як створити бездоганне українське вбрання знає родина Михайлових з Харкова, адже вже вісім років вони розвивають власне виробництво «Файна фабрика Франі». Шаровари, вишивані сорочки, сукні та навіть жилетки – тут знайдеться все.
Через повномасштабне вторгнення харків’яни вимушено релокувати власну справу до Тернополя і вже відкрили перший власний магазин. З якими труднощами зіштовхнулися, як планують розвиватися та які перспективи виробництво дасть Тернопільщині – читайте у нашому матеріалі.

Справа з нуля

Історія «Файної фабрики Франі» почалася у 2014 році. Саме тоді Наталя Михайлова разом із братом вирішили зайнятися власною справою. Почали працювати з різними цехами і вже зроблений ними одяг просто реалізовували на прилавках Харкова.

– У далекому 2014 році ми не мали навіть власних машинок. Тоді в одному цеху ми замовляли пошиття одягу, а в іншому – вишивку. Нам телефонували і казали, що вже вишивка готова, то я чи брат їхали все забирали і везли до швейного цеху. Ось так покроково і створювався наш перших одяг. Також ми співпрацювали з магазинами, що реалізовували цей товар. А інколи брат брав стіл, їхав на базар і продавав нашу продукцію. У такому ритмі ми жили до 2015 року, аж поки не відкрили свій перший сайт або як я називаю – онлайн-магазин, – розповідає Наталя Михайлова.

Відео дня

Бізнес потребує нових навичок, тож Наталі довелося отримувати освіту за спеціальністю конструювання одягу. До того ж, родина вирішила, постійно бігати між цехами більше неможливо і ризикнула на відкриття першого власного цеху.

– Ми зрозуміли, треба розвиватися. Спочатку освіта, пошук постачальників тканин, ниток, пошук першої техніки. Накопили коштів, купили швейну машинку та п’ять перших п’ять вишивальних машинок. Зняли невелике приміщення і почали розвиватися. Ми тоді вже набирали працівників і почали створювати перші етнічні костюми. Ось я так уявляла собі, що наша фабрика буде пов’язана виключно зі старовинним українським одягом. Бо це ж історія і ті речі, значно відрізняються від сучасних, – каже жінка.

За сім років активної роботи родина Михайлових встигла не лише відкрити чотири магазини в місцевих торгових центрах, а й запустила власне виробництво. Щодня команді працівників вдавалося відшивати кілька десятків сорочок, суконь, концертні костюми та навіть родинні вбрання. За створенням однієї сорочки стоїть сотні процесів та клопоту, але результат того вартий.

– У нас дуже крута якість виробів, ми не економимо на матеріалах, адже хочемо, щоб вишиванка чи сукня послугувала людині кілька років. Я знаю, що деякі виробники економлять на нитках і роблять до трьох стежків. То ми робимо шість. Це дозволяє прати виріб в машинці і не перейматися. Починаючи з січня і до середини весни, ми працювали тільки для забезпечення своїх магазинів. Це так готувалися до Дня вишиванки, бо тоді так розкуповували ці вироби. А якщо ще й свята якісь траплялися, то це взагалі. Інколи люди приходили і просили, щоб ми виконали ось так. І ми робили їм на замовлення. Але варто розуміти, що ручна вишивка вартує дорожче за машинну. Та обидві виглядають гарно, – розповідає пані Наталя.

Порятунок бізнесу з-під обстрілів

Лютий у цеху був розписаний по годинах, адже команда готувалася до весняних свят і мала представити у магазинах нову колекцію вишиваного одягу. Натомість, коли 24 лютого почули перші вибухи, то вже було не до колекцій. Та й на переїзд на західну частину України родина наважилася майже миттєво.

– Нам друзі запропонували переїхати до них у Тернопіль. Я не дуже хотіла, адже все підприємство, наш одяг – все у Харкові. Тоді чоловік запевнив, на кілька днів і повернемося. Все буде добре. Та ці кілька днів затягнулися до травня. Все так і залишалося покинутим у Харкові, аж поки не згорів один з наших магазинів. Ми розуміли, всі наші гроші вкладені в одяг і ми маємо його якось звідки забрати і реалізувати, – каже переселенка.

Завдяки друзям, які залишилися у Харкові, родині все ж вдалося забрати свою продукцію з місцевих магазинів. Отримавши товар, харків’яни вирішили орендувати приміщення у центрі міста і розпочати реалізацію власної продукції.

– Я ходила до торгових центрів на ринки і бачила, що вишиванок тут повно. Є різні, але ціни мене шокували. Деякі люди просять по 5 000 гривень за сорочку. У нас навіть ручна вишивка коштує 2 400 гривень, а машинна – взагалі 1 500 гривень. І це натуральні тканини, такі як: льон, бавовна, габардин. Тоді прийшла і сказала: відкриваємося однозначно. Ми маємо показати тернополянам свою роботу, – розповідає Наталя Михайлова.

Після того, ракети почали прилітати поряд із цехом, родина приймає рішення їхати до Харкова і забрати все обладнання. Паралельно харків’яни вже шукали приміщення, аби відкрити міні цех у Тернополі і вже тут продовжувати власну справу.

– Ми дивилися ціни на оренду і вони були чималі. Розуміли, велике приміщення нам не витягнути. Тоді знайомі нам розповіли, що ось у Тернополі облаштували хаб для бізнеследі, які через вторгнення змушені переїхати з власної домівки. Ми сконтактувалися з дівчатами, розповіли свою історію. Вони показали нам приміщення і сказали, що я можу тут працювати безкоштовно пів року. Єдине – маю привезти своє обладнання і вже тут все встановити, як мені потрібно, – згадує харків’янка Наталя.

Перевести все обладнання – справа не з легких. Але і тут переселенцям допомагають небайдужі тернополяни. Вони розповіли чоловіку Наталі, що за допомогою державних підприємств можна перевезти своє обладнання абсолютно безкоштовно.

– Перевезенням бізнесу займаються «Укрзалізниця» та «Укрпошта». Я вирішила скористатися можливістю і подала заявку. Тоді «Укрпошта» прийняла наш запит і завдяки їх підтримці наше обладнання для вишиванок вже прибуло до Тернополя. А так нам вдалося привезти 15 вишивальних, чотири машинки для прямої строчки та пару оверлоків. І звичайно ж, меблі, тканини. Я дуже вдячна тернополянам за відкритість, щирість, за таку підтримку. Думаю, якщо б не вони, то ми не наважилися на релокацію власного бізнесу «Файна фабрика Франі», – додає переселенка.

Наразі у магазині «Файна фабрика Франі» тернополяни можуть придбати і вишивані сорочки, сукні, етно костюми. Також Наталя готує до продажу цілу колекцію родинних вишиванок. Магазин знаходиться за адресою: вулиця Руська,14 (вхід з Шашкевича).

– Зараз мій брат працює в магазині, а я постійно знаходжусь у цеху, щоб створювати нові вироби. На жаль, наші працівниці повиїжджали за кордон, тож поки ми все робимо своїми силами. Днями маємо відновити роботу онлайн-магазину, щоб продажі були кращі. А це значить, попередньо все випрасувати, відфотографувати і виставити. Та ще й рекламу треба запустити у соціальні мережі, – зізнається вона.

Розширюємо масштаби

Попри те, що родина Михайлових після перемоги бажає повернутися до Харкова, релоковане підприємство матиме продовження у Тернополі. Зі слів пані Наталі, зараз вкладаються у розвиток на всі 100%, аби вийти на нові потужності та обсяги.

– Як тільки магазин набере обертів і ми знову почнемо активно продавати власну продукцію, обов’язково збиратимемо собі класну команду професіоналів. Вже зараз я бачу, що наша родина не може охопити всі сфери і потребує помічників. Я хочу, щоб наш продукт не втрачав свою якість, а для цього потрібно, щоб кожна людина відповідала за певний процес. Тому ми потребуємо обов’язково швачку, адже сама я це роблю повільно. Також у команду потрібен буде закрійник чи вишивальниця. Не знаю, як тут з професіоналами у цій сфері, але думаю, команду ми зберемо обов’язково і все у нас вийде, – каже жінка.

Якщо ж зберуть команду професіоналів, а тернополянам будуть до вподоби вироби, на відкритті одного магазина та цеху харків’яни не зупинятимуться. Вже розглядають можливості щодо відкриття першого власного магазину у Львові.

– Ми так подумали, якщо у Львові та Тернополі будуть наші магазини, то треба хоча б частково залишати виробництво. Можливо це буде п’ять-сім вишивальних машин, одну машинку для прямих швів та оверлок. Бо дуже зручно, коли магазини і виробництво знаходяться поряд. І тоді вони виконуватимуть замовлення на ці два міста, а ми вже знову будемо працювати у Харкові. Хочу зауважити, що для всього потрібні кошти, але сподіваюсь, у нас все вийде і наша команда стане ще більшою, ще крутішою, ніж до війни, – завершує Наталя Михайлова.