Батальйон "Тернопіль": "Бомжі в таких умовах не живуть, а нам на Схід їхати воювати..."

- Проблема починається звідси - із входу, - пояснює куратор батальйону та старший радник управління внутрішніх справ, полковник В'ячеслав Кравчук.

Чоловік мені каже: "Знімай тут всьо. Нехай всі бачать, в яких умовах тут служать хлопці. А їм на Схід скоро...".

За словами полковника, у "Тернополі" - близько 200 бійців. Поки вони чекають відправки у зону АТО, несуть службу в місті. Саме ж місце їхньої дислокації - підвал районного відділку міліції на вулиці Степовій. 

Задній двір відділку - штрафмайданчик - В'ячеслав Кравчук іронічно називає плацом.

- Врешті, то і мав би бути плац. Тут мали б шикувати хлопців. Звідси давати їм наряди і всяке таке. Але куди там!? Якщо тут побиті машини купами розкидані.., - пояснює правоохоронець.

- Ви йому ще наш "спортзал" покажіть, - озивається до полковника колега. Утім, ніякого спортзалу, як і плацу, в батальйоні немає.

- Та й нас взагалі нічого немає, - гірко нарікає куратор "Тернополя".

Заходимо у підвальне приміщення. При вході на кріслі - черговий боєць. У кутку біля дверей - шафки, як у дитсадках.

- І оце обов'язково зніми. То, хе-хе, такі у нас вставниці для зброї. У переносному значенні, звичайно, - починає екскурсію полковник.

Одразу поруч "зброярні" - двері з надписом "Бойлерна".

- Тут ми змушені майно батальйону зберігати, - каже чоловік.

Усього у підвалі - декілька кімнат та коридор. Його ширина - не більше півтора метра. Довжина коридора - близько десяти метрів.

- І тут повинні розминатися 200 бійців... Ви собі таке уявляєте? Бо особисто я - ні, - бідкається правоохоронець.

Далі мені "хизується" рештою батальйонної господарки. Кімната для переодягання - невелике приміщення із геть обдертими стінами. Сирість неймовірна.

У кабінеті комбата - ситуація не краща. Аналогічне побачив у кімнаті командирів взводів. Звідти ще не встигли забрати усю дощову воду. У кутках - невеликі калюжі. Бачу кілька підмоклих картонних ящиків. 

- В цих, здається, окуляри та ліхтарики, які хлопці братимуть з собою на Схід. Ну, і ще інша екіпіровка, - пояснює В'ячеслав Кравчук.

- А на ділі - одна туалетна кабінка. Є ще друга, але вона не працює, - додає співрозмовник.

Далі старший радник управління внутрішніх справ підбиває підсумки моєї екскурсії.

- Тут - наше постійне місце дислокації. Бійці тут же мають тренуватися, навчатися тощо. Але ж для цього мають бути і відповідні умови, - наголошує чоловік. - Бійці зараз тут не просто ходять туди-сюди. Вони ж несуть службу по місту, поки не Схід не поїдуть. Після наряду хлопці мали б тут відпочити. Але де? В калюжі?

У батальйоні "Тернопіль" - добровольці зі всіх районів області. Ночувати, кажуть бійці, змушені у квартирах, які орендують за власні кошти.

- Ну, або їдуть десь у своє село в Заліщиках, а зранку автобусом повертаються назад на службу, - каже полковник.

Правоохоронець запевняє: у таких умовах неможливо ані служити, ані, тим паче, готуватися до відправки у зону АТО.

- Я б хотів подивитися, як би тут розташувалися, наприклад, обласна чи міська ради, - додає співрозмовник. - Наприклад, місяць тому мер Тернополя обіцяв нам тут зробити ремонт. Місяць минув, обіцянка залишилася...

Бійці та командування батальйону - у гніві та відчаї. Через журналістів змушені звертатися до влади, аби та її нарешті почула.

- Ти повинен це все показати людям. Бо це - неможливо, - просить мене полковник. - Скажи, що ми просимо від імені всіх бійців та їхніх сімей вирішити питання з нормальним нашим розміщенням.