«Росія зміщує центр бойових дій на Слов'янськ»
Перші шпальти світових змі про війну росії в Україні.
«The Daily Telegraph»– «Росія зміщує центр бойових дій на Слов'янськ»
Вчора російські війська обстріляли Слов'янськ масованим артилерійським обстрілом, коли Москва націлилася на місто для наступного етапу наступу на Донбасі.
У міру того, як лінія фронту російського далекого бомбардування зміщується на захід, до Донецька, мер міста Вадим Лях закликав мешканців Слов'янська залишити місто, щоб уникнути очікуваного танкового штурму після падіння Сєвєродонецька і Лисичанська в сусідньому Луганську.
Готуючись до наступного наступу, російські сили завдали кілька ударів по кількох цілях у цьому районі, вбивши щонайменше шість мирних жителів, поранивши ще десятки і залишивши житлові квартали в руїнах.
«Важливо евакуювати якнайбільше людей», — попередив Лях.
У окремому посту у соціальних мережах мер додав: «Слов'янськ! Масований обстріл міста. Центр, північ. Все, сховатися».
Поліція повідомила, що жінку було вбито і щонайменше трьох поранено внаслідок удару російських військ по місцевому ринку.
Захопивши Луганськ половину Донбасу, тепер очікується, що російські війська спробують просунутися до Слов'янська через Бахмут трасою E40, намагаючись захопити Донецьк, другу половину промислового центру України.
Військова аналітична компанія Rochan Consulting заявила, що київські сили встановлюють лінію оборони між Сіверськом та Бахмутом, воротами до основних населених пунктів Донбасу — Слов'янська та Краматорська.
«Українські війська, що відійшли з Сєвєродонецька та Лисичанська, зазнали великих втрат, і їхній бойовий потенціал, ймовірно, значно знижений. Таким чином, неясно, як вони можуть працювати і чи посилені вони додатковими формуваннями», — додали його фахівці.
Київ заявив, що сподівається, що за допомогою нещодавно переданої в дар західної зброї його війська незабаром зможуть відкинути ворога.
Олексій Арестович, радник президента Володимира Зеленського, заявив: «Це остання перемога Росії на території України. Взяття міст Сході означало, що 60 відсотків російських сил тепер зосереджені Сході та його важко перенаправити на південь. І більше немає сил, які можна запровадити з Росії. Вони заплатили велику ціну за Сєвєродонецьк та Лисичанськ».
Росія також посилила бомбардування на півдні, завдавши чотирьох ракет по інфраструктурі в Миколаєві.
Роман Костенко, депутат і командир спецназу, сказав: «Як і щоранку, Росія використовувала свої ракети як будильник».
У відповідь на вторгнення Росії в Україну Фінляндію та Швецію запросили вступити до НАТО вчора. Проте заявки на членство країн Північної Європи залишилися на волоску після того, як Туреччина пригрозила накласти на них вето, якщо Стокгольм не погодиться екстрадувати 73 підозрюваних у тероризмі. А під час дводенного саміту міжнародних лідерів із збору коштів для повоєнного відновлення України президент Швейцарії різко засудив план Києва захопити заморожені російські активи на суму 420 мільярдів фунтів стерлінгів.
Іньяціо Кассіс заявив, що дії щодо конфіскації активів олігархів стануть порушенням їхніх прав людини і це створить небезпечний прецедент.
«The Independent» - «Боротьба за виживання на новій лінії фронту в Україні»
Війна прийшла до міста Краматорська у Донецьку, оскільки Росія обіцяє просунутися далі на українську територію. Для його мешканців щодня — це битва за виживання
Олена та її чоловік Микола намагалися поховати літню сусідку, коли небо тріснуло, випльовуючи уламки уламків, які розсікли голову їхньої доньки-підлітка.
Микола, 52 роки, перебував трохи вище пагорбом в українському прифронтовому селищі і все ще тримав тіло сусіда, яким він прикривався від сильного вибуху.
Стиснувшись під трупом, він міг тільки безсило з жахом спостерігати, як його дружина та його дитина Анастасія, 15 років, були знищені російським снарядом у власному саду за будинком.
Їхнє село на Донеччині буквально знаходиться на передовій жорстокій війні, яка почалася з вторгнення Володимира Путіна в Україну в лютому. Розташований лише за кілька метрів від фрагментарно утримуваної української території, він незабаром може бути поглинений російськими військами, які, захопивши всю сусідню Луганську область, просуваються Донецькою.
Тож це пекельна нічия, де жителі ховаються у своїх підвалах, поки над ними вирує перетягування каната.
«Я кричала ім'я Анастасії, я кричала, що Анастасія мертва», — зі сльозами на очах каже 51-річна Олена, лежачи на лікарняному ліжку в Краматорську, місті, яке сам нападає, приблизно за 18 миль на південь від села. Медики, які надають їй допомогу, кажуть, що вона зазнала тяжких поранень голови, рук і ніг внаслідок вибуху бомби, яка сталася за день до інтерв'ю.
«Голова моєї дочки була розбита; ви могли бачити її мозок. Вона моя єдина дитина», — додає Олена, перш ніж замовкнути.
Її втішає ще одна з її сусідок, Ольга, яка спостерігала за похороном Анастасії на світанку, але за кілька годин сама була поранена внаслідок обстрілу, коли намагалася збирати малину. Ольга була доставлена до Краматорської лікарні, все ще зі струсом мозку та серйозною травмою голови.
«Щодня в нашому селі до будинку потрапляє все, навіть білий фосфор», — тремтячим голосом розповідає The Independent. «Правильно ховати людей надто небезпечно. Тепер ми просто загортаємо тіла у ковдру і кладемо їх у нори у наших власних садах».
Застрягши посередині і побоюючись наслідків з обох боків, трійця просить зберегти в секреті їхньої особистості та місцезнаходження їхнього села. Вони не хочуть покладати вину за насильство, стверджуючи, що на них напали з обох боків. «Ми просто хочемо миру… ми хочемо покласти край цій війні», — відчайдушно додає Микола.
Це навряд чи. Ця східна частина України наразі є смертоносним центром нападу президента Путіна на країну. У понеділок він оголосив про перемогу в Луганській області, що прилягає до Донецької, всього через день після того, як українські сили, які значно поступаються в озброєнні, заявили, що вони були змушені відступити з Лисичанська, останнього опору опору в цьому районі.
Губернатор нині окупованого Луганська та місцева влада Краматорська згодні з тим, що наступною метою Москви є захоплення всього Донецька. Такі міста, як Краматорськ та сусідній Слов'янськ, звідки спішно організується евакуація мирних жителів, зараз перебувають на лінії шквального вогню. Вчора надійшли повідомлення про те, що російські позиції знаходяться лише за кілька кілометрів від Слов'янська.
«Противник уже почав «працювати» артилерією та авіацією у районі Донецька. Швидше за все, вони продовжать використовувати стратегію «випаленої землі», тобто спочатку знищать, а потім нападуть», - сказав губернатор Луганської області The Independent Сергій Гадай. «Мета росіян – і завжди була – захопити всю Україну. Вони зупиняться лише там, де їх зупинить українська армія», - додає він.
Ігор Єськов, прес-секретар місцевої адміністрації Краматорська, каже, що його місто готується до гіршого, очікуючи, що Росія та пов'язані з нею сили зроблять над ними «кліщі», наступаючи на схід від нещодавно захопленого Лисичанська та на північ з територій за його межами. .
«Після Маріуполя це найбільше місто, що залишилося в Донецьку; це найважливіше з політичного та стратегічного погляду місце в регіоні», — сказав він The Independent через обнесені мішками з піском будівель місцевих органів влади. «Краматорськ – адміністративний центр Донецька. Вони тиснуть, щоб отримати якнайбільше території».
За останні кілька днів московська артилерія направила свої вежі на два ключові міста, які знаходяться всього за кілька миль на південь від селища Олени. У неділю шістьох людей, у тому числі дев'ятирічної дівчинки, було вбито і 19 поранено в результаті російських обстрілів Слов'янська. Краматорськ також потрапив під обстріл. У понеділок поки тихіше в центрі міста літній опівдні пронизаний безперервним гуркотом обстрілів і вогню.
І ось у лікарні, де лікується Олена у Краматорську, куди надходять поранені з усієї області, медики кажуть, що вони недоукомплектовані, погано оснащені та виснажені. Вони також переживають, що це лише початок, і що до них прийде лінія фронту.
«Я працюю цілодобово. Іноді я намагаюся подрімати, але часто не можу», — каже Віталій, 46-річний лікар-травматолог, якого знайшли у знеможенні, на дивані під час рідкісної перерви. «До війни ми займалися ортопедією, зараз працюємо з мінними та артилерійськими травмами. Це зовсім інша робота. Тепер наше життя – це касетні боєприпаси».
Він каже, що йому та його колегам доводиться імпровізувати з деяким обладнанням. Наприклад, перед війною для ортопедичної хірургії наймали хірургічні дрилі. Тепер вони змушені використовувати побутові ручні дриля на зламаних кістках пацієнтів, щоб фіксувати імплантати. Компанії, які здавали в оренду медичне обладнання, припинили працювати в Україні після початку бойових дій.
«Нам потрібне нове обладнання та більше персоналу. Поразки касетними боєприпасами та мінами трапляються дуже часто», — продовжує Віталій. «Буквально минулого тижня ми лікували жінку з Лисичанська, бабусю, яка доглядала свою козу, коли наступила на [бомбу касетного боєприпасу]. Інший чоловік підібрав один, коли збирав дрова», - додає він.
Ще одна проблема, яка переслідує населення Краматорська та навколишніх сіл, — голод. Ціни злетіли з початку війни, а зарплати та навіть деякі пенсії припинилися. Під звуки обстрілів та виття сирен повітряної тривоги жителі Краматорська вишикувалися в чергу за гуманітарною допомогою. Переважна більшість – люди похилого віку.
Вони кажуть, що чекали кілька днів, щоб отримати сумку з їжею та припасами, наданими місцевими та міжнародними неурядовими організаціями. Один кілограм картоплі в магазинах, за їхніми словами, еквівалентний 1 долару (84 пенси), а їхні пенсії нині менше 100 доларів на місяць. Ользі, якій 85 років і вона страждає на численні проблеми зі здоров'ям, на руці подряпано число 707 — її становище в черзі — щоб нагадати їй, коли прийде її черга.
Це її третій день очікування біля центру допомоги, і вона стоїть, спираючись на свою палицю в спеку. Вона боїться їхати з Краматорська станом здоров'я: не впевнена, що впорається з поїздкою. «Звук обстрілу жахає. Я просто стою за двома стінами в коридорі, як пропонує влада, і молюся Богу, — тихо каже вона.
76-річна Марина, яка сама нездорова і доглядає племінницю, хвору на діабет і недієздатну, каже, що вона стоїть у черзі вже четвертий день. Її чоловік і син померли, і тому вона повинна дбати про себе та свою племінницю. Вона не може залишити Краматорськ, бо її племінниця не може рухатися.
«Я повернуся завтра о 4-й ранку», — у розпачі каже вона просто перед тим, як хаб закривається на весь день. "Все, що ми можемо зробити зараз, це жити в підвалі".
За нею 82-річна Тамара, яка каже, що вона не має достатньо грошей, щоб виїхати, та й їхати їй нікуди. «Я народився під час війни та помру під час війни. Я ніколи не думала, що саме так проведу свою пенсію», - додає вона.
Усередині центру змучені волонтери кажуть, що намагаються щосили. Команда з 10 осіб зайнята реєстрацією імен та роздачею продуктових наборів, організованою місцевою організацією «Все буде добре в Україні» та міжнародною благодійною організацією з надання продовольчої допомоги World Central Kitchen.
"Щодня ми підтримуємо від 500 до 600 осіб, але цього завжди недостатньо", - каже 55-річний Ігор, який координує роботу центру. Перед війною він працював на сталеливарному заводі, який згодом зазнав бомбардування. «Головна проблема — зростання цін та те, що майже всі втратили роботу. Тепер я хвилююся, що бої прийдуть сюди».
За його словами, мешканців неодноразово просили евакуюватися, але тим, хто залишився, нікуди йти, і немає засобів для існування. Бої спалахують серед зневірених мирних жителів, коли їм доводиться закрити центр опівдні. «Нам завжди потрібно більше запасів», — додає він, безнадійно знизуючи плечима.
Тим часом місто навколо хаба жахливо порожнє. Напередодні у центрі був сильний обстріл, а зараз шум обстрілів є постійним тлом.
У Краматорській лікарні Олена, Микола та Ольга, приголомшені, як і багато інших, кажуть, що вони не мають планів на майбутнє, бо не мають фінансових коштів, щоб кудись поїхати, і немає мережі підтримки. Микола намагається втішити свою дружину, що ридає, Олену, обіцяючи всиновити осиротілих на війні дітей, щоб вони могли відновити свою родину. Він каже, що бій не має нічого спільного з мирними жителями, які пережили його, і що вони просто хочуть повернутися додому.
«Ми просто цивільні особи; все, чого ми хочемо, — це миру», — додає він із відчаєм, коли його дружина валиться поруч із ним. «Нехай кохання переможе. Відбувається те, що брат убиває брата; нехай люди вчаться прощати один одного. Хай буде мир».
Іспанія. «La Vanguardia» - «Зброя, на яку Україна претендує та не отримає»
Зеленський просить сучасний арсенал, у якому Захід йому відмовляє, побоюючись ескалації
Захід сповнений рішучості допомогти Україні настільки, наскільки це необхідно для перемоги над російським окупантом, але ніколи не настільки, щоб стати в очах Москви як союзник і не перерости у більшу чи глобальну війну. Є зброя, яку НАТО та його партнери ніколи не віддадуть до рук Києва.
Президент України Володимир Зеленський продовжує наполягати на тому, що його армії потрібно більше зброї; найсучасніше і потужніше озброєння. На даний момент легше озброєння та кавалерійські частини відійшли на другий план, а необхідна, з української точки зору, вогнева міць та, насамперед, потужні та далекобійні протиракетні комплекси. І в цьому Захід може допомогти лише наполовину.
Найбільш потужною, точною та перевіреною ракетною системою США є пускові установки «Петріот», які були розгорнуті та використані Сполученими Штатами в Іраку та набули широкого поширення у військових хроніках.
Така потужна та далекобійна платформа, як «Патріоти», дасть українським силам переважну перевагу перед росіянами. Але «Патріоти» не дістануться української землі з двох основних причин, що збігаються з іншою зброєю та іншими країнами походження, які можна звести в одну: не провокувати Росію більше, ніж потрібно.
Протиракетна система, яка, наприклад, запобігла нападам на позиції Ізраїлю або США під час двох воєн у Перській затоці, потребує висококваліфікованого персоналу і в нинішніх обставинах змусила б розмістити американський персонал на території України.
Це неможливо. Це одна з двох причин, але є й друга, яка полягає в тому, що його можливе розгортання буде сприйнято Москвою як пряма участь США у війні, незалежно від того, були американські черевики на землі чи ні.
Наполегливість Зеленського щодо потреби України в більш надійних та тяжких протиракетних системах і загалом у складнішому арсеналі посилилася, оскільки дії Росії були зосереджені на Донбасі, над яким розпочався артилерійський шторм із ракетами та боєприпасами. стаціонарними чи мобільними знаряддями.
«Нам потрібна сучасна протиракетна зброя, щоб підрізати крила російським снарядам», — сказав український президент, який визнав, що його збройні сили не можуть протистояти їм за допомогою систем реагування, які є в їхньому розпорядженні.
Ізраїльська система «залізний купол» або «залізний щит» стане ще одним передовим протиракетним комплексом, який найкраще врівноважить баланс вогню у війні в Україні. Це економічно дорога система, але дуже ефективна. Надходження на озброєння залізного щита мало вирішальне значення для того, щоб ізраїльтяни нейтралізували у повітрі десятки снарядів та ракет, випущених, наприклад, із сектора Газа.
Сам Зеленський під час відеозвернення в єрусалимському парламенті у березні просив ізраїльтян передати їм систему «залізного бані», але безуспішно. Позиція Ізраїлю зараз полягає в тому, щоб збільшити гуманітарну допомогу, але не втручатися в конфлікт, відправляючи системи ППО, новітні озброєння або будь-які ударні системи.
Захід взагалі перебуває в постійному балансі між необхідністю допомагати Україні та не дратувати Росію і це часто призводить до надто тривалого постачання зброї або взагалі не доходить. Сполучені Штати та Німеччина – дві країни, які дуже добре ілюструють цю ситуацію, та в обох випадках, коли посередині були передові протиракетні системи.
Зростає підтримка миру в Україні, яка не означає поразки Росії. Сполучені Штати нарешті направили до України — вони вже там — нерозкрита кількість передових артилерійських систем, відомих як Хімари. Вони середнього спектру. І з високою точністю вражають цілі на максимальній відстані близько 300 кілометрів, якщо їхня конфігурація доведена до тактичної пускової установки балістичних ракет, якщо на неї не встановлено шість ракет, які мають менший радіус дії. Це ракетна платформа вищої якості, ніж порівняні російські моделі, і це надасть перевагу українській стороні, яка прагне протидіяти майже безкінечним запасам російських артилерійських боєприпасів.
Німеччина, наприклад, теж довго вагалася і максимально відкладала постачання протиракетних комплексів, про яку Зеленський спеціально просив міністра закордонних справ Олафа Шольца. Німеччина приділяє особливу увагу оборонному озброєнню, проте Берлін дав добро на відправлення чотирьох ракетних установок типу "Марс II" з дальністю дії близько 80 кілометрів, на додаток до кількох установок IRIS-T, її кращих засобів протиповітряної оборони. система. .
Загальне зобов'язання, яке Захід вимагає від України, полягає в тому, щоб сучасні ракетні батареї, доставлені як допомога, не використовувалися проти території Росії. Це не означає, і це вже сталося у кількох епізодах бойових дій, що київські сили використовують свій власний арсенал для завдання ударів по цілях на території Росії.
Незалежно від того, наскільки великою є міжнародна допомога, Україні дуже важко отримати, як вона стверджує, сучасні бойові літаки, що вже було виключено на початку війни, за винятком моделей з колишнього СРСР, які все ще є у країн-союзників.
Не буде у нього і певних систем розвідки, таких як дрони Predator або Global Hawk. Їм доведеться продовжувати довіряти західній розвідці, щоб надати їм координати, які дозволять їм вибрати вибрані та відповідні цілі, але вбити їх за допомогою наявної зброї.
Найбільші західні пожертвування Україні зробили США (25,45 млрд. доларів) і, безумовно, Великобританія (2,53 млрд. доларів). Тільки на утримання держапарату — крім зброї — Києву потрібно 5 мільярдів доларів на місяць.
Швейцарія. «20 Minuten - Zurich» - «Українські солдати з жахом про фронт»
Постійні обстріли, поранені товариші в окопах: повідомляють українські військові.
В Україні понад чотири місяці війни, а російські окупанти зміцнюють свої позиції на сході. Українські солдати, які повернулися з фронту на Донбасі, розповіли агентству АР про свої страшні переживання.
30-річний лейтенант Володимир Назаренко є заступником командира батальйону Національної гвардії «Свобода» і перебував у складі військ, які виводять із Сєвєродонецька за наказом свого начальства. Він каже, що за місяць боїв російські танки знищили всі потенційні оборонні позиції та перетворили місто з населенням 101 000 людей на «випалену пустелю». «Вони стріляли в нас щодня, – каже він.
«Загороджувальний вогонь по кожній будівлі. Місто планомірно зрівняли із землею».
«Якщо і існує пекло на землі, то воно було у Сєвєродонецьку, — каже Артем Рубан, солдат батальйону Назаренко. "Сила наших хлопців дозволяла утримувати місто до останнього моменту".
На цьому фоні його командувач Назаренко вважає українську операцію в Сєвєродонецьку перемогою, навіть якщо місто у підсумку було захоплене наступаючими. Захисникам вдалося затримати наступ росіян і скоротити свої ресурси. Назаренко та Рубан упевнені, що Україна поверне собі всі території.
Інші налаштовані песимістичніше. Військовослужбовець Олексій брав участь у боротьбі з сепаратистами, що підтримуються Москвою, з 2016 року і сильно кульгає. Він був поранений перед Солотом. "Всі вони показують по телевізору красиві кадри з фронту та солідарності, але насправді все зовсім по-іншому", - говорить Олексій. Він не думає, що більша кількість західної зброї змінить перебіг війни. Олексій каже, що його підрозділ втратив 150 людей за перші три дні боїв, багато з яких спливло кров'ю, тому що евакуація була можлива лише вночі через постійні обстріли.
Двоє інших солдатів, опитаних AP, до вторгнення 24 лютого працювали в офісі. Вони повідомляють про «жахливу організацію» та «нелогічне прийняття рішень». Один із солдатів каже, що курить марихуану щодня: «А то б збожеволів, дезертував. Це єдиний спосіб, яким я можу впоратися з цим».
