«Або приїду з переможним прапором, або привезуть», — історія Захисника, який віддав життя у День Незалежності України

• «Я захищав честь України на світових змаганнях, тому не міг лишитися осторонь»
• Володимир Начичко — Чемпіон Європи й багаторазовий чемпіон України з легкої атлетики,  тоді розповідав, як передає «подарунки» ворогу дронами і як йому подобається бачити, «як вони горять».  
• Володимир загинув на День Незалежності, 24 серпня, близько восьмої вечора. Того дня він, як завжди, віз хлопцям боєкомплект. У машині їхали троє. Дрон влучив саме в його бік.

Загинув на День Незалежності

— Він завжди, як їхав на позицію, дзвонив мені, — пригадує його дружина Альбіна. — Казав: чекай, я обов’язково передзвоню. А в той вечір не подзвонив, Було таке передчуття… цілу ніч плакала, набирала його, відкидала найгірші думки. Припускала, що, може, поранений.

Тоді вони їхали дорогою, де ще кілька днів тому згоріла інша машина — ворог знищив її дронами. Там загинуло троє побратимів Володимира. Іншого шляху просто не було. Це все — за два км від пекла. 

На фронті — з перших днів війни

Захищати Україну Володимир пішов у березні 2022-го. Його бойовий шлях пролягав через Київщину, Донеччину, важкі напрямки під Сіверодонецьком і Бахмутом. Він швидко став важливим бійцем у взводі БпЛА «Барні» мотопіхотного батальйону 10-ї бригади «Едельвейс».

У попередньому інтерв’ю «Чечен» розповідав про боєкомплекти для дронів, які готував власноруч, про влучні польоти, після яких «ворожа техніка просто горіла». Його побратими згадували: він був безстрашним, винахідливим, умів робити те, чого інші не вміли.

Він пережив три поранення, одне з них — у власний день народження, коли після танкового обстрілу його буквально викопали з-під землі. Але він завжди повертався у стрій. «Мені довго без хлопців важко», — казав тоді.

Безмежно любив дітей

Альбіна і Володимир були разом із початку 2022 року. Бачилися здебільшого лише під час відпусток. Спілкувалися по декілька разів на день. Альбіна буквально жила його війною.

— Мою донечку любив, як свою рідну дитину, — каже дружина. — Спільних дітей у нас не було, любив племінників — у сестри троє діток, і всі його чекали. Для них він був справжнім другом.

І традиційно так склалося, що кожна відпустка починалася із поїздки до рідних Володимира. 

Саме в ті серпневі дні Володимир мав їхати у відпустку — 26 числа. Не судилося.

— Останні дні він був дуже сумний, наче відчував, — пригадує Альбіна. — Я знала, що боїться загинути. Він хотів жити, але ніколи не відмовлявся від завдань.

Мали зустрітися з братом

Звістку про загибель Володимира спершу повідомили його мамі та сестрі. Це було на наступний день: до родини прийшли представники ТЦК та сільської ради. Вони вже подзвонили Альбіні. Для неї це був шок, у який важко було повірити. Згадувала, не могла спати, перечитувала чати, переглядала відео, не вірила…

— Лише коли їхала за машиною з написом «На щиті», зрозуміла, що це відбувається насправді, — зізнається,  — то був вибух емоцій.

У родині Альбіни Володимира поважали. 

— Він був щирим, добрим, талановитим, — каже вона. — Завжди йшов за сім’єю. А на фронті — ніколи не жалівся. Навпаки, ще й нас підтримував. Часто жартував: або сам приїду з перемогою, або привезуть. Я не любила таких жартів, але знала — він вірний своїй місії.

Брат Володимира також служить, вони бачилися лише один раз за всю війну і планували зустрітися знову. Однак братова відпустка співпала із похороном Володимира.

Йому було лише 29

Володимир наче встиг прожити кілька життів у свої 29 років. Він був спортсменом, захисником, люблячим чоловіком і турботливим дядьком. На фронті — воїном, який бачив війну зблизька і щодня дивився їй у вічі.

Був чемпіоном Європи, багаторазовим чемпіоном України. 

— Я захищав честь України на світових змаганнях, тому не міг лишитися осторонь, — казав тоді.

Він вирушив до військкомату, де спершу йому відмовили через відсутність строкової служби. Але Чечен наполіг, щоб взяли його. Батьки і дружина дізналися вже після того, як рішення було прийняте.

У попередньому інтерв'ю розповідав як робив начинку для дронів.

— Семидюймові дрони можуть нести до 1,3 кг, восьмидюймові — до 1,4, десятидюймові — до 4 кг. Є ще «Вампір» та «Кажан» — до 15 кг, «Хевішот» — до 20, — розповідав нам Володимир у інтерв'ю. — Мені подобається, як вони горять.

Тротил і пластид він добував із протитанкових і осколкових мін. 

— Сокира, молоток — і робота йде, — казав він. Іноді робили по 15–20 вильотів на день. — Найвдалішою вважаю операцію, коли знищили кілька десятків одиниць техніки, сім танків. Зупинили штурм «ефпівішками».

Водночас він навчався новим технологіям війни: нейтралізація ворожих дронів, переробка трофейних під власні потреби. — БК розміновуємо, відправляємо на FPV у протилежний бік, — пояснював Чечен. Позиції змінювали, майстерню маскували, ночами він доставляв боєкомплекти на нульові позиції.

«Не залишу хлопців»

Володимир пережив три поранення. Одне з них — на день народження: танковий обстріл, окоп засипало землею, лише голова стирчала. Побратим розкопав його.  

Фронтове життя супроводжували й кумедні моменти. — Їдемо 100–120 км за годину, чую: «Мавік! Чечен, газу!» — а це просто полярна зірка, — розповідав він. Так отримав позивний «Астроном».

Володимир говорив: 

— Я не залишу хлопців, маю завершити службу з Перемогою. Тут зовсім не ті змагання, як у спорті. Треба нищити ворога. Це врятовані життя.

 Командир взводу розповів, що Володимир пройшов шлях від піхотинця до бійця зенітного артилерійського взводу. У боях отримав численні поранення та контузії. У підрозділі відповідав за інженерну складову: виготовляв боєкомплекти для дронів.

Побратими згадують Володимира як людину, яка надихала інших. Він завжди ділився досвідом, показував приклад мужності й спокою навіть у найгарячіших точках.

Володимир залишався майстром БпЛА, водієм, інженером і товаришем, який завжди виконував завдання. Його ім’я лишилося у спогадах побратимів, у кожному вильоті дронів і в кожній дрібниці фронтового життя.

Від редакції: ми висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким Володимира. Його відданість, винахідливість і сміливість залишаються в пам’яті всіх, хто мав честь його знати.

Читайте також: Передає «подарунки» дронами: «Мені подобається, як вони горять» 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.