На нього оголосили полювання... Історія воїна, який майстерно знищує русню

Повелитель людської долі та всіх стихій за давньогрецькою міфологією. Саме таке псевдо обрали побратими для Героя нашого матеріалу. Продовжуємо серію публікацій із спецпроєкту «Героям слава».

 

Матеріал без зазначеного прізвища, посади та навіть позивного військового могла б видатися міфом, якби не реальні звитяги підрозділу, де він служить. Зокрема, знищення серйозної техніки противника, ліквідація кацапських полковників тощо. 

Він часто в цій війні ходив поруч зі смертю, один з найкращих офіцерів, працює на найнебезпечніших напрямках, кажуть про нього в командуванні. За що і представлений до нагородження Орденом Богдана Хмельницького. 

Щоразу перед початком розмови у респондентів проєкту «Героям слава» запитуємо, чи можна публікувати прізвище, псевдо, ім'я, звання, посаду. Більшість без вагань погоджуються. Однак, чергова історія нас змусила бути обережнішими. Окупанти на уже недоступному в  українських медіа контенті за нашого героя оголосили винагороду. Було відео, де назвали його псевдо та прізвище, а ось ім’я та по-батькові вказали неправильні. Тому з міркувань безпеки не будемо наштовхувати ворога на збіги. 

Назвемо нашого героя Назарієм. Він фаховий військовий, командир одного із артилерійських підрозділів. 

Запалює успіх

Служба стала для Назарія свідомим вибором.

Має військову освіту. Був у зоні ООС. Тоді здебільшого працювали в режимі припинення вогню. А зараз воює переважно в гарячих точках.

— Активні бойові дії розпочалися 25 лютого цього року, а вночі на 26-те виїхали на позиції, — розповідає офіцер. — Їхали в ешелоні, коли оголосили війну, зрозуміли, що приступаємо до виконання завдань. Мене з моїм підрозділом відправили окремо від дивізіону. Тоді ми успішно відпрацьовували доручення в Чернігівській області, ще на гарматі «Гіацинт». Противники просувалися з напрямку Сум. Тактика їхня була не особливо продумана. Вони колонами йшли через всю територію, яка оборонялася, тому їх легко вражали.

Система артилерії з нашого боку працює на відстань майже до 28 кілометрів. Інформацію про результати роботи надавало командування.  За словами співрозмовника, тоді на початку війни, саме сповіщення про вдалі результати роботи найбільше мотивували бійців.  

— Враження були суперові! — емоційно ділиться Назарій. — Охоплював азарт, нас ця інформація заряджала позитивом. Бійці мене спонукали працювати ще активніше, коли бачили, що недарма старалися. 

За словами офіцера, кожен у його підрозділі добре виконує свої обов’язки, тому все виходить. Він задоволений правильним порядком роботи. Каже, що хлопці рвуться у бій, як тигри. Бойовий дух підтримують жартами, які розуміють тільки свої. 

Найважче — тепер

За п'ять місяців війни бойова команда змінювала напрямки роботи, поступало нове озброєння. З новими системами хлопці отримували особливе задоволення від роботи. Офіцер згадав, як на одному із напрямків кацапня вийшла з білими прапорами. 

— З Київської області ми працювали по Чернігівській,  — продовжує Назарій. — Три тижні стріляли по противнику і, врешті, вони здалися.  Далі їхні позиції зачистив Правий сектор. 

Загалом підрозділ Назарія знищив чимало техніки ворожої артилерії — танки, системи БМП, так звані «Піони». Останній уражає на відстань до 40 кілометрів. 

На запитання, коли було найважче, офіцер, не задумуючись, відповів, що зараз. Саме через активність ведення бойових дій. А бувало, що противник обстрілював зі всіх сторін, так, що навіть важко  було виявити, звідки стріляють.

— Ми не могли зрозуміти, хто по нас працює, саме по нашій позиції був дуже великий і голосний прихід, — розповідає про найнебезпечнішу атаку русні Назарій. — Хлопці-розвідники виявляли засідки, і ми їх знищували. 

— Були моменти, що за нами літали безпілотники, приміром, «Орлан-10», — пригадує офіцер. — Ми від нього відірвалися, потім місця, де він нас відстежував, обстрілювали.

Прильоти артилерії наш співрозмовник називає «рок-н-роллом». Перші приходи зловили на ізюмському напрямку. Окопів не було, бо постійно змінювали позиції. Тоді ворог дуже прицільно влучав, снаряди падали біля техніки, але дивом не потрапив жоден осколок. На щастя, тоді ніхто із бойового складу не постраждав.

Утім, за час війни командир пережив втрату побратима. Каже, що відмовлявся вірити. Офіційне підтвердження дуже боляче сприйняв. Та мусів прийняти цю безповоротність. Були четверо поранених одночасно. Зворушливо розповів, як віз їх до лікарні, розмовляв з ними всю дорогу, щоб не втратили свідомості. А вони зізнавалися, як люблять свого командира. Двоє із них — уже в строю, інші двоє долучаться найближчим часом. Зараз телефонують, розказують, як цього прагнуть.   

Артилерія береже кров піхоти

Якщо в ООС артилеристи перебували переважно в режимі очікування, адже більше воювала піхота на передніх лініях, то зараз — постійна активність. Щоб не вполював ворог — хлопці змінюють до 20-ти, а часом і більше, позицій за день. 

— Артилерія береже кров піхоти, — зауважує командир. — Зараз роботи багато, працюємо перекатами, це втомлює. Ми не можемо затримуватися довго на одному місці, бо ворог полює на нові системи. Гаубиця «М-777», або, як ми її називаємо, «три  сокири», для перекатів не дуже зручна. Ми виснажуємося. Однак з неї легко вести вогонь, тому результативність значно покращилася.  

Цікаво, що, за спостереженнями офіцера, ворог тактики перекатів не застосовує. Орки вкопуються «самохідкою»  та, якщо і зміщують позиції, то на незначні відстані.  

— Систему не рятує обкопування, — дивується фаховий військовий. — У книгах з бойової роботи все розписане — фантазію треба вмикати! Ворог цього не робить.  

Також за час війни Назарій зауважив, що противник особливо казиться на релігійні свята. Івана, Петра-Павла — буквально не перебирав, куди стріляти. А ось державних українських свят вони не знають. На День Конституції, приміром, було стабільно. Пробували підсипати нашим солі на 9-те травня, та наші підсипали їм більше. 

Продавали й місцеві

Допомагає хлопцям і місцеве населення. Найбільше відчувалася підтримка на чернігівському, київському і на харківському напрямках. А є регіони, де місцеві працюють на руку ворогу. 

— Бувало, що і продавали, — без подиву констатує співрозмовник. — Якось ми зосередилися у місці, про яке ніхто не знав. Але біля нас часто крутилася одна бабця: «Хлопчики, може вам — води, може — пиріжків»… «Не треба, бабцю, дякуємо» і через два дні — прилетіло. Потім та ж бабця пробувала відправити нас додому, на захід. Ми спілкувалися з головою одного із сіл та дізналися, що більшість таких «українців» виїхали в рускій мір. Сумно, звичайно, що люди, яких ти оберігаєш, можуть так просто тебе здати. Та ми їм пробачаємо. Вони ж «зазомбовані».  

Суттєво допомагають волонтери, залишаючись для військових інкогніто.

Телефонують, запитують, що потрібно першочергово, звідти й відштовхуються — везуть усе.

Найбільше, чого хочеться зараз — це додому. А там — до смаку буде все.

Доня цілує екран

Вдома чекає дружина з маленькою донечкою, мама, тато, сестра, похресниця. 

До речі, дружина — старший бойовий медик, була в зоні ООС ще раніше за чоловіка. Познайомилися вони в частині в Тернополі. Полонила серце Назарія дівчина веселою вдачею і позитивним підходом до будь-яких труднощів. Допоміг зав’язатися стосункам важкий медичний наплічник.   

— Ми ходили на полігони, і коли я бачив, як вона носить рюкзак, розміром майже як сама, завжди шкодував і допомагав їй носити, — лагідно всміхаючись, продовжує військовий. — Вона часто посміхалася і до всього ставилася з позитивом. Через два роки після знайомства ми одружилися.

Про цей же наплічник нам розповіла і дружина. Їй їх стосунки швидше були схожі на шкільну любов.  Погоджується, що може й були ще охочі їй допомагати, та вона помічала лиш Назара. Він же її вразив розсудливістю і серйозністю. 

Зараз подружжя плекає донечку. Дитині всього рік і два місяці, а вона уже намагається активно говорити. Вдома тата показує на фотографіях, і, коли пролітає літак, теж вигукує, що там татко. Серед іграшок у дівчинки є БТР, він також їй нагадує про татуся, адже це його подарунок.  Бачить тата лише у смартфоні, та і тим зустрічам безмежно тішиться. Передає «цьом», навіть цілує екран.

Найчастіше батько чує фразу «повертайся додому», часом дружина жартує, що залишить дитину на дідуся з бабусею і приїде допомагати йому. На те чоловік відповідає, що, досить їй воювати. Вважає, що більше коханій дружині пасує роль мами і мріє про трійко діточок. 

Військова дружина розуміє його службу, у розмовах кожного разу застерігає, щоб був обережний. За кожен день дякує Богу. Зізнається, що їй нелегко, але намагається розуміти і не турбувати зайвий раз, як би не хотілося почути його голос. Знає, що чоловік завжди зайнятий, а якщо і є вільна хвилинка — хай краще поспить, відпочине. 

А у нього — все стабільно, все добре, саме це він каже своїм. 

Знає, що з його посадою до відпустки далеко, тому й робить усе можливе, щоб наблизити Перемогу.

Робота дуже результативна

Що кажуть колеги по службі?

— Прийшов у підрозділ після Академії сухопутних військ, швидко адаптувався, освоїв нове озброєння, — характеризує Назарія командир Станіслав, на позивний Десна. -— Як організатор і стратег зарекомендував себе прекрасно. Не буду називати цілі, які він уражав, скрізь він все робив професійно і на високому рівні. Ми почали з Чернігівської області, потім — Київська, Сумська, Харківська. Назарій воював ще під Ізюмом і дуже успішно.

Підрозділ бійця часто працює окремо в небезпечних напрямках по старших начальниках і дуже ефективно, кажуть побратими.

— Він — відповідальна людина, тому й доручаємо йому серйозні завдання. Забезпечення — за нами, тут проблем немає, всі питання вирішуються. Можливо, йому було найважче, але він дуже ефективно впорався з усіма дорученнями, — наголошує офіцер.

Оскільки є інформація, що за нашим Героєм оголосили полювання окупанти. Цікавимося думкою командира з цього приводу.

— Вони ж також проводять радіоперехоплення, тому, можливо, «засвітився» позивний, — припускає «Десна». — Це небезпечно, звісно, вираховують через соцмережі, проникають у телефонні бази, вичисляють родини. Там не тільки розвідка працює, є ФСБ, інші служби і полюють за багатьма. Якщо це так, то для нього великий плюс, це значить, що він все робить вдало.

Також командир Назарія повідомив, що наш Герой представлений до нагородження Орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

 

Читайте також:

Майстер з Підгаєць лагодить гармати на лінії вогню

У ногу чотири рази влучив снайпер. Історія звільненого з полону тернополянина, який захищав «Азовсталь»

Дорога додому – квиток в один кінець. Військовий із Криму восьмий рік воює за Україну

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.