Блискавично знищувати ворогів мотивує майбутнє власних чотирьох діток

Блискавично знищувати ворогів мотивує майбутнє власних чотирьох діток

Змітає все на своєму шляху — за це й отримав псевдо Тайфун.  Наш Герой — командир одного із підрозділів тернопільської артбригади Олег. 27-річного воїна мотивує майбутнє власних дітей. Їх у нього четверо.

Служити пішов у 18-ть. Підписав контракт на три роки. Далі —  вступив до Львівської академії сухопутних військ ім. Гетьмана Сагайдачного. Рік випуску — розпал повномасштабної війни.   Навички вдосконалює в Естонії — перекваліфіковується на новітнє озброєння. Тут же рекомендує себе так, що командир дивізіону доручає йому очолити батарею. 

Прийняти відповідальність, за словами Тайфуна, тоді було чи не найважче — військового досвіду катма, усі підлеглі старші за віком. Пригадує, що відразу почали працювати дуже інтенсивно, навіть не було часу знайомитися. Однак із самого початку відчув згуртованість та підтримку. Накази виконують без заперечень, команди розуміють з півслова. Масово уражаються цілі. Росте авторитет. А далі – усе йде як по маслу. Перші результати роботи — знищені ворожі склади боєприпасів «БМ-21(град)» і самі установки, розбита колона із 12-ти танків і «бінго» — три танки одним пострілом. 

За час війни перелік досягнень можна продовжувати безкінечно — високоточна зброя, відповідне оснащення для вистеження. Завдяки сучасним можливостям уже формується відеотека, а сама ж війна стає звичною буденністю. Поступово відбувається те, чого не хотіли наші військові — звикання, чи словами нашого співрозмовника — переходу у постійну фазу. Це формує лють і ненависть до загарбників. Якомога швидше перебити ворога — стає наскрізною метою, адже саме це запорука його повернення додому.   

Родина – це тил

Сім’я у Олега — велика, чекає його у Львові. Найстаршому синові зараз 8 років, далі — дівчатка, шість і два роки, та наймолодша — всього три місяці. Її ж через війну він ще навіть не бачив. 

У розмові запитуємо, яку із фронтових історій розповість колись дітям.

— Чесно — жодної,  — чуємо несподівану відповідь. — Тут нема чим хвалитися. Війна — це смерті, вбивства. Я просто виконую свою роботу, знаю, що ми тут повністю праві, адже на своїй землі захищаємо свою державу. Та з дітьми на теми війни говорити не хочеться.

Зараз дітки знають, що у тата — лише тимчасове відрядження. Він усіляко намагається відгородити родину від фронту, вважаючи їх виключно тилом. Саме тому й воює. 

Робота кипить

З нами ж щиро ділиться військовими реаліями. До слова, інтерв’ю записуємо у неділю, коли для більшості з нас — вихідний. Спілкуємося поміж завданнями. Часом завдання переривають нашу розмову, тоді чекаємо можливості продовжити. 

— На кожну ціль міняємо позицію — відпрацювали і переїхали, якщо затримаємося — висока вірогідність, що прилетить, — пояснює офіцер. — Ось сьогодні чотири  цілі — чотири вогневі позиції. Зараз триває обслуговування, тому можемо спілкуватися, а далі продовжимо працювати.  

Тут же Олег уточнив, як працює наземна артилерія. Вчився він, до речі, на артилерійського розвідника, а потрапив саме у наземну. Тут, за його словами, більше динаміки.

— Координати нам дають. Далі — справа за нами. Ми спрямовуємо, вираховуємо установки. Також нам показують координати розриву, тобто місце, куди потрапив перший снаряд, щоб точніше скоригувати наступні. Буває, потрапляємо точно одразу. Якось ми працювали в парі з іншим підрозділом, було завдання знешкодити два танки. Наша батарея з першого пострілу потрапила у ціль напарника, а з другого — у свою. Так, всього двома пострілами ми знешкодили обидва танки. Це було десь за 16-17 кілометрів від нас. 

Найбільша максимальна стрільба артилерії, за словами командира, сягає 29 кілометрів. Точність влучання на відстані ілюструє вражаючими історіями. 

— Ми працювали по штабу, наблизилися за менш як три кілометри від лінії розмежування. Це був перший виїзд з далекобійними снарядами, і дуже вдалий. Ми знищили той штаб. Вони не чекали такої точності. Також був випадок, коли міномети працювали по нашій піхоті. Ми з першого пострілу «знайшли» один міномет, з другого — другий, а потім ще з двох пострілів знищили їхній блок керування. По нас тоді працював «ураган». Хлопці спостережного пункту, які коригували, побачили чорний дим. Тобто, ми їх розбили практично навмання.  Орки тоді лиш один раз стрельнули. За дві-три хвилини прилетіло по них. Вони точно не чекали такого повороту. То була відстань десь 28-29 кілометрів. 

Консультує на відстані

Родом Олег з Миколаєва — там народився і виріс. Після сьомого класу переїхав з батьками в Карпати. Південь і захід України в його свідомості «склеїли» саме батьки своїм походженням. Мати – з Миколаївщини, а батько народився в горах. До речі, також мріяв бути військовим і мав таку можливість. Однак, при розпаді союзу вибрав Україну, замість того, щоб служити в російській армії. Тому завжди підтримує сина і пишається його життєвим вибором. 

Щоправда, коли Олег воював на сході, у зоні ООС, про це в родині не знав ніхто. Рідні довідалися, лише коли на школу і сільську раду прийшли повідомлення-подяки.  

Повномасштабна війна безжально торкнулася місця, де пройшли його дитячі роки.

Маленьке село Зоря із населенням менше двох сотень людей на межі Херсонщини і Миколаївщини сьогодні зруйноване вщент. Виявляється, воно було для ворога стратегічним. Та саме друзі нашого героя зруйнували плани загарбників, а дикі мокші у відповідь — весь населений пункт.

— Мого дому вже немає, немає і села, — з сумом ділиться Олег. — Це прохідна місцевість, зручна розв’язка на вихід до Миколаєва, до нього сунули чотири колони. Люди знали про це, евакуювалися. Я контактував з сусідами, однокласниками, спрямував їх до найближчої бригади ЗСУ, навчив як користуватися спеціальними додатками, розказав, які програми встановити, щоб вирахувати координати цілей. Вони організувалися і співпрацювали з військовими. Коригування допомогло, знищили ворожий наступ. Окупованим село було недовго. Але, на жаль, і не вціліло. 

Не всюди так сприяють відбивати ворога місцеві. За словами офіцера, є дві проблемні області, де місцеві лише дошкуляють українським збройним силам — здають позиції військових, ховають у своїх хатах московську нечисть. 

— Проїхав мопед, чоловік оглянув позиції, розвернувся і поїхав, а після нього  за 10 хвилин прилетіли гради, нам пощастило, що впали за нами, — навів гіркий приклад командир. — Думаю, було б значно простіше, якби ці люди не втручалися. 

З-за парти — на війну

На посаду заступника командира батареї призначили одногрупника Тайфуна Данила, на псевдо Моряк. Вони п’ять років разом провчилися в академії  і буквально із-за парти пішли воювати. Спільна робота йде злагоджено та успішно.   

Бойовий товариш каже, що батьківське піклування — це невід’ємна риса характеру Тайфуна, яка  домінує і на фронті.

  — Вдома він — дбайливий батько дітей, а тут для нього діти – це військовослужбовці, солдати, — чітко і лаконічно характеризує командира Моряк. —Турбота передалася сюди. Це те, що є в нього і немає в інших. Тут цінують його за людяність. Розуміє, що в кожного є свої потреби, хвилювання, з будь-ким може завести розмову, підтримати бойовий дух. Найперше і найважливіше —збереження життя. Якою б не була ситуація, турбується за людей, а все інше — другорядне.

Надішли хоч «плюсик»

Тимчасом у Львові за чоловіка хвилюється дружина Вікторія. У розмові щораз повторює вираз «дуже важко».  Їм обом по 27, та їй видається, що за п’ять місяців війни — на роки постаріли. Там не можна бути слабким, каже, а війна вносить свої корективи. Переглядаючи фото помічає, що тепер він наче зовсім інша людина. У неї ж завжди душа не на місці.  Рятує молитва. Каже, стільки, скільки молиться зараз, не молилася за все життя. 

— Часом прошу, щоб хоч «плюсик» надіслав, як не може подзвонити, — починає розмову дружина. — Вдень розлука переноситься ще терпимо. Дітки це — спасіння і розрада, а як приходить ніч — найбільша мука. 

З дітьми допомагають бабусі. Віка живе з мамою, свекруха зі свекром — у Черкасах. Чоловікова мама часто приїжджає. Їй легше тут. І Віка менше хвилюється, адже там – більше тривог. Олег при першій нагоді телефонує дружині, а вона потім всіх обдзвонює. А коли родина вкупі — дізнаються новини з фронту першими, тому й рідні намагаються триматися разом.  

Йому ж там теж важливо знати, що вдома все добре, мовляв, «ви – мій тил,  головне, щоб з вами було все гаразд, а там ми дамо собі раду». 

Найбільше запитує за татком дворічна Ліанка. 

— Це татова доня, — продовжує Віка. — Від народження вони були разом, як приходив з академії — годував, купав, присипляв. Це для нас був рай. Тепер, коли він там, на кожен звук телефона Ліанка вигукує «тато»,  на вулиці бачить військових — підходить і теж каже «тато», постійно його шукає, а коли він телефонує — притискає телефон до грудей.   

Також Віка згадала про чашку з їхніми спільними фото — подарунок на день Валентина. Дитина постійно носить ту чашку і цілує.   

Через стрес почалися перейми

Коли розпочалася війна, Віка була вагітна. Найменша дівчинка народилася, коли тато був на фронті. А через хвилювання мами ще й передчасно.  

Я їхала на плановий огляд. Це був 37-й тиждень. Він, як зазвичай, зателефонував на відеозв’язок. У розмові я почула, що щось прилетіло і зв'язок пропав. Звісно, я дуже перелякалася, почалися перейми. За 10 хвилин зателефонував знову, щоб сказати, що все добре, але процес уже був незворотній. Богу дякувати, пологи пройшли благополучно.  

Саме за  час війни у всіх членів сім’ї військового  і в самого Олега минули дні народження.  Відсутність татка у свята особливо важко переноситься. 

— Ніхто нічого не святкує, — підсумовує Віка. — Навіть новонародженої дитини не хрестимо – чекаємо, коли приїде татко. Тоді і відсвяткуємо все, разом з Перемогою.

Читайте також: У 57 вона служить у тернопільській артбригаді. Стріляє із гармати та мріє звільнити своє рідне місто

 

 

Коментарі (46)
  • Zinayida Kirilich

    🙏🙏🙏
  • Наталія Лавришин

    Дорогий воїне, прийми материнське благословення на міцне здоров'я! Нехай Ангел хоронитель оберігає тебе і всіх наших захисників завжди і всюди! Низький уклін Вам! Пишаємося Вами, Ви-найкращі! Чекаємо Вас з ПЕРЕМОГОЮ!!! 💕
  • Галина Олехова

    Господи  вбережи воїна,Ангела Охоронця,зай бкреже тебе Бог🙏🏻🙏🏻🙏🏻
  • Надия Вонсович

    Божої тобі охорони на всіх дорогах !

10:36 Навчання для ветеранів війни та членів сімей загиблих захисників у Тернополі: які освітні напрямки доступні 09:52 Зекономлені гроші передає родичам в окупації: історії переселенців, які неможливо читати без сліз photo_camera 09:07 Чи можна здавати кров після ковіду та які протипокази 08:13 Сьогодні, 27 вересня: Всесвітній день туризму Від читача 16:00 40 тисяч гривень неустойки за прострочення аліментів доведеться сплатити недобросовісному батькові на утримання дітей 22:04 Інвалідність — не перепона для життя: житель Гусятина відправиться в мотоподорож до Карпат play_circle_filled 21:07 10 найрейтинговіших сучасних фільмів: що подивитись осіннім вечором photo_camera 20:32 Джавеліна, Квітослава і Байрактар: які імена для своїх діточок обирають українці цьогоріч play_circle_filled 20:00 Холодні макарони і сир низької якості – чим годують вихованців Тернопільської спецшколи 19:16 Тернопільські студентки вибороли два золота та срібло на Кубку світу з єдиноборств photo_camera 18:41 У Тернополі працює Кімната кризового реагування: для чого та як скористатись photo_camera 17:58 Поблизу Теребовлі трапилась аварія з потерпілими. Рух транспорту ускладнений 17:35 Олександр Педан знову мандрує українськими вишами з донькою 16:51 Франківські ковалі «рятують» двері від тернопільської Катедри (ФОТО) photo_camera 16:18 Куди подіти котів, які окупували підвали? Мешканці шукають вихід, а влада розводить руками photo_camera 15:35 Відвідав 92 країни і тепер допомагає ЗСУ: у Тернополі канадець кличе на зустріч 15:28 Виправдовував збройну агресію росії та займався пропагандою – судитимуть жителя Тернопільщини 14:50 Свято української пісні та гумору: у Тернополі відбудеться концерт Степана Гіги та гурту «БУДЬМО» 14:15 Брав участь у гасінні складних пожеж: відійшов у вічність тернопільський рятувальник 13:40 Чи готові лікарні Тернополя вакцинувати дітей від ковіду з 5-річного віку?
Дивитись ще keyboard_arrow_right
keyboard_arrow_up