Дев'ять місяців війни молодого командира-артилериста: кожна маленька перемога — це крок до великої

Звільняючи Харківську область від загарбника, було так гаряче, що іноді — ніколи було поїсти, поспати, помитися… Хлопці чекали дощу, і,  радіючи йому, як діти, приймали природній душ. Наш герой — донедавна командир тієї батареї, тепер — заступник командира дивізіону, 25-річний капітан на псевдо Скіф. 

Нелегко йому було розлучатися з колективом різних за віком і професіями людей, які за час війни стали рідними. Його підрозділ далі називають скіфами, а він їх — сім’єю. Їх бойова географія охопила усі прифронтові зони, крім Херсонщини. На першому «бойовому хрещенні»  орки повалили дві електроопори, тому, попри обстріли, всюди било током. І це було не найважче. Усі випробування батарея проходила з позитивом. Вміння жартівливо відноситися до життя  Скіф вдало поєднує з професійною військовою тактикою, нестандартними підходами ведення бойових дій, тому вражає згуртованістю і успіхами, —  так кажуть про нього військові. 

Є на що рівнятися

У свої 25 Скіф — заступник командира дивізіону, начальник штабу. У ЗСУ служить сім років.  Чотири роки навчання, три — на фронті. До Академії сухопутних військ Скіф вступив у 17-ть. Для проходження служби вибрав Тернопільську артилерію, тому, що, як він вважає, — найкраща. Воював і в ООС. Порівнюючи ворожі наступи, каже, що найважче саме зараз — небезпечніше з боку ворожих підступів, та й своя робота значно інтенсивніша. 

Ще недавній курсант, аналізуючи пройдене, дійшов до висновку, що війна — інша, ніж та, до якої готували підручники. Каже, що й порівнювати не варто. Це — не лише прогресивні нанотехнології. Це — енергія, рух, динаміка, це — ситуації, яких неможливо передбачити. 

Про військову службу мріяв з дитинства. Приваблювала дисципліна і можливість саморозвитку. Показовою для  Скіфа була сучасна американська армія. Зізнався, що ми ще — далеко не їх рівень, на своєму місці намагається змінювати лад, адже вважає,що вдосконалювати армію треба з самих низів. 

— Як саме? Найпершими складовими успішної армії є дисципліна, згуртованість, чітко розподілені обов'язки і відповідальність за них, — каже, — тоді й буде результат.

Запорукою згуртованості вважає присутність командира на усіх бойових позиціях, щоб не розділяти на начальство і підлеглих.  Показує на власному прикладі, що робить свою роботу так само, як вони. Жодних питань і суперечок не виникає. 

Страху немає — лиш адреналін

На запитання про перший обстріл, пригадав  Слов'янський  напрямок. Там, у  Лимані, хлопці і відчули «бойове хрещення». 

— Заїхали на  позиції, зупинилися біля іншого артилерійського підрозділу, по них якраз цілилися окупанти,  та влучили по нас, — розповідає Скіф. — Ми ще й стояли між двома лініями електропередач, обидві завалилися і все довкола було під напругою, спалахувало вогнем, ми ховалися по ямах. На щастя, ніхто не постраждав. Посміялися і продовжили виконувати роботу. 

— Так, посміялися, — наголосив у відповідь на наше здивування співрозмовник. — Адреналін грав і ми зовсім не відчували страху. Важливо, що  виконали своє завдання. 

Та це вже був розпал війни. А до цього — Балаклія, Куп'янськ, Ізюм, Оскіл. 

Почалася війна для підрозділу Скіфа з Житомира, там мокші обстрілювали позиції наших військових ракетами. Та найважче, за його словами, на Сході: обстріли інтенсивніші, роботи у хлопців більше і постійні зміни позицій.    

Підрозділ скіфів 

За дев’ять місяців пройшли практично усю лінію зіткнення крім Херсонської області.  Складність боїв всюди була різною, та страху смерті не було ніде, запевнив нас співрозмовник. Скрізь Скіфа супроводжував прекрасний колектив, де кожен знає свою роботу і готовий підтримати один одного в будь-яку мить. Щасливий, що усі залишилися живі і неушкоджені. Тепер, коли офіцера перевели на вищу посаду, про колектив згадує ностальгійно. 

—  Дуже сумно було залишати батарею, звик до хлопців, у нас навіть були свої шеврони, підрозділ називали скіфами, від мого позивного, — розповідає військовий. Усі різного віку, та теми — спільні. Усі були на рівні. Старші почували себе молодшими, а молодші — старшими. Говорили про все, та з чого б не починалася розмова — завжди закінчувалася дівчатами (сміється, — прим.ред.). А під час обстрілів згадували анекдоти, щоб підтримувати настрій. 

Малювали і… приймали  пологи

Жартували, що брезентові намети захищатимуть від градів. Пригадує, як спали і відчували у них себе в безпеці. Був товариш, який відповідав виключно за шашлик. Каже, що до шашлика ніщо не ставало на заваді – ні їхні обстріли, ні робота наших хлопців. А коли через інтенсивну роботу не було коли помитися  — чекали на дощ. Це були радісні моменти, каже капітан. Милися під дощем як під душем, і веселилися, мов діти. 

Часто вечорами розмовляли. Це також згуртувало хлопців. Говорили про мирне життя, кожен розказував про своє. Пригадав, як з навідником щоранку пили чай з медом і лимоном. Потім в розмові виявилося, що про цього навідника ми теж уже писали. 

На думку Скіфа, в його підрозділі — найбільш різноманітні професії. Серед них були і художники. У вільний час любили малювати. Малювали війну і  дівчат — простим олівчиком, маленькі ескізи. Любили тварин. Один із розрахунків завжди возив з собою котів, навіть пологи приймали на спальнику.

Усі розрахунки мали свої назви.

—  Був спецпідрозділ «Чорні дрозди», — перераховує Скіф, — «Бродяги» і «Буряти», бо позивний старшого Бурий.  Всі разом — це була одна сім'я, одна команда. 

Мотивували успіхи

Небезпека була скрізь. Проїжджали через заміновані поля, займали вогневі позиції поруч зі стрілецькою стріляниною, ворожі літаки літали над головами.

— Нам кидали безпечні маршрути, ми вночі їхали не з’їжджаючи ні на метр, — пригадує Скіф. —  Їхали в повній темряві, не вмикаючи фар.

На Харківщині часто міняли позиції, роботи було дуже багато. Старалися вкопуватися, щоб не стріляти з однієї позиції.  А кожен переїзд, за словами військового, — це цілий ряд обов'язків: забрати гармату з бойовим складом, вибрати нову позицію, зайняти її, облаштувати і, власне,  вести вогонь. Працювали тільки на нових, сучасних  гарматах. 

Саме тут, за словами Скіфа, було найскладніше: не спали, не їли, не милися, але бачили успіхи і були задоволені роботою. 

Кожен старається по-максимуму

Про влучання пілоти  скидають командирам відео. Скіф завжди своїм артилеристам показував результати. 

— Я казав хлопцям:«Кожна маленька перемога, як крок до великої. Чим більше таких кроків, тим швидше ми переможемо», тому кожен старався виконувати свою задачу по максимуму, — додав командир.  

Впродовж всієї війни військових підтримують волонтери. Навіть на  Харківщині і в Лимані ночували з ними. 

— Бойові хлопці, — каже Скіф. — Дуже вдячні Віктору, Ігорю і Дмитру з Тернополя. 

Про те, де він насправді,не знали навіть батьки. Лише нещодавно під час розмови батько почув обстріли з градів і усе зрозумів. Досі рідні думали, що їхній син на півночі Волині, де відносно спокійно.  Дівчини в Скіфа немає, вважає, що так легше, бо ніхто, крім батьків, не хвилюється. 

Що кажуть колеги по службі?

— Древній воїн, — з посмішкою починає розповідь про Скіфа його командир на псевдо Лютий. — Дуже йому підходить його позивний: з першого знайомства я зрозумів, що це та людина, яка поведе за собою підрозділ. У нього характер воїна, він дуже хороший організатор, має підхід, тримає людей навколо себе, з кожним підтримує індивідуальний контакт, будь-яку задачу виконує разом з підрозділом, а любов до Батьківщини демонструє власним прикладом.  

Також Лютий наголосив, що, незважаючи на молодий вік, Скіф дуже професійно володіє військовою тактикою, вправно застосовує  нестандартні підходи ведення бойових дій. А високого рівня довіри колективу та авторитету в бригаді досягнув, поєднуючи професійні вміння з особистими якостями — він жартівливий, оптимістичний, щирий і дуже простий в спілкуванні. Та найважливіше, що поєднання фаховості і людяності  дає хороший результат в бою — підрозділ Скіфа завжди виділявся успіхами. За це і нагороджений двома орденами Богдана Хмельницького ІІ та ІІІ ступенів.

Читайте також: 20 років жив в Нью-Йорку, залишив все і прилетів захищати Україну

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.