Династія вільної крові: історія артилериста на псевдо Таґадай
- У 44-й окремій артилерійській бригаді імені гетьмана Данила Апостола він здобував навички в бою — знайомтеся, номер обслуги гармати М-777 на псевдо Таґадай
- У 2024 році Таґадай збив «Ланцет» із кулемета, приземлив кілька дронів за допомогою автомата та рушниці
Таґадай прийшов у підрозділ добровольцем у лютому 2022 року. За його плечима — досвід прикордонника, робота на будівництві та глибоке родинне коріння, пов’язане з історією УПА. Сьогодні 49-річний чоловік із села Вишнівчик, що на Тернопільщині, воює на найгарячіших напрямках, відбиваючи ворожі штурми на сході та півдні України.
У нарядах по чотири години
Шлях Таґадая у великій війні розпочався з батальйону охорони. Весною 2022 року він разом із побратимами охороняв артилерійські розрахунки під Малином на Житомирщині. Поки гармаші відпрацьовували по цілях, група охорони займала оборону, готуючись до будь-якого сценарію. У липні того ж року його перевели безпосередньо в розрахунок гармати. Спеціальної підготовки на полігонах за кордоном не було — усі навички здобувалися в реальному бою.
— Навчалися у процесі роботи, тоді просто не було часу на тривалі тренування, — розповідає військовослужбовець. — У батальйоні охорони чергувалися в нарядах по чотири години. На півночі тоді було більше «гострих відчуттів», але ми були готові морально.
Згодом — Донеччина, Луганщина, виїзди під Лисичанськ та Мар’їнку. Проте справжні випробування чекали попереду — на Запоріжжі та Сумщині. Досвід цивільного будівельника та колишня служба у військах зв’язку допомогли швидко адаптуватися до польового життя, де кожен рух біля легендарної гармати «М-777», що від хлопців отримала своє псевдо «Три сокири», має бути вивіреним до автоматизму.
Спротив — за спадковістю
Мотивація Таґадая йти на фронт має глибоке історичне підґрунтя, гартоване в Сибіру, куди радянська влада вивезла родину за участь в українському підпіллі. Бабуся була родом із Гуцульщини, дідусь — із Зарваниці. Обоє служили в УПА. У радянські часи про це вдома говорили мало, берегли живу історію лише в несміливих родинних переказах.
— Тато розповідав, що бабуся з дідусем познайомилися на засланні, там і створили сім’ю, а потім разом повернулися в Україну, — каже Таґадай. — Коли почалося повномасштабне вторгнення, я не міг чекати. Зателефонував начальнику комендатури, де колись служив у резерві, але там сказали чекати. Я не хотів гаяти час, бо знав: війна буде затяжною, і треба захищати свій дім.
Зараз вдома на нього чекають літні батьки та 25-річний син. Батькам чоловік досі не зізнався, де саме перебуває, — каже, що охороняє об’єкти на Житомирщині, аби зайвий раз їх не хвилювати. Син знає правду, вони постійно на зв’язку.
Будні — під «Ланцетами»
Робочий день артилериста не має графіку. Команда «До бою!» може надійти у будь-яку пору доби. Найчастіше працюють по ворожих штурмових групах, зупиняючи їхнє просування. На Курщині вдавалося нищити цілі склади боєприпасів та скупчення техніки. Таґадай пригадує, як після одного з успішних відпрацювань ворог підняв авіацію і скинув на їхню позицію два КАБи, проте розрахунок встиг відійти за лічені хвилини до вибухів.
Одним із найнебезпечніших моментів став випадок із ворожим безпілотником «Ланцет».
— Ми заїжджали на позицію легковою машиною, і раптом прямо під неї залетів «Ланцет», — згадує боєць. — Можливо, він був із нічним баченням. Вибух, ми повискакували, машина вся прошита осколками. Але, що дивно, вона ще доїхала своїм ходом три кілометри на зірваних колесах. Після цього ми стали ще пильнішими.
Окрім роботи з гарматою, артилеристам доводиться бути мисливцями за дронами. У 2024 році Таґадай збив «Ланцет» із кулемета, а також приземлив кілька FPV-дронів за допомогою автомата та мисливської рушниці. Тактика проста: пропустити ціль трохи вперед і «насипати» в хвіст, щоб апарат упав за інерцією подалі від людей.
Душ під деревом чи у мидниці
Життя артилеристів облаштоване в бліндажах — займати покинуті будинки небезпечно через постійну загрозу обстрілів. Побут налагоджують самотужки: готують борщі, каші та плов. Найбільше смакує домашній борщ та тушкована картопля.
— Влітку душ під деревом, а взимку — у мидниці, — посміхається Таґадай. — Усі хлопці із заходу України, тож кожному пояснювати, що таке мидниця, не треба.
На позиціях з бійцями живуть три коти. Артилеристи дивуються: попри незібрані соняшникові поля навколо, у бліндажах немає мишей.
— Зазвичай були такі миші, що крізь сон чуєш, як кусають за руки, — каже, —
а тут скільки перебуваємо — жодної миші не бачили і запаху немає.
Коти справно несуть службу, а бійці підгодовують ще й місцевих собак. На Курщині, де підрозділ перебував понад пів року, під їхньою опікою було дев’ять псів.
Різдво зустріли в роботі
Найскладніші умови, за словами Таґадая, були на Запорізькому напрямку. Постійні дощі та плюсова температура перетворювали землю на суцільне болото.
— Там без гумових чобіт не вийдеш, калабані такі, що ноги засмоктує, — розповідає військовий. — Цьогорічне Різдво ми теж зустріли в роботі — відпрацьовували цілі всю ніч.
Попри втому та складні умови, Таґадай зберігає оптимізм. Він зазначає, що зараз на фронті стає помітною перевага української артилерії в точності та інтенсивності роботи по базах окупантів.
— Ми сподіваємося, що цей рік стане переломним, що ми таки зламаємо ворогові хребет, — підсумовує Таґадай. — Головне — бути пильними і робити свою роботу. Надіємося на Бога, але й самі рук не опускаємо.
Усіх охочих долучитися до лав ЗСУ запрошують до рекрутингового центру 44 окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола.
Заповнюйте гугл-форму та приєднуйтесь до лав Тернопільської артилерійської бригади!
📞 +380 98 482 1003
Захистимо Україну разом!
Читайте також: У 21 очолила батарею радіолокаційної розвідки: її голосом звучать команди для десятків військовослужбовців
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
