Директор торгового центру розповів, як таємно одружився і святкував весілля з мискою олів'є

Подружжя Ібрагімових у шлюбі вже понад 30 років. У студентські роки їм довелось немало пережити, тож вони навчилися взаєморозумінню. Любов, повага і довіра – три кити, на яких тримається їхня щаслива родина.

Почуття, збудовані на взаєморозумінні, підтримці і довірі один до одного… Хтось про них лиш мріє, а для них – це реальність. Михайло та Марія Ібрагімови в шлюбі вже більше 30 років, але за цей час досі не розтратили взамної пристрасті, ніжності та поваги.

Ми продовжуємо цикл публікацій «Дружини відомих тернополян». Адже насправді про надійний тил знаних у місті персон мало що відомо.

Михайло Ібрагімов – генеральний директор найбільшого торгово-розважального центру Тернополя, він понад 17 років працював у різних виконавчих підрозділах міської ради, був керівником низки управлінь, виконував обов’язки заступника міського голови з економічних питань. Нині – він депутат міської ради на 42 окрузі. Супутниця його життя – пані Марія, працює лаборантом у дитячо-юнацькій спортивній школі № 1. Більшу частину свого життя вони йдуть пліч-о-пліч. У 2016 році героям публікації виповнилося по 50 років, 30 із яких вони одружені. Досить солідний термін, погодьтесь…

Одружилися потай від батьків

А почалась їхня любовна історія у далекому 1987 році. Пан Михайло після служби в армії вчився на підготовчому відділенні Фінансово-економічного інституту (тепер ТНЕУ – прим. авт.), а пані Марія – на першому курсі того ж вузу. Приятельські стосунки, за словами чоловіка, зав’язались зовсім несподівано.

- Одного вечора я мав йти з друзями гуляти, але по дорозі забіг у дівчачу секцію в гуртожитку. Побачив там Марійку, симпатична така дівчина, подумав. А ще в студенток, як завжди, було що поїсти. Кохана родом з Івано-Франківщини, виросла в селі. ЇЇ страви одразу припали мені до душі, особливо після армії так хотілося домашньої їжі, - розповідає він. – Якось і самі не зрозуміли, коли наше приятелювання переросло у кохання. Але вже через три місяці спілкування точно знали, що ми – єдине ціле.

Батьки дізналися перед розписом

День одруження пари заслуговує особливої історії. Адже в них був таємний розпис, а святкування – у скромних студентських традиціях.

- Пішли вдвох у відділ РАГСу, подали заяву. Батьки тільки тоді дізналися про наші наміри. А одружилися ми 29 січня 1988 року. У мене вдома ще більш-менш спокійно сприйняли новину, а Марійчині рідні цілу ніч її «сповідали», що так не можна. Ми були студентами і розуміли, що на весілля потрібно брати гроші у батьків, а ті незаможні, тому вирішили, щоб усе відбулося без пишності, надмірності і зайвого шуму. Адже це було свято для нас двох.  Після розпису разом з друзями десь «пробили» на той час дефіцитне шампанське, зробили миску олів’є. Так і відсвяткували (посміхається – прим. авт.).

Початок подружнього життя не був спокійним, доводилось розриватися між навчанням, сім’єю та дітьми. У серпні того ж року в них народилась перша донька – Марійка. А через два роки на світ з’явилась і друга донечка – Іванка.

- Нам дали кімнатку, площа якої була шість квадратних метрів. Академки не брали, і вчитися встигали, і за дітьми доглядали, друзі часто виручали. Я був активним студентом – старостою групи, студентським деканом, тож брав участь у різних заходах. Отримував тоді ще ленінську стипендію, 120 рублів – то були шалені гроші. Вечорами ходив на дзюдо. А вночі треба було прати дитячі пелюшки, адже тоді підгузків не було. Якось воно так швидко все відбувалось, і ми разом все це пережили і не зрозуміли, як той час минув.

Потім була робота в міськраді на різних посадах. Пані Марія в усьому підтримує чоловіка, за що він їй безмежно вдячний.

«Я роблю все для неї!»

- Дружина в мене розумна, мудра, сімейна, дуже добра, - так характеризує чоловік свою Благовірну. – Кажуть, що рідні – це ті, хто по крові – батьки, діти. Але я думаю, що найрідніша людина – це дружина, адже вона і є друга половинка. Моя Марійка для мене – це скарб. Де б я не був, я завжди думаю про неї і хочу повернутись до неї. І ми якось спочатку навчились в усіх питаннях розуміти один одного. Я все роблю для неї, а вона для мене.

Дружина для пана Михайла – кохана та справжній друг. Він часто розповідає їй про роботу, радиться. Хоча, зізнається, чиновницька робота часом і вимагала того, аби менше бруду нести додому.

- Якщо бути відвертим, то я впевнений, що Марійка сильніша духом. З дитинства вона має серйозні проблем зі здоров’ям, тож це її дуже загартувало. У багатьох ситуаціях вона все краще зробить, ніж я. Тому довіряю їй на всі сто, - додає співрозмовник.

Повсякденні турботи подружжя ділить навпіл. Хоч, як говорить пан Михайло, дружина бере на себе більшу частину домашніх справ.

- Марійка чудово готує. ЇЇ борщ, вареники, каші дуже смачні. Хоча я і не вибагливий в їжі, - зізнається він. – Я мию посуд і люблю прибирати. Те, що робить жінка, часто нам, чоловікам, може видатись непомітним. Але насправді наші дружини працюють набагато більше, ніж ми, і це потрібно цінувати. 

За роботою парі не завжди вдається поїхати на відпочинок, але при нагоді ловлять таку можливість. Паломницькі тури – те, що люблять обоє. Марія та Михайло Ібрагімови з радістю відкривають для себе святі місця. А ще, кажуть, дуже люблять Карпати, обожнюють забратися подалі від міського гамору та суєти, побути наодинці з природою та насолодитись гірським затишком. З особливим ентузіазмом чоловіки з жінкою їдуть на термальні джерела. Там і відпочити можна, і оздоровитись.

Чоловік в усьому підтримував

За все подружнє життя подружжя мало сварилося. Як зауважує пані Марія, вони ще зі студентських років навчились слухати та чути один одного.

- Коли чоловік на роботі, я його чекаю, але ніколи не набридаю. Я в усьому його підтримую. А він – мене. Якби не він, я навряд впоралась би із проблемами зі здоров’ям. Часто опускались руки, але він не давав мені здатися, казав, що треба боротися до кінця. Його любов, піклування, любов я відчуваю все своє життя. Тому можу сказати, що я щаслива жінка, - говорить вона.

Доньки Ібрагімових живуть за кордоном – одна в США, друга – у Канаді. Тож найбільше бажання подружжя – поїхати до них в гості, побавити внуків, а їх уже двоє. Через проблеми з відкриттям візи це поки що не вдалось, але пані Марія сподівається, що вони таки зможуть найближчим часом побути з дітьми. Тернополянка не хоче від життя багато, лишень би рідні та близькі були здорові.

У вільний від роботи та повсякденних турбот час вишиває картини. Це її заспокоює та допомагає розслабитися.

На рахунок секрету сімейного щастя, то в кожного свої рецепти, каже жінка.

-т Я ціную в чоловікові його порядність, доброту, він завжди готовий підтримувати кожного і допомогти кожному, - наголошу вона.

Щоб бути щасливими у шлюбі, молоді варто навчатись заплющувати очі на недоліки один одного, додає пан Михайло.

- Ні я, ні моя Марійка не є ідеальними. Але ми сприймаємо один одного такими, як ми є. Ніколи не потрібно намагатися змінити людину, якщо любиш, приймай її справжньою, - каже чоловік. – Звісно, сім’я повинна будуватися на почуттях, якщо немає кохання, нема чого сходитися. А якщо вже разом, то треба вчитися розуміти, підтримувати, допомагати і жити один для одного.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.