Дивуються: ти — дружина священника? Розповідаємо три історії їмостей з Тернополя

Дивуються: ти — дружина священника? Розповідаємо три історії їмостей з Тернополя
  • Вони — їмості, матінки, матушки, інколи попаді. Жінки, чиї обранці присвятили життя служінню Богові. Вони залишають усе і їдуть туди, де отецеві дали парафію та підтримують його у всіх починаннях. Але, зрештою, залишаються жінками із буденними клопотами та турботами про власну сім'ю.
  • Розповідаємо три історії дружин священослужителів.Завдяки Вашим підпискам ми можемо готувати більше цікавих матеріалів. Дякуємо за підтримку незалежної журналістики!

Нижче ви можете прочитати розповіді про життя сімей священників, від трьох жінок різного віку, які мають статус "їмость". Говоримо із Марією Лисак, Наталією Заборною та Марією Чамарник.

Для тих, хто не знає цього слова розповідаємо: їмость або їгомость, так на Галичині називають дружин священників. Відповідники: "попадя", "паніматка", "матушка", "матінка". Слово має походження від архаїчного польського  ввічливого звертання, яке в перекладі звучить «її милість».

"Вже 52 роки ми з отцем усе робимо разом"

Їмость Марія дружина о. Дмитра Лисака, настоятеля Храму Воздвиження Чесного Хреста  (Тернопіль, ПЦУ)

— Ми з отцем вже 52-ий рік разом. Два роки тому святкували золоте весілля. Отець вже на священстві 45 років. Я завжди жартую, що я навчила його на священника. Ми вже мали діти і він вирішив, що хоче служити Богові, тому пішов навчатись. Заміж я виходила за звичайного чоловіка, тоді він працював водієм, а вже коли ми в шлюбі були, став отцем, — розповідає пані Марія. 

Отець Дмитро родом із Козівського району, у сім'ї було багато священників та дяків, і бути отцем він мріяв змалку. Тож коли вирішив ступити на цей шлях, пані Марія, яка вже тоді була його дружиною, підтримала це рішення. До слова, і син пані Марії та отця Дмитра, який відійшов у засвіти молодим, був священником, і онук зараз теж на священичій ниві. Він служить разом з о. Дмитром.

Перше направлення на парафію було в село Коропець на Монастирищині. 

— Тоді в Тернополі була відкрита лише одна церква, а по селах — то навіть була єдина церква на 8-9 сіл. Діти наші вже ходили в школу, отець вчився, а я працювала на "Ватрі". Ми мали квартиру в Тернополі, але коли отець навчання закінчив — зібрались та поїхали за ним на парафію у Коропець, — говорить їмость. — Я залишила роботу, бо знала: де чоловік, там і я. Тоді вибирати парафію не було змоги. Куди направили — туди і треба їхати. Ну і я поїхала, бо ми ціле життя  разом. 

Були часи, що нас переслідували 

Пані Марія каже, що початок служіння був для сім`ї важким. Тоді і священники і їх сім`ї зазнавали утисків від радянської влади. А крім того, завжди сім`я священника привертає більшу увагу, ніж інші люди. 

 — Я не мала права ні кудась піти, ні шось зайве сказати. Але себе завжди треба вести достойно. І я завжди так жила: церква, діти і чоловік. Все інше — десь позаду. Бо як священник мав із амвону виголошувати проповідь, якщо він сам не живе побожним життям і його сім`я не така, як треба, — роздумує жінка. — Зараз вже священник і його сім`я може собі більше позволити, і люди так не осуджують, і держава не осуджує, а за радянського часу і десь до 2000-го року я не мала права ніякого, бо на тебе дивились ніби ти хто знає що зробила. Священник не мав права дихнути, щоб в селі осуду не було. Тай дітям з інших сімей було дозволено набагато більше, ніж нашим, бо чуть що говорили: "та то син священника". Ну але святі тільки на небі є, на землі святих нема. 

Протоієрей Дмитро Лисак та його дружина пані Марія відсвяткували золоте  весілля

Їмость каже, що нелегко було і вижити на мізерну зарплату, яку платили на парафії, тай досі думка про те, що отці купаються у грошах, помилкова. 

 — Мені казали: "Та що тобі, в тебе чоловік священник", але я відповідаю, ти робиш в магазині, тобі гроші люди кожен день дають, ти ж не можеш їх взяти із каси. Так само і священники не мають до церковних грошей нічого. Вони, як і всі, хто працює на роботі, отримують свою зарплату,  — каже вона.  — Було, що казали: "Не так стала, не так подивилась, не так перехрестилась". Люди слідкують за всім. Ну а в селі воно ще більше відчувається, ніж в місті, бо там всі один одного знають. 

Я, як жінка воєнного

Пані Марія пригадує, що за час подружнього життя пережили і кілька переїздів. Отець Дмитро був на парафії в Теребовлі, потім у селах Козівського району, а з 1989 року служить у церкві Воздвиження Чесного Хреста  (Надставна церква)

 — Так само священник, як воєнний. Сьогодні служить в одному селі, а завтра має наказ і не має права служити. І дітям було тяжко, тай мені. Але я знала на що я йду, але хіба то люди зрозуміють. Там, куди направили  — там має служити. То не священник служить, де він хоче,  — каже вона. 

Але жінка має підтримувати чоловіка. Тож на кожній із парафій, пані Марія була підтримкою отця Дмитра і зараз продовжує цю місію. 

— Я не просто так кажу, що ми завжди разом. Ми ніколи не ходили в гості так, щоб він окремо, і я окремо. Ніколи не було так, щоб він мав свої гроші, а я свої. Так нас навчили батьки, що в сім`ї все має бути разом. І ми так живемо, так само дітей вчимо, і так само онуків, — каже жінка. 

Ми маємо бути прикладом 

Марія Лисак каже, що кожна сім`я священника має бути прикладом для інших. 

 — Якщо буде по-іншому, то гріш  — нам ціна. Священник має мати добру сім`ю, лише тоді його будуть люди поважати. Зараз знаю, багато священників страждають від того, що їх дружини ведуть неналежний спосіб життя. Але зрештою, то в чомусь і їх, сімейна справа. Я ніколи не ходила по клубах, але мене і не тягнуло. Не хотіла. Мені цікаво в церкві. І зараз я з 8 до 8 в церкві, помагаю отцеві, дещо роблю при церкві,  — вважає вона.  — Я ніколи не жалілась на то, що мені важко бути дружиною священника, бо він собі обрав служити Богу і я знала на що я йду і вважаю, що для нас то особлива місія. 

Вдячна Богові, що дав мені чоловіка священика

Їмость Наталія, дружина о.Ігоря Заборного, протоієрея, який служить у храмі Св.Муч.Віри, Надії, Любові та їх матері Софії (ПЦУ м.Рівне)

— Ми з отцем Ігорем одружились в 2009-му році. Родом обоє з Тернопільщини, але так склалось життя, що тепер живемо в Рівному. І насправді, люди дещо відрізняються якщо порівнювати  в церквах на Тернопільщині та в інших місцях. Тут значно менше молоді в церквах. В нас по селах, особливо на свята, молодих людей в церквах досить багато. Але тут, мабуть, більше людей із маленькими дітками. Щотижня малесеньких діток ведуть до Причастя. Зрештою, всюди є хороші люди, є не дуже хороші, є люди, які ідуть до церкви, і ті, які не ідуть, — розповідає пані Наталія. — Я не жаліюсь, бо в нас на шляху зустрічаються дуже багато щирих та добрих. 

Наталія Заборна каже, що на Рівненщині дружин священників називають "матінка" чи "матушка", і перший час їй було дещо незвично чути таке звертання. Бо ж звикла, що на Галичині дружина священника — це їмость. 

— Чи думала я колись що буду дружиною священника, ні, навіть і уявити, не могла, — ділиться вона. — Але нас поєднав Бог, і дав нам таку особливу місію тут на землі. Я вдячна Йому за усе.

Із Тернопільщини на Чернігівщину, потім у Рівне 

Жінка розповідає, що переїзди навіть скріпили їх сім`ю і жодних роздумів про те їхати, або ні не було.

— Коли отець тільки висвятився — пішов служити на парафію в селі на Чернігівщині. У нас саме в той час народився старший синочок. У січні отець поїхав вже на парафію, а я до нього приїхала у березні, бо з місячною дитиною на такий переїзд не зважувались, — пригадує дружина священника. — Та важко було, бо ми самі, усі рідні далеко, батьки приїжджали рідко. Ми усе робили двоє. Коли прийшли на парафію, то людей було мало. З часом, коли отець почав служити, людей почало більшати. Я з малим Сергійком (старший син о.Ігора та Наталії) весь час була в церкві. Коли священник є на місці, тобто такий як треба, то і люди будуть тягнутись до церкви. 

Жінка розповідає, що через три роки сім`ю знову чекав переїзд, у Рівне. На той час у них вже було двоє малюків. 

— Було нелегко, бо ми з маленькими дітками на руках, але як я казала, нам на шляху зустрічались добрі люди. Вони допомогли нам облаштуватись на парафії, і при церкві завжди турбувались про те, щоб і квіти були, і біля будинку щоб гарно, — згадує співрозмовниця.

Ми — звичайні люди 

Ми запитали пані Наталію чи має в чомусь себе обмежувати дружина священника. 

— Сказати, що дружина священника в чомусь має себе обмежувати, не можна. Ми звичайні молоді люди, які просто в житті ставлять на перше місце Бога. І жити за Його заповідям то не означає в чомусь себе обмежувати. В принципі, ми живемо, як всі, і може хтось може подумати, що це нудне життя, але це не так. У нас є діти, ми є один в одного і в цьому ж і є суть життя, — каже вона. 

Жінка говорить, що осуду щодо того, що вона чи то виглядає не так, як належить дружині священника, чи то поводить себе не так, ніколи в свій бік не чула. 

— Можливо, це ще одна відмінність. Напевно, тут менше звертають увагу на те, хто в чому вдітий прийшов до церкви, хто як виглядає. Звісно, я не буду собі робити "метрові" нігті, але охайно і доглянуто виглядати мені не забороняє ніхто, — вважає пані Наталія. 

Всі троє дітей щонеділі у церкві 

У сім`ї о.Ігоря троє дітей: найстаршому Сергійкові 11 років, молодшій дівчинці 10, а найменшому Максимкові 6 рочків, обоє хлопців прислуговують у храмі, де служить батько. Марічка теж кожної неділі та кожного свята ходить на службу. 

— Діти знають, що вони мають іти до церкви. Вони з самого малечку в церкві і іншого не знають, — каже співрозмовниця. — Службу вони відстояли, далі за розкладом недільна школа, а потім вже відпочинок. Самі діти люблять бути у церкві. Можливо, вони не все розуміють, але по-своєму я бачу, що їм це в радість. Просять Бога про здоров`я, про успішне навчання, моляться за друзів, за рідних.

Жінка каже, що підтримка в сім`ї — це найважливіше, що може бути. І від того не залежить ким є твій чоловік чи твоя дружина. 

— Ми завжди разом, у нас все спільне. Є з ким поділитись і є від кого отримати підтримку. Звісно, такою підтримкою і я хочу бути для свого чоловіка. У нас є любов, довіра, є розуміння. Якщо треба кудись їхати — ми їдемо разом, якщо треба вирішити якесь питання — його обговорюємо та вирішуємо. І для мене в сім`ї це найголовніше. 

Був час, коли отець сам залишився з трьома дітьми 

Їмость Марія, дружина о.Василя Чамарника, настоятеля храму св. Пателеймона (УГКЦ, Тернопіль)

— Ще з юних років я хотіла бути дружиною священника. Було в мене так бажання бути частинкою такої особливої родини, духовної родини. Часто молилась в тому наміренні, і так дав Бог. З отцем ми були знайомі з малку, жили в одному селі, навчались в одній школі, з різницею у віці в п`ять років. Почали зустрічатись вже у досить свідомому віці, коли мені було 22 роки,  а йому, відповідно, 27. 

Місію дружини священника пані Марія називає "хрестом, який став благословінням". 

— Я ніколи не вважала це тягарем. Якщо мене хтось питає: "Хто твій чоловік?", я гордо кажу: "Я — дружина священника". Але це також і неабияка відповідальність. Також хочу сказати, що дружина священника така, якою я бачила 14 років тому, коли нею стала, і та, яка є зараз — різні речі. Ми, як сім`я — прості люди, з якими можна поговорити, посидіти з нами. Випити у нас кави, чаю, і вина. Це нормально. Чужі діти завжди граються в нас в хаті, ми можемо дати пораду, можемо допомогти фізично. І я не соромлюсь цього, — розповідає жінка. 

Завжди маєш дивитись на себе збоку 

Окрім служіння в Тернополі, отець Василь є настоятелем церкви в Пронятині, що неподалік. І парафіяни особливо не відрізняють чи то в селі, чи в місті. Та і ставлення до кожного однакове. 

— І в селі, і в місті є ті, хто думає за себе, а є і ті, хто знає скільки гудзиків на твоєму платті, — продовжує їмость. — Але ти маєш бути доброю до тих, і до інших. Маєш зберігати "золоту серединку". Серед друзів у нас багато різних людей. Моя перукарка за вірою належить до Свідків Єгови, у нас є друзі, які є мусульманами. Ми нормально з ними спілкуємось. 

Жінка каже, що обмежень ні у одязі, ні в інших речах, через те, що є дружиною священика ніколи не відчувала. 

— Ми молоді, європейські люди. І це нормально нафарбувати нігті, користуватись косметикою, гарно вдягатись. Але звісно, у всьому має бути смак і міра. Я ніколи не була прихильницею міні спідниць, але гарно вдягнутись люблю. Як і кожна жінка. І чоловік мені в тому не заперечує, — каже пані Марія. 

Жінка, як верба...

Народилась Марія Чамарник на Львівщині, до того, як її чоловік став священником, подружжя жило у Львові та викладала у коледжі, але через дев`ять місяців після  одруження, переїхали жити в Тернопіль.

— Для мене це було чуже місто, — зізнається жінка. — Чула таку фразу: "Жінка, як верба:де не посадиш — там прийметься". думала, то не про мене. Але, зрештою, так і вийшло. Я знала на що я йду. Я була свідома, що доведеться залишити батьків і йти за чоловіком. Так і сталось. І я не жалію... 

У сім`ї отця Василя та їмості Марії теж троє дітей. Старшим двійнятам 13 років, дівчинці Оленці, які скоро 7. 

— Діти дуже товариські, зараз у нас ціле подвір`я сусідських дітей. Вони граються, веселяться. Але у середу та п`ятницю в нас є Служба. І діти знають, що вони мають іти. А тоді вже і сусідські кажуть: ми ідемо з вами, — посміхається жінка. 

Сама пані Марія співає у церковному хорі. Каже, що зазвичай навіть потрапляє на службу не до свого чоловіка, а до іншого священника. Бо за розкладом так виходить. А ще — викладає англійську в Тернопільському Галицькому коледжі.

Кілька разів була за кордоном 

Жінка пригадує, як кілька разів їй доводилось їздити за кордон, на заробітки. 

— Так нам було потрібно, ми хотіли мати власне житло. Я їздила в Америку і мене не було по півроку. Важко, звісно було. Коли випадав вихідний, я їздила в нашу українську церкву, і отець мені казав: "Маруся, ти у церкві там, а ми тут і то означає, що ми разом", — із трепетом в голосі розповідає вона. 

І хоча період був непростим, пані Марія каже, що отець в той час чудово справлявся із дітьми. 

— Люди були здивовані, що їмость поїхала, звісно. А ще більше дивувались, як священник сам впорається із трьома малюками. І цю перевірку ми обоє пройшли. Священник може брати участь в шоу "Супер Мама", — посміхається вона. — Він чудово готує, вміє заплітати доньці коси, робить уроки з дітьми. 

Зараз пані Марія бере активну участь в житті церкви: вона допомагає організовувати церковний хор, заняття для дітей, які готуються до Першого Причастя. Жінка каже, що вона обрала для себе місію — підтримувати свого чоловіка у всьому. 

— Не сприйміть мою фразу гордо, але я переконана: за кожним сильним чоловіком стоїть сильна жінка. Це стосується також і священників. Для того, аби вести за собою людей, треба ще жити так, як ти вчиш жити інших. 

А ще Марія Чамарник каже, що сім`я — це маленька церква. І якщо чоловік "дає собі раду" з "маленькою церквою", то і у великій буде порядок. 

 

Коментарі (7)
  • Оксана Тернопіль

    Ті дружини немають права ні косметики ні абортів ні сексу з презервативом ,,плодяться як кролі ,мають гроші ,,,,бути дружиною священника то все одно що ніким ,,,,бо не поцілуєшся ні візьмешся за руки не скажеш що кохаю ,,,це для мене,,,дико
  • Валєра Правдоруб

    Дружини здодюг
  • Руслана Новачук

    Вітаю!
  • Галина Федишин

    Вражена великою кількістю помилок у статті.Не знаю,де навчаються такі журналісти,але сильний 11-класник напише грамотніше.

    Новини Тернополя - 20 хвилин reply Галина Федишин

    Іван Тихоліз я перечитаю текст ще раз за вашими зауваженнями. Дякую

    Іван Тихоліз reply Галина Федишин

    це дійсно неможливо читати!!! Olya Turchak ви редагуєте тексти чи зовсім не поважаєте свого читача?

19:03 Не полишив думки про захист України: Тернопільщина прощається з захисником Ростиславом Урдою photo_camera 18:04 У голові була думка «Що робити?»: як у медуніверситеті почали безкоштовно лікувати зуби захисникам і переселенцям photo_camera 17:04 Українським чоловікам-студентам таки заборонили виїзд за кордон 16:03 З’явились українські кавуни: скільки коштують овочі та фрукти у Тернополі photo_camera Від читача 12:09 Компенсація за безкоштовне розміщення ВПО збільшиться у двічі 15:03 Україна переможе! Ми розіб’ємо ворога і все буде добре, хлопці, вірте! Прощаються з Ярославом Калиняком 14:06 "Україна – вісь земна і небесна": у музеї на Тернопільщині відкрили виставку photo_camera 13:02 У Тернополі продовжили час продажу алкоголю. Чи підтримуєте таке рішення? 12:03 У Зарваниці відбулася Всеукраїнська проща освітян: як все відбувалось (ФОТО) photo_camera 11:03 У тернопільському депо поповнення: доставили новий тролейбус Skoda (ФОТО ДНЯ) photo_camera 10:05 В обласні дитячій лікарні з'явився сучасний інкубатор для новонароджених photo_camera 09:06 За попередню добу COVID-19 забрав життя жінки, але кількість нових захворювань зменшилась вдвічі 08:02 Сьогодні, 25 вересня: Всесвітній день мрії 20:03 Воїнам на передову терміново потрібні маскувальні сітки. Потрібні робочі руки, долучайтесь!
Дивитись ще keyboard_arrow_right
keyboard_arrow_up