Коли на фронті нема і хвилини спокою, вдома найбільше лякає тиша, — тернопільський артилерист

Він їхав на війну і розумів, якщо не зупинить їх там, то вони будуть тут. Знайомтеся, наш Герой, 40-річний командир гармати Тернопільської артбригади, старший сержант на псевдо «Добрий»

За фахом Добрий — столяр-меблевик, в армії служив у військах Протиповітряної оборони. Ще у 21-му підписав контракт, щоб бути готовим стати на захист держави.

Піти служити змусило назрівання повномасштабної війни. Чому обрав артилерію? Бо якраз була  вакансія командира гармати. Пройшов навчання в Старичах та Рівному. До нападу росії освоїв гармату повноцінно. 

Зазвичай у героїв проєкту ми запитуємо про перший день повномасштабної війни. Доброго вона не застала зненацька. Ще 23-го лютого ввечері його підрозділ виїхав із частини на Житомирщину в бік кордону з білоруссю. Чи знали, що буде напад?  росія вже тоді «брязкала зброєю», прикриваючись так званими навчаннями. Тому наші були на сторожі.   

Проїжджаючи Шепетівку, Тернопільська артилерія несподівано змінила напрямок — на оборону Києва.   

— Я був за 17 кілометрів від дому, що на Хмельниччині, — пригадує військовослужбовець, до речі, саме про цей момент він згадав у відповідь на запитання, коли було найбільш страшно. —  Саме тоді пішла перша інформація про оголошення війни.   

Склади з боєприпасами загарбники знищували ще до вторгнення. Тому наміри ворога були очевидними. Добрий розповів, що зброю побратими з його бригади вивезли ще до війни: декілька тижнів люди працювали без сну, щоб на випадок збройної агресії мати чим відбиватися. 

— На кордонах з білоруссю з початку лютого стояли наші війська, спостерігаючи за маневрами, пов'язаними з обіцяними навчаннями, поки Україна не вірила в те, що буде війна, — додає Добрий.

Спали в кузові на снарядах

Місяць під Києвом був для Доброго одним із найважчих за час служби. Через труднощі з логістикою були проблеми з продовольчим забезпеченням та водою. Робота — надзвичайно інтенсивна, а орда «валила» на Київ на всій можливій техніці. Дух піднімала надія, що все це швидше закінчиться, якщо хлопці працюватимуть посилено. Тому дуже старалися якомога швидше знищити ворога.  

— Були сподівання, що це —  ненадовго: нехай до березня… до Великодня, — пригадує. — З часом, коли бачили, у якій кількості насувається загарбник, надії гасли.  

Відпочивали хлопці в кращому випадку по чотири години на добу, помилися перший раз лиш через місяць, зігрітися взагалі не було можливості, спали в кузові по вісім осіб на снарядах і зарядах.

 — Завжди возили повний боєкомплект, — розповідає про оборону столиці військовослужбовець. —  Стояли по лісах, у лісосмугах, щоб прикривати гармату. Працювали тоді на «Гіацинті». Це — гармата, яка в нас на озброєнні з 79 року. Працює чітко — забезпечена, доглянута, щоправда важить майже десять тонн, тому завжди бракувало людей. 

А ще були проблеми зі зв'язком. Хлопці не мали змоги бачити результатів точної роботи — відео влучень, зняті з безпілотника. А це  додає ще більшого запалу. 

Однак все це не завадило зупиняти колони ворожих танків, спалювати їхню техніку, а разом із нею перетворювати на вугілля і особовий склад окупанта.   

Ворог боявся «сімок»

За місяць підрозділ Доброго вивели з-під Києва. Переозброївшись на новітні закордонні гаубиці, та вдосконаливши свої навички на навчаннях на базі НАТО у Латвії, хлопці з новими силами поїхали до Лисичанська. Там, на Сході, війна була зовсім інша: затяжна, безнадійна і надто жорстока. Уже за перших десять днів вона забрала життя двох молодих побратимів. 

— Напрямок значно важчий: ворог вкопаний, його позиції укріплені, — розповідає Добрий. — За нами полювали скрізь. Ми якраз перейшли на  гармату «М-777», ворог за нею пильно стежив. Нас вистежував «Орлан», ми змінювали позиції. На одну з них прилетів дрон-камікадзе, іншу накрив артобстріл, у третю влучила «Точка-У». 

Зазвичай наші артилеристи покидають позиції завчасно, але такої атаки, як тоді, не чекали. Саме тоді Добрий отримав першу контузію. Каже, що спершу не зрозумів, що з ним трапилося, поки діяв адреналін, не відчував нічого незвичайного. Дізнався на наступний день, коли побратими відвели його до медиків. Після цього випадку подібні ураження бували не раз. 

— Контузія безслідно не зникає і проявляється по-різному, — сумно і неохоче розповідає артилерист. — Найчастіше у хлопців постійний дзвін у вухах, а все інше — це дуже індивідуально. 

«М-777», гармата, за якою так полювали загарбники, цілком виправдовувала перестороги ворога. Точна, маневрена, нещадна. На східних напрямках наші артилеристи уже отримували відеозвіти з БПЛА, вдячні дзвінки від побратимів-піхотинців. І, як би не було важко, все це надихало вибивати ворога з рідної землі. Там — зупинили, там — вщент розбили, там — знищили склад боєприпасів. І так без перестанку. 

Фосфор випалює все

Лисичанськ, Бахмут, Запоріжжя — це найбільш криваві точки протистояння, місця найзапекліших боїв, найвиснажливішої роботи. Ворог лютував, щодня використовуючи заборонене Женевською конвенцією озброєння. Щодня підрозділ Доброго спостерігав моторошні фосфорні «феєрверки» попереду.

— Фосфор застосовують по нашій піхоті, — каже Добрий. — Після вибухів снарядів у повітрі, він повільно опускається на землю і випалює все. Загасити його неможливо, хіба що, перекривши доступ кисню, або зануренням у воду чи піною. Може захистити бетонне перекриття.  

До артилерії такі «подарунки» від сусідів «визволителів» майже не долітали. Хлопці продовжували маневрувати, щоб відстрілюватися з нових, неочікуваних для ворога напрямків. 

Згодом перейшли на канадські самохідні артилерійські установки, які нічим не поступаються «сімкам» і є активно-реактивними до 30-ти кілометрів. За словами Доброго, їх осколкові снаряди збільшують дальність за рахунок реактивного мотора. А для окупантів, як не дивно, така гаубиця стала менш пріоритетною ціллю. Тому за нашим підрозділом полювали менше, а ефективність роботи артилерії не змінювалася. Перелік вдало знешкоджених цілей поповнювали «Гради», танки, «саушки», гармати, і звісно ж, жива сила. 

Душ — це велика розкіш

Війна кардинально змінила Доброго, його звички, манери, цінності. Зрозумів, каже, що душ — це велика розкіш. Продукти підвозять. Готують хлопці для себе самі, хто має до цього бажання і хист. Добрий не любить кухарської справи. Каже, що кухнею ніколи не займається. 

Зупиняються переважно в посадках, як каже наш герой, далеко від цивілізації. Спільний дім — це бліндаж чи погріб, чи просто викопана і перекрита яма.  

Влітку — легше, а з настанням холодів докучає сирість, мороз, меншає світла. Натомість зігріває інше: моральні якості, щира дружба, підтримка в колективі. Він із початку війни у Доброго майже не змінювався. Буває, що місяць без обстрілів, буває, що обстріли часті та інтенсивні — немає поранених, тоді вважають себе везунчиками. 

— Колектив як сім'я, — каже. — Ми стали рідніше рідних.   

На запитання про страх відповідає, що це — природно. Не бояться лиш люди з розладами психіки.

Хочеться все забути

На запитання про приклади щирої дружби, що, можливо, колись захочеться розповісти дітям, чуємо різку відповідь:    

— Ніколи не буде бажання згадувати про війну, хочеться забути все і залишити тут.

Про найгірше рідним не розповідає. Якщо пізніше дізнаються, то ображаються, що приховує правду. Хвилюються, звісно. А він не хоче давати підстав для тривог. 

Вдома чекають дружина з дев’ятирічним сином і старша донька, якій 18-ть. Найчастіше спілкується з сином — майже щодня. «Якщо тебе вночі буде хтось будити, — не хвилюйся, то — Миколай». Це слова, які малий любить повторювати татові. 

— Йому було неповних сім, коли я йшов служити, — згадує наш герой про синочка. — За час війни мав дві відпустки, двічі був вдома. — Він не може натішитися, коли зустрічає, а найважче, коли проводжає — ніяк не відпускає.   

Відпустка – це найприємніше, що може бути на війні, каже Добрий. Єдине, до чого ніяк не може звикнути вдома — це тиша. На фронті звуки вибухів чути постійно: ближче, дальше, приходи, виходи. А вдома — суцільна тиша, до неї дуже важко адаптуватися. 

Що кажуть колеги по службі?

— Доброго можу охарактеризувати, як людину з високо моральними цінностями,та сумлінним ставленням до своїх обовʼязків, — відгукується про нашого героя командир батареї на псевдо «Доцент». — Під час виконання бойових завдань завжди проявляє рішучість, виваженість у важких ситуаціях. Серед  побратимів  користується високим авторитетом та повагою. За час повномасштабного вторгнення брав участь у надскладних боях на гарячих напрямках, де і проявив свою мужність і рішучість та був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Для своїх побратимів Добрий є прикладом та взірцем справжнього командира.

Розповів нам Доцент, що працює з Добрим давно, і якщо на перший погляд видається скромним і соромязливим, то насправді є наполегливим і холоднокровним до ворога. 

Бувало й так, що командиру доводилося змушувати Доброго відпочити, відновитися, а той вперто рвався в бій. Доцент вважає, що це — братерська відповідальність, прагнення бути з побратимами, яких він підготував і згуртував.  

Читайте також: Він міг би видобувати нафту, та тепер у «чорне золото» перетворює загарбників

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.