42 та 2 роки в школі: різні погляди тернопільських вчителів на професію

"Вчитель - творець людських душ"

Валентина Паньків - вчитель української мови та літератури у Тернопільській ЗОШ №28

Цьогоріч Валентина Паньків День вчителя святкує лише вдруге. Минулого року дівчина працювала на посаді асистента вчителя, а тепер є класним керівником. Разом із тим, вона навчається та бере участь у різних конкурсах та семінарах. Пані Валентина розповіла, як воно - бути молодим вчителем. 

- Чому вирішили стати вчителем? Як воно, починати усе з початку? 

- У мене в сім`ї усі хотіли, щоб я стала вчителькою. Мої дві бабусі також працювали у сфері освіти. Мама теж мріяла бути вчителькою, але за обставинами не вийшло. У школі я дуже любила українську мову та літературу. Тому, коли довелось обирати професію, - для мене це було в пріоритеті. Я вирішила вступати в педагогічний університет. Хоча тоді у мене був інший погляд на школу та на професію вчителя.

- Як вдається поєднувати навчання в університеті та роботу вчителя? Чи все встигаєте?

- Насправді це важко, але я стараюсь встигати. В університеті у мене індивідуальний план навчання. Багато часу займає підготовка до уроків. На першому плані я готуюсь до уроків, а до пар, за індивідуальним планом, можу здавати усе необхідне тоді, коли маю як. Викладачі входять у моє положення, знають, що я працюю у школі.Хоча, раніше вважала, що це набагато легше. До уроків, насправді, треба дуже ретельно готуватись.

- Як знаходите спільну мову з дітьми? Вдалось підхопити шкільний режим?

- У школі мені дуже подобається. Я дуже переживала, чи вдасться мені все зробити правильно. Мабуть, у кожного  таке є, хто починає якусь роботу. Але я вчусь разом з дітьми. Зрозуміла, що для них головне - зацікавитися. Придумати щось цікаве, щоб урок не був “сухим”. Я використовую різні ігрові форми навчання, використовую роздатковий матеріал. Загалом, роблю все, щоб дітям було цікаво.

- Зараз часто вчителі скаржаться, що діти нічим, окрім комп`ютера не цікавляться. То що робити, щоб таки дітей повернути до навчання?

- Я вважаю, що у нас зараз час всього інтерактивного. Нам інкуди не дітися від того, що ми часто використовуємо гаджети. І ми завжди кажемо, що діти це роблять, але насправді,це роблять всі. Тому замість того, щоб намагатись заборонити дітям ці речі - потрібно просто їх спрямовувати у правильне русло. наприклад, для дітей можна придумати завдання, пов`язані із презентацію. 

- Діти з задоволенням ідуть до вас на заняття? Як думаєте, чи може це бути через не дуже велику різницю у віці?

- Неймовірне відчуття, коли ти ідеш коридором, а назустріч біжать діти, вони тебе обіймають. Питають як справи. Так, я думаю, їм подобається на уроках. Але, я вважаю, що з віком це не пов'язано, адже є багато старших вчитеів, яких діти обожнюють. Я думаю, що вчитель має поєднувати вміння тримати дисципліну разом з тим сам бути дитиною, незважаючи на свій вік. 

- За що найбільше любите свою роботу: 

- Я люблю свою роботу за те, що я вчу дітей, я вчусь сама дуже багато. Вчитель має ніколи не зупинятись на досягнутому. Я щороку відвідую різні семінари, тренінги, навчання. От вже цього року ми їздили на "Книжковий форум". Люблю свою роботу ще за таку фразу, яку сказав один класик: “Вчитель - це творець дитячих душ”. Окрім того, що я маю навчити їх якогось предмата, я маю показати їм якою має бути хороша людина. Створити в їх серцях любов один до одного.

- Чого побажаєте колегам?

- Натхнення до роботи. Вдячних учнів. Хочу побажати, щоб завжди вони йшли за покликом свого серця і пам'ятали, що в дитячих серцях дуже багато місця, в яке потрібно вкласти їхню любов. 

“Робота - не другий дім, а перший”

Галина Зажерей, вчитель математики Тернопільського НВк “Школа-колегіум ім. Патріарха Йосифа Сліпого

Галина Зажерей у школі працює 42 роки. Вона каже, що за цей час жодного разу не хотіла змінити роботу, бо школа - то її життя. Роботу вчителька називає навіть не другим домом, а першим..Жінка каже, що у її роботі головне - любити дітей, вчитись кожного дня разом із дітьми та не забувати, що вчитель має навчити дітей не лише бути розумними, а просто бути людьми.

- За що любите свою роботу? Скільки років працюєте у школі?

- Роботу люблю за гармонію. Працюю вчителем стільки, скільки старшому синові - 42 роки. Не вигоряю, люблю свій предмет, люблю дітей та з насолодою щодня приходжу на роботу. Школа то навіть не другий дім, а, може і перший. Оце ще є такі вчителі, уявляєте? Бо коли ти бачиш, що діти люблять тебе так само, як ти їх і ще й знають багато дечого - це неймовірно. У мене зараз є учні, які мене переросли. У всіх професійних питаннях зараз я дзвоню їм і раджусь з ними.

- То це не правда, що з роками людина втрачає запал на роботі?

- Коли вчитель йде на цю роботу за покликом серця, то з роками це не може зникнути. Якщо людина є природженим вчителем - тоді і діти в неї найкращі, і все виходить і про ніяке вигоряння не може бути й мови. 

- Які найцінніші моменти для Вас за цей час роботи?

- Кожного дня є ці моменти. Сьогодні мій 11-ий клас вітав вчителів з їх святом - це було так гарно. Ми запросили вчителів-ветеранів, підготували для них квест. І навіть вчительки, які вже на пенсії, ходили-бігали кабінетами, виконували завдання різні - це особливі моменти. І я щаслива, що це зробили мої діти. Я на роботі - і це моє життя.

-Ви працювали ще десь, окрім школи? Чи думали за цей час змінити роботу?

- Ні, ніколи більше ніде не працювала. Я знала змалку, що буду вчителькою і моя мрія здійснилась. Я щаслива, що так все вийшло.За весь час жодного разу про це не подумала. Я вже більше часу тут, ніж вдома. Діти мені як рідні. З дітьми ми ростемо, дітьми насолоджуємось. Бо вони прекрасні.

-Як за ці роки змінилися Ви і як змінились діти? 

Я не знаю як змінилась. Хіба трішки фізично складніше стало. Але, вцілому, відпочиваєш троши, а вже наступного дня біжиш до школи і не знаєш як встигнути все зробити. А діти теж різні є. І були різні. Але в мене всі знають, що я їх люблю, якими б вони не були. Сьогодні у нас світо було. Я не могла вийти з актової зали, а під дверима мене чекав мій випускник, який вже має двоє дітей, і який пообіцяв на Останньому дзвонику, що буде щороку приходити до мене на День Вчителя. І бачите, стримав свою обіцянку. І він прийшов, привітав мене. Мені так радісно від цього. Далі хочеться працювати і ходити до школи. 

- У Вас неймовірний досвід роботи. Він допомагає у складних ситуаціях. Чи не виникало у вас проблем із сучасними технологіями, яких так багато в теперішній школі?

- Я вчусь кожного дня. Щодня розв`язую задачі. Знаєте, я живу цим. Кажу, от я йду, і в мене думки тільки про ті інтеграли, коефіцієнти і тангенси. Якщо ти тим живеш - лише тоді ти готовий провести будь-який урок. Це тобі приносить насолоду і діти відчувають це. З сучасними технологіями все у мене прекрасно. От, наприклад, у нас є такий новітній ресурс “ Be Smart” і ми працюємо з дітьми в режимі “онлайн” і з його допомогою діти вчаться не лише в мене, а й в професорів, наприклад, Києво-Могилянської академії. Це класні речі, які зацікавлюють дітей, щоб вони не просто грались своїми смартфонами, а й дійсно сфокусували увагу на знаннях на тому, щоб вивчити щось нове.

- Нещодавно ви отримали звання “відмінник освіти”. У яких ще конкурсах брали участь?

- Наприклад, ми три роки поспіль їздили в Люблін на їхні олімпіади. І мої діти там показали неабиякий результат. У мене є учень який “доріс” до Всеукраїнської олімпіади з математики. У нього призове місце там. Це для мене - найкраща нагорода за мою роботу. Я просто не можу передати своїх відчуттів. 

- Чого побажаєте колегам у свято? 

- Колегам хочу побажати, щоб вони були здорові, щоб мали наснагу, щоб вони мали мрії. Але, насамперед, я б дуже хотіла побажати кожному з вчителів, щоб їм у школі було так добре і так комфортно, як мені. 

Редакція “20 хвилин” вітає педагогів із професійним святом. Бажаємо їм безмежного здоров`я, вдячних учнів та незабутніх моментів. 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.