Дух «Азову» — у тернопільській артилерії. Офіцер Моряк розповів, що мотивує його у війні

Що спонукало Моряка обрати військовий напрямок, що мотивує до боротьби, чим дорожить і про що мріє офіцер-артилерист — далі у матеріалі проєкту «Героям слава»

Наш герой — фаховий військовий, старший офіцер батареї одного з підрозділів Тернопільської артилерії на псевдо Моряк. Позивний вказує на те, ким би він міг бути, коли б не війна. А такі ж вуса  носить його дідусь, який теж є моряком. Однак, не за позивним, а — за покликанням. Що спонукало Моряка обрати військовий напрямок, що мотивує до боротьби, чим дорожить і про що мріє офіцер-артилерист — далі у матеріалі проекту «Героям слава».

Знав, що війна — неминуча

Він був підлітком, коли почалася збройна агресія московії на Сході України. Саме тоді закладалися цінності вірності, дружби, честі і гідності, формувався світогляд. Війна не могла не вплинути на вибір професії: вступив до Національної академії сухопутних військ, а там з побратимами дали собі обітницю — змінити все до кращого. Зараз його рідне місто в лапах окупантів,  багато побратимів — у полоні. Це відповіді на запитання про мотивацію його як воїна.   

—  Коли почалася окупація, мені  було 16-ть, ми тоді з друзями об’єднувалися в групи, збирали інформацію про окупантів і сприяли їх вилову, — розпочав розмову молодий офіцер.  — Навіть після звільнення ми розуміли, що війна неминуча доки існуватимуть лнр та днр. Більшість моїх побратимів були захисниками Азовсталі, багато з них зараз —  у полоні, деякі — звільнені. Саме за них переживаю найбільше. Це особливо мотивує.  

Цінності, цілі, мрії Моряка шліфуються в новому колективі, який на час війни став сім’єю — це Тернопільська артбригада. Цьогоріч у зв’язку з війною був дочасний випуск в академії, де навчався Моряк, і він потрапив сюди.  Його обов’язки  — готувати  вогневі позиції для артилеристів, вираховувати коректури для стрільби.   

 — Головна задача артилерії — точно і швидко влучити в ціль, а це залежить від багатьох факторів, в тому числі — розрахунків та місць роботи по противнику — продовжує співрозмовник. — Усе це входить в мої обов’язки.

Працюють на відмінно

За словами Моряка, для офіцерів найважливіше, — щоб з кожного виїзду бійці повернулися живими, тому завдання — розставити гармати так, щоб було і результативно, і максимально безпечно для наших солдат. Також стежить за виконанням поставлених задач, за правильним веденням війни. Вважає ключовою роль не офіцерів, а саме солдат.

— Моя батарея найбільш злагоджена і підготовлена, тут люди розуміють, заради чого не сплять, за для чого жертвують усім, мають чітку мету, єдина ціль для усіх — закінчити війну перемогою, —  із захопленням в голосі веде далі офіцер. — А якщо в людини є це розуміння — втома відходить на задній план, всі борються до кінця. 

Завдяки цьому Моряк відчуває себе спокійно і впевнено. Підкреслюючи вмотивованість і доброзичливе побратимство, зізнається, що атмосфера в колективі кадрового війська нагадує йому дух добровольчого «Азову» 14-го року. 

— Без жаги до перемоги у нас би нічого не вийшло, не було б стільки перемог, — додає Моряк. — Ми знаємо, що робимо,  тому й працюємо на відмінно. 

Справжній офіцер — це батько підрозділу

Перемогами Моряк вважає офіційні підтвердження їхніх точних влучань, знешкоджені цілі — орківська техніка, групи бойового складу. 

— Тішить, коли повертаємося з виконання завдань повним складом, знаючи, що ціль знешкоджена, а в очах людей бачиш задоволення від почуття добре виконаного обов’язку, — ділиться військовий.  — Маленьких перемог багато — не можна перераховувати, щоб не розкривати ворогу — хто це все робив. 

Далі наш співрозмовник пригадав один із найяскравіших прикладів, як їх батарею московити обстрілювали впродовж двох годин і неочікуваний наказ командира за мить змінив  хід бою і скріпив колектив. 

—  Нас обстрілювали дві години, — розповідає офіцер. — Ніколи не забуду, як командир вирахував точний час від приходу до приходу і дав наказ вистрілювати по одному розрахунку в проміжку часу. І вони відійшли! Попри інтенсивні обстріли нам це вдалося! Тоді обстріл був сильний, і ніхто не загинув.

Таким хитрощам не вчать підручники. Це була виключно кмітливість командира, вдалий вихід із ситуації. Каже, що подібних моментів багато, але саме той поділив життя підрозділу на до і після, сформувавши усвідомлення високої довіри. 

— Недарма ж кажуть, що справжній офіцер — це батько підрозділу, — додає  Моряк. — Наш скріпив колектив на максимальному рівні, він завжди зі своїм бойовим складом, завжди на місці, офіцерський склад залишає вогневі позиції разом з бійцями, так і повинно бути. Без цього не було б довіри. 

На війні страху немає 

Коли в час війни було найбільш тривожно, запитуємо. Моряк несподівано відповів, що за себе у цій війні ніколи не хвилювався. 

— Найстрашніше було не на війні, — додав. — Найбільше переживав за побратимів на Азовсталі, а найрадісніше — коли побратими виходили з Оленівки. Зустрічей не було, але ми всі встигли поспілкуватися. Липень, ми — у найгарячішій точці. І виходить Лірик з полону. Мені телефонує його мама і все забувається:  навіть те, що працюємо на  гарячому напрямку.

Згуртованість Азову для Моряка є зразковою.  І хоч спілкуються хлопці між собою лише про службу, відчувають, що є найближчими друзями. На відстані підтримують зв'язок, допомагають сім'ям. Про те, за яких обставин вони так здружилися, не уточнює, як і багато інших відомостей про себе. Але саме звідти черпає натхнення до боротьби. 

— Прикладом для мене є  командир Азову Редіс, за яким пішов весь полк, — веде далі Моряк. — Із солдатами варто мати спільну мову і довіру. Вони підуть до кінця, усвідомлюючи, що їх начальник йде з ними нога в ногу. Наш теперішній комбат такого ж спрямування.  

Тваринка — для душі

Чоловічу згуртованість і взаємопідтримку у батареї Моряка гармонійно доповнює … Морква. Так хлопці назвали кішку, яка прибилася до них декілька місяців тому ще маленьким кошеням.  Ластиться, дарує ніжність, береже спокій, знімає напругу. 

— Коти заспокоюють, — лагідно згадує про пухнасту розраду Моряк. — Це тваринка — для душі. Морква спить з нами в бліндажі, ловить мишей, приносить і вискладує рядочком: ось дивіться, яка я господинька!

На інших напрямках прибивалися і собаки. Вони, за словами Моряка, відчувають небезпеку. Каже, що по очах видно тривогу,  наче розуміють, що робиться. 

— Українці більш гуманні, — вважає військовий. — Мої знайомі вивозили тварин з окупованих міст. Для русні це дико. Тварини беззахисні, їм потрібно допомагати. Мій дід говорив: «Хто любить тварин, той у житті не буде відчувати зла». Бог любить таких людей. 

Про мрію і перешкоду

Ворогів артилеристи називають русаками. У розумінні Моряка — це люди, які не мають волі, не думаючи, виконують все, що їм скажуть, подібні варварам. Дурні необдумані наступи, чисельні втрати, на його думку, цьому яскравий приклад. 

— Вони, як плем’я, що не бачить життя без поводиря, це ті, що плакали за сталіним, а нині поклоняються путіну, — розмірковує співрозмовник. —  Печаль у тому, що у них  немає усвідомлення того, що роблять. Цей не думаючий народ, це стадо, затягує війну, і жоден з них не схаменеться, тому ілюзій будувати не варто.    

На запитання, якою він бачить перемогу, вважає, що війна не закінчиться допоки наші ЗСУ їх не витіснять до кордонів, і поки там, за поребриком, не наступить прозріння — усвідомлення того, до чого призводить їх війна.  А це, на думку офіцера, процес тривалий і швидке закінчення війни — це казки. Насправді це виснажлива і наполеглива праця на всіх напрямках. Та вірить, що успіх і перемога однозначно буде за нами. 

— Моя мрія — поїхати на Азовське море, —усміхаючись у вуса додає Моряк. — Кінець війни асоціюю саме з такою картинкою: я стою на пляжі зі своїми солдатами на березі Азовського моря. 

Що кажуть колеги по службі

— Волелюбна і цілеспрямована людина,  — відгукується про Моряка командир батареї на псевдо Тайфун. — Це мій перший заступник, права рука. Спочатку рішення йому було приймати важко, але, як кажуть,  кров’ю і потом досяг успіху. Зміна стала раптовою для мене і для нього. Колись на Лисичанському напрямку нас розділили на два взводи. Це була його перша самостійна робота і він впорався. Потрапив під обстріл і самостійно вивів батарею без втрат.

Далі комбат розповів, що з Моряком вони в академії сиділи за однією партою, разом прийшли в Тернопільську артилерію, навіть мали змогу вибрати дивізіон. Тайфун тут проходив стажування, уже все було знайоме.

— Командування батареєю — це дуже відповідальна роль, — зазначив Тайфун. — Від кожного твого прийнятого рішення залежить життя підлеглих. У двох із десяти наших вистрілів немає вогню у відповідь. А пострілів з однієї позиції може бути і до півсотні. Тому треба враховувати все: і час перебування на вогневій позиції, і місце, адже на нас — відповідальність за весь особовий склад. На плечі Моряка лягають серйозні завдання. Якщо інші батареї виїжджають одним взводом, то ми — двома. Іншим повноцінно керує він. 

Читайте також: Артилерія має крила: як військові ЗСУ працюють з безпілотниками

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.