“Думав, застряг у черзі державного обліку“: як тернополянин-сирота Іван отримав омріяне житло

 

Іван добре навчався в інтернаті, де й жив. Потім пішов вчитись на військового, далі на будівельника. А у 16-ть років Іван став на облік в чергу, щоб отримати квартиру. 

 

Після шести років очікування на житло від держави, коли Іван вже й не сподівався його отримати, йому зателефонували і сказали омріяну новину. 

 

“Звичайно, ніколи б у житті не хотів би повернутись у інтернат”

Мати Івана померла через 21 день після його народження. А батько хлопця багато працював і не міг жити разом із сином. Так Іван опинився у Збаразькій школі-інтернаті, де він жив та навчався. 

 

- Мій батько помер, коли мені було 10 років. Так я став круглий сирота, - розповідає хлопець. - Із 1 по 3 клас я вчився у школі-інтернаті. Там було непогано по навчанню та харчуванню. Справді досить добре там годували, чотири рази у день. Але цілі тижні, із дня в день, жити лише на території цього інтернату - це важко. Із такими замкнутими територіями у мене лише негативні емоції. 

 

Звичайно, ніколи б у житті не хотів би повернутись у інтернат, каже хлопець. Після третього класу хлопця забрали у прийомну сім’ю колишня жінка його рідного батька. 

 

- Я переїхав у село Вербівці в прийомну сім’ю, - розповідає Іван. - Маю дві сестри із прийомною мамою, вони молодші від мене, але ми чудово ладнаємо. Також по маминій лінії у мене є старша на три роки сестричка. Вони для мене зараз найближчі люди, які можуть бути. 

 

Після восьмого класу хлопець захотів стати військовим і пішов навчатись  у Кам’янець-Подільський військовий ліцей. 

 

- Хотілось займатись доброю справою та хотілось чогось екстремального, - каже Іван. - Ліцей - це була школа життя. Було важко, і жили, звісно, у казармі. Там діяли справді військові закони та серйозний розпорядок, якого ми мали обов’язково дотримуватись. Але я зовсім не шкодую, що пішов туди вчитись, бо це мене сильно загартувало.

 

Далі він захотів вступити у службу за контрактом у державну прикордонну службу, але його прийомна мати була проти.

 

- Вона боялась за мене, бо тоді вже починалась війна, та й було певна необхідність допомагати їй іноді, - розповідає співрозмовник. - А так як я у 18 років був від прийомної мами залежний, то я таки не пішов туди вчитись. Натомість вирішив переїхати у Тернопіль, навчався на будівельника-маляра- штукатура. Але мені хотілось заробляти гроші і не брати їх у моєї прийомної мами. 

 

Тому ще під час навчання хлопець пішов служити у державну службу із надзвичайних ситуацій. 

 

“Пожежником став випадково”

- Досить таки кумедна історія у мене, - розповідає Іван. - Я просто гуляв по “Новому світі”, де знаходиться підрозділ рятувальників, і проходячи повз подумав: “А чому б не спробувати влаштуватись на роботу?”. 

 

Іван хотів допомагати людям, влаштуватись у якусь таку структуру. Зайшов, пройшов співбесіду і йому за кілька днів зателефонували і сказали, що він їм підходить. Іван пройшов навчання і став пожежним рятувальником. 

 

- Признаюсь чесно, спочатку було лячно. Боявся, що, коли зайду у задимлене приміщення, то почну панікувати. Було важко працювати взимку, - каже хлопець. - На щастя, на величезні пожежі мені не доводилось виїжджати. Але пригадую, як у день кілька пожеж у місті траплялось. Я тільки приїхав зі однієї, а потім одразу на іншу. Також однією із неприємних було пожежа у лікарні та на щастя, у цих пожежах люди не гинули.

 

Пропрацював пожежником Іван два роки. А потім його призвали на строкову службу. 

 

“Був сапером у зоні ООС”

- Я вирішив підписати контракт, а не піти на строкову службу. - розповідає співрозмовник. - Вибрав тернопільську частину і вже служу тут 1, 5 роки. 

 

Весною цього року Іван їздив у ООС, де він займав посаду сапера. Був він там близько пів року. 

 

- Займався розвідкою і облаштуванням різних позицій, доставкою різних матеріалів, допомагав нашим артелиристам, - каже Іван. - Було важко, більше складно розповідати. 

 

“Отримав омріяну квартиру”

На початку грудня цього року Іван отримав житло від держави. Тепер, як каже хлопець, він має свій куточок і справді щасливий від цього. 

 

- Спочатку мені повідомили те, що я стою у черзі на квартирному обліку. І сказали, як дійде моя черга - мені повідомлять, - каже співрозмовник. 

 

Чекав хлопець на свою чергу шість років. Розповідає, що вже й не сподівався отримати її, якщо чесно. Квартира куплена за рахунок коштів субвенції із державного бюджету місцевим бюджетом на проектні будівельно-ремонтні роботи, придбання житла та приміщень за розвитку сімейних та інших форм виховання наближених до сімейних, та забезпечення житлом дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа. Вона затверджена постановою Кабінетів Міністрів 26 червня 2019 року. 

 

- Спочатку я подав документи у міську раду, написав заяву і мені сказали чекати та підшукати собі квартиру, яка б підходила за всіма умовами субвенції, - каже Іван. - Я не шукав особливих апартаментів, хотілось просто мати свій дах над головою. Для мене не було надто важливо, де вона буде: у місті чи в селі, у новобудові чи старому будинку. Знайшов досить пристойний варіант, але навіть тоді, коли вже знайшов, то до останнього не вірив, що мені виділять кошти. 

 

На сайтах продажу квартир Іван знайшов 1-кімнатну квартиру місті Теребовля, яка відповідала всім вимогам субвенції. 

 

- Вона на 35 кв. м., - пояснює співрозмовник. - Коштує вона 340 тисяч гривень, вже вмебльована та із чудовим ремонтом. 

 

Начальниця місцевої служби у справах дітей Лідія Борецька пояснює, що Іван був першим на обліку в Теребовлі, тому саме йому й вдалось отримати квартиру. 

 

- Ця постанова приймається щороку вже втретє в області, а Теребовлянський район вдруге брав участь у цьому вдруге, - пояснює Лідія Борецька. - Місто отримало 340 тисяч. На рівні міста було зроблено усе, щоб ці гроші прийшли до нас. 

 

Як пояснює Лідія Борецька, кожен орган місцевого самоврядування веде квартирний облік сиріт. Він ділиться на першочерговий і звичайний порядковий. 

 

- Тобто діти, які осиротіли, обов’язково мають бути взяті на цей облік. Їм виповнилось 16 років і ми слідкуємо, щоб кожна дитина потрапила на цей облік, - каже пані Лідія. - Він перебував у сільській раді на обліку, а оскільки сільські ради були скасовані і утворені об’єднані територіальні громади. То ми прослідкували, щоб Іван із свого села  потрапила на міський облік. 

 

У постанові передбачена безпосередньо купівля і є можливою просто компенсація. У Івана другий варіант. 

 

“Залишилось лише купити холодильник”

- На моїй новій квартирі повністю був облаштований кухонний гарнітур, зроблені всі ремонти, - розповідає Іван. - Я ще собі диван вже докупив та шафу-купе.  Мені залишилось купити лише холодильник, бо поки готую невелику кількість їжі, щоб вона псувалась. 

 

Іван розповідає, що новосілля він не святкував, але свою прийомну сім’ю вже в гості запрошував. Живе на квартирі Іван сам. На стінах він вже розвісив свої грамоти із служби, фото своєї військової бригади та світлини із рідними. 

 

- Я справді щасливий і досі не вірю, що мені справді від держави виділили житло, - каже Іван.