Cпіває і грає у футбол

- Вдома я вчився у вищій школі (у Нігерії це – старші класи з профільним навчанням) у мистецькому класі, бо я співаю. А ще я займаюся футболом, тому приїхав сюди, щоб навчатись на факультеті фізичного виховання. – розповідає 17-річний Джессі.

Він мав можливість продемонструвати свій спів під час Музичних батлів на День вишиванки в ТНПУ. Хлопець пройшов у фінал та став улюбленцем публіки. Студенти радо підтримували його оплесками, тому гість відчував себе наче  вдома.

У Бразилії був медбратом

Для 39-річного Роджеріо Тернопіль – вже друге українське місто. Спочатку він жив у Запоріжжі. Ще на батьківщині він як медик досліджував ракові захворювання, прочитав про Чорнобиль і шукав людей з України у Фейсбуці, щоб з кимось поговорити про це. Також у цій соцмережі у волейбольних спільнотах шукав однодумців, з якими можна поговорити про цей вид спорту. Так Роджеріо познайомився із викладачкою з міста Запоріжжя, яка згодом допомогла йому прилетіти в Україну.

Вдома я був мед братом у лікарні. Також – лектором в одному з університетів Бразилії і персональним тренером. Займаюся волейболом.

Українську вчити важко

До речі, розповідь звучала українською. Молоді люди вже досить добре говорять і читають українською, вміють рахувати та виконувати найпростіші математичні операції.

Навчає гостей української мови викладач кафедри української мови та методики її навчання Юрій Борисович Струганець.

- Хлопці з першого заняття вчились писати українськими літерами. Важливо було навчити їх рахувати, щоб вони вміли порахувати решту у магазині чи аптеці. Українська їм дається важко, оскільки спочатку вони повинні були вивчити мову міжнародного спілкування – англійську. – коментує викладач.

- Українську вчити важко, але якщо займатися регулярно, то можна вчити – посміхається Джессі.

До погоди вже звикли

Тернопіль хлопцям дуже до вподоби.

- Дуже подобається місто. Тут хороші люди, багато дерев і зелені. Подобаються студенти, які нам допомагають і викладач Юрій. – ділиться враженнями бразилець Роджеріо Мелло. – Люблю ще річку Серет і ваше озеро. Тут добре. А ще я хочу купити для себе вишиванку, як у мого вчителя, бо дуже люблю її.

Гості відкритого заняття спілкувались зі студентами, ставили питання. Зокрема чи не злякала Джессі наша погода, після нігерійської.

- Ой, я був трохи наляканий, але тепер вже звик.

Розповідали хлопці і про свої родини, які залишились на батьківщині.

- У мене одна сестра і тато з мамою. А ще кішка. Вона теж член родини. Їй 4 роки. – розповідає Роджеріо.

Про те, скільки років кожній особі хлопець теж намагається розказати українською, але складні числівники даються важко.

- А у мене 2 брати і 4 сестри. Нас у батьків 7.

Про вік членів своєї родини Джессі не знає. Каже, що раніше люди у їхній країні не були освічені і не вміли рахувати. Така традиція збереглась й досі, тому в Африці не рахують років.

Хочуть жити в Україні

Роджеріо та Джессі планують і надалі залишатися в Україні. Спочатку вступити на факультет фізичного виховання і займатися улюбленим видом спорту.

- Нещодавно я був тут на зустрічі з В’ячеславом Бігуном. Це мій друг. Він показував фільм студентам. Я сказав йому, що  маю ідею зняти коротке кіно про те, як я сюди потрапив.

Ще одним із підступних питань було: Чи одружений Роджеріо у своїх 39 років?

- Ні, поки що ні (робить сумно гримасу). Але це ще в майбутньому. Хочу жити тут і мати дружину українку (посміхається). Планую закінчити університет і відкрити власний спортивний зал, бути там тренером.

Це лише перші іноземні студенти у педагогічному університеті.

- Ми сподіваємося, що іноземних студентів  у нас буде більше. На факультеті філології і журналістики відкрито нову освітню програму «Українські студії (для іноземних громадян)», а також оголошено набір в українськомовну літню школу.  – повідомляє завідувач кафедри української мови і методики її навчання, професор Любов Василівна Струганець.

Автор: Юлія Савчук