Гуртуємось, і робимо те, що вміємо! Як ресторація «Три Миколи» допомагає у час війни (РЕПОРТАЖ)

• Сімейну ресторацію «Три Миколи» знає чи не кожен житель Тернополя. Її колектив з перших днів не залишився осторонь подій у державі і почав активно допомагати усім потребуючим.
• Тут не лише зайнялись приготуванням їжі для військових та поліції, а й облаштували великий шелтер для людей, що втекли від смерті.

Як вдалося швидко мобілізуватись, аби щодня годувати смачною їжею до тисячі наших захисників? Як за добу облаштували повноцінну ванну кімнату для переселенців? Як самому винуватцю подібних ініціатив – власнику ресторану, живеться у такому ритмі? Читайте далі.

Спілкуємось із Миколою Дерецьким – керівником закладу «Три Миколи», у його ресторації.

Цей молодий чоловік дуже щирий, позитивний, а ще – гостинний. Микола залюбки розповідає нашій журналістці про те, як зорганізувались у воєнний час і всі ресурси спрямували на хорошу справу.

– Як почався день 24 лютого для мене? Направду, спонтанно. Моя теща подзвонила до о 6 ранку: «Коля, Київ бомблять!». А у мене якраз там був тато. Я шокований, телефоную до нього, а він говорить, мовляв, усе спокійно. Він просто на Банковій знаходився якраз, то може нічого і не чув. Але за пів годинки тато віддзвонює і каже, що дійсно бомблять столицю. Росія напала, – ділиться спогадом.

Згодом Микола приїхав на роботу до ресторації, а під дверима – лише директор закладу Дмитро. Весь персонал боявся виходити на роботу.

– І що робити? Кажу до Діми, що у Тернополі ситуація стабільна. У нас не стріляють, бомби не літають, то треба якось спробувати своїх підтягнути на роботу. Я не пам’ятаю, чи відео зняв тоді, чи аудіозапис зробив у нашу групу в вайбері з закликом до всіх: «Народ, давайте будем гуртуватися і робити те, що вміємо! Ми годували людей – то продовжуємо це робити! – усміхається він.

Регулярно розвозили обід та вечерю на 600-1000 осіб…

Микола Дерецький говорить, що у той час дуже багато людей потребували саме харчування. Ділиться, що напевно тому ресторація «Три Миколи» і змогла втриматися на плаву, адже клієнтів приймали і отримували виручку.

Заклад швидко стабілізував свою роботу, і уже з перших днів вторгнення окупанта почав годували місцевих військових і поліцейських.

– Харчували наших хлопців двічі на день. Готували орієнтовно 300-500 обідів і аналогічно 300-500 вечерь. Тобто, близько 600-1000 порцій регулярно було, – ділиться Микола.

Доставляли страви в одноразовому посуді, у лоточках. Але пізніше його стало бракувати, а закупити десь – проблематично. Чоловік розказує, що військовим привозили страву у загальному посуді, а вони на місці розкидали порційно і смакували. Також просили, щоб люди принаймні свої тарілки і ложки мали.  

До розмови долучається директор «Три Миколи» Дмитро. Він говорить, що якийсь час десь 150 хлопців з силових структур приходили поїсти у приміщення закладу. Персоналу було простіше за три заходи по п’ятдесят військових нагодувати тут, ніж везти їжу на певні локації.

– Готову їжу спершу допомагали розвозити мої друзі, брати. Зараз вже так не робимо, бо зрозуміли, що силові структури мають свій транспорт, а ще волонтери допомагають. Наразі ми майже припинили годувати військових. Їм це не потрібно. Лишились тільки нацгвардійці та хлопці з аеропорту, бо вони далеко і їм важко добиратися до Тернополя. І ще на один блокпост возимо суто вечерю. Зараз харчуємо здебільшого переселенців, але кількість порцій, які робимо, не змінилась, – доповнює Микола Дерецький.

Між іншим, розказує власник ресторації, раніше ще й займалися збором продуктів і медикаментів для потребуючих. Все це доставили у Київ.

За одну добу зробили ванну кімнату для переселенців

Далі з Дмитром та Миколою говоримо про те, як відомий ресторан «Три Миколи» став тимчасовим притулком для тих, хто через війну вимушено покинув своє житло і вирушив на Західну Україну.

Чоловіки пригадують, що на залізничний вокзал почали приїжджати переповнені потяги з переселенцями. Там, на місці, організували Гуманітарний штаб, дівчата шукали місця, де всіх цих людей приютити.

Відразу виникла нестача автівок, аби їх розвести за конкретними адресами. Микола Дерецький разом з іншими тернопільськими хлопцями зібралися і вирішили підсобити у цій справі.

– Я стикнувся з тим, що вночі забрав людей з перону буквально, і повіз їх у 14 школу. Ми добрались, а там кажуть – місць нема. Розумію, що у мене в салоні сидить семеро людей, втомлені і дорослі, і діти. Їх або на вокзал назад везти, або десь поселити. Я прийняв рішення розмістити їх у себе в ресторані. В ту ніч ще кількох осіб привіз. Загалом, переночувало тут 16 людей. Спали і на диванах, і в дитячій кімнаті…– розповідає пан Микола.

На другий день чоловік вирішив, що слід робити тут нормальні спальні місця. Зняв коротке сторіс про допомогу в Інстаграм, і тернополяни активно почали зносити до ресторації подушки й матраци. У другу ніч в закладі поселили вже близько сімдесяти осіб, однак місця на всіх знову не вистачило.

– В той вечір до мене прийшла ідея. Через дорогу є магазин «Продукти». Він недавно закрився, то я передзвонив до власників цього приміщення і попросив мені його надати на тимчасове користування.

Ми там поприбирали, обігріли все, і обладнали шелтер ще на 70 місць, – каже Микола.

Сміється – в той день, коли взяли приміщення колишнього магазину, за добу вдалося придбати дві ванни та два бойлери, і зробити для переселенців хороше місце, де можуть помитися з дороги.

Є навіть таке, що люди собі наперед бронюють місця…

Дмитро натомість ділиться, що спочатку планували селити у себе тільки жінок з дітьми. Але коли до Тернополя приїжджає ціла сім’я, зрозуміло, що не можуть лишити чоловіка на вулиці. Хто звертається, того і селять. Ночують у шелтері й хлопці, які везуть свої сім’ї на кордон і вертаються потім назад.

– Шелтер – це на одну-дві ночі. Рідко є ті, хто залишається на довше. Люди ідуть з інших регіонів, і сподіваються знайти помешкання на довший термін, або планують закордон виїхати. Але їм треба десь тимчасово пожити. Вони ночують тут, у нас, і паралельно шукають собі житло, – розповідає директор закладу «Три Миколи».

Чоловіки розказують, що у них зупинялися люди чи не з усіх місцин нашої України: з Сум, Чернігова, Дніпра, Донецька, Луганська, Білої Церкви, Києва, маленьких населених пунктів тощо.

Ресторація «Три Миколи» наразі повноцінно працює. Якщо ввечері є потреба у житлі, а у «Продукти» місця не вистачає – селять всередині закладу. Коли клієнти розходяться, каже Микола Дерецький, то розсувають столи, прибирають, миють підлогу і роблять спальні місця.

Нашій журналістці показують кабінку, яка повністю заставлена матрацами і подушками. Їх усі знесли на другий поверх ресторану, у крайню кімнату.

Микола Дерецький говорить, що логістику поселення налагодили швидко.

– Є номер телефону. Спершу дзвонять до мене, стараюся людей через себе пропускати. Ще у моїх батьків живуть четверо киян – хлопці з дівчатами. Вони дуже мені допомогли, підключилися до організації. Вони або сюди приїжджають, або з дому працюють. Ми у телеграмі створили спеціальну групу. Поки переселенці їдуть до нас із вокзалу, я кидаю в телеграм їхні контакти, і наші координатори реєструють людей, ведуть облік – спеціальну табличку в Excel. Траплялось навіть таке, що люди телефонують і наперед у нас бронюють місця, – розповідає Микола.

Поточні кілька днів, за словами власника ресторації, до них звертається в рази менше людей. В останню ніч у шелтері ночувало близько 30-50-ти осіб.

Дзвонять, треба – допомагаємо!

У самому шелтері, куди мене привели, можна сказати, на екскурсію, зустрічаємо лише пані Ларису – милу жінку, яка приїхала у наше місто з Харкова. Вона говорити з журналісткою соромиться, але, каже, використає нагоду аби подякувати Миколі та його команді.

– Навіть не уявляєте, наскільки люди, що тут ночують, вдячні хлопцям. Вони приїжджають сюди дуже пригнічені, у кожного своя історія. Проводять по 10-15 годин у дорозі, а тут буквально падають з втоми. Микола і його працівники душу вкладають у свою справу. Приміром, вчора всі їли суп і дивувалися, бо навіть вдома ніколи такого смачного не пробували. Ми знайшли в Тернополі, у хлопців, затишний притулок. Можемо відпочити, відіспатися, діткам привезли багато іграшок, – говорить жінка зі сльозами на очах.

– Та ну, перехвалите, – гукає сам Микола Дерецький.

Поки ми балакаємо, до нього постійно хтось телефонує. Чоловік цілий день на зв’язку, говорить, що у перші дні війни це настільки знервувало, що в одну ніч залишив братам свій телефон, щоб вони вже з людьми говорили. Каже – хотів хоча б мінімально виспатись.

– Я ніколи в житті не думав, що буду подібною справою займатись. Але коли бачиш людей, які приїжджають фактично з пекла, страждають, то розумієш, що просто зобов’язаний їм чимось допомогти.

А ще все, що робиш, треба робити від щирого серця! У такому випадку Бог нам допоможе. Я вірю, що чим більше старатимемось і підтримуватимемо один одного, тим швидше настане наша перемога! – закликає пан Микола.

Почалися проблема з продуктами…

– Спочатку везли аж забагато. Плюс, наші постачальники нам давали усе необхідне, але й у них теж запаси не безкінечні. Тепер знімаю сторіс в Інстаграм, кинув номер картки і попросив, щоб небайдужі містяни або кошти скидати, або привозили продукти. Бо таке як картопля, крупи – є. А от м’ясо, риба закінчується, – бідкається власник закладу.

Якщо Ви чи Ваші рідні, друзі, маєте змогу допомогти сімейній ресторації «Три Миколи» або фінансово, або продуктами – звертайтеся за телефоном:

+ 380 96 749 48 44 (Микола Дерецький)

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.