«Хай їм буде солодко від наших вареників»

Волонтери більше року ліплять вареники, готують салати і відправляють продукти на передову. Тут працюють і жінки, і чоловіки. По кілька днів на тиждень для кількох десятків небайдужих тернополян місце збору залишається незмінним – Центр, біля готелю „Тернопіль”, приміщення фізкультурного диспансеру за адресою: Старий Ринок, 1, вхід збоку. Час зустрічі - 18.00, а деколи і раніше. Приходять сюди не лише тернополяни, приїжджають навіть з навколишніх сіл.

Вівторок, 18-та година, заходимо в „Бункер”. А тут - як у вулику. Переступаємо поріг – пахне вареним тістом і шкварками. Одразу бачимо чоловіків біля плити, одну партію вареників складають у казан, з іншого казана виймають зварені, щоб холонули. На іншій конфорці шкварчить порізане сало. Сирі вареники складають на дощечках на стелажі. Кожних кілька хвилин сюди прибігає жінка чи юнак з наліпленими варениками.

У комірчині шумить кухонний комбайн – жінки переробляють почищений буряк для салату - приготують його по-корейськи - з оцтом і спеціями. Інша жіночка розминає начинку з картоплі й сиру на вареники.

Йдемо далі. У кімнаті зліва працівниці школи з Козівки Леся і Наталя миють пластикові відра, щоб були чисті, бо вареники зі смальцем і салати з буряка чи моркви складатимуть саме у них. Кажуть, приїхали сюди вперше й одразу - на посуд, але роботи не бояться.

В іншій кімнаті – імпровізованому складі продуктів, де гори мішків із картоплею і десятки банок зі смальцем та іншими продуктами, необхідними для приготування вареників, – інша група жінок чистить картоплю. Процесом керує пані Марія з Тернополя. Вона жартує і морально підтримує компанію.

Куховарить від Майдану

Тернополянка пані Марія в „Бункері” з травня, раніше працювала з іншими складами і центрами допомоги. Жінка вже на пенсії, але ще працює.

- За фахом я кухар, вмію зготувати, вмію подати. Як кажуть, що нам Бог посилає від людей, з того і готуємо. Люди називають мене просто Марія, - каже волонтерка. - Я не можу сидіти в хаті, працюю від Майдану, бо доля України мені небайдужа. У мене родина патріотів. З нашої родини ми поховали Руслана Степулу, 12 хлопців наших зараз стоять на передовій. У Волновасі є наш зять Сергій Бажан, два брати - Роман і Руслан Надвірнюки - у 55-й, 56-й А. Мій двоюрідний брат Ярослав Капош - у Запоріжжі, це 43-та бригада.

Жінка з вдячністю перелічує всіх, кому хоче подякувати: громади сіл Бучацького району, своїх сусідів, з якими часто пече солодке на передову, училищу, в якому готували Великодні кошики для бійців.

- Я хвалюся всією бригадою нашого «Бункеру» і дякую всім, хто приходить допомагати, хто дає продукти, - каже пані Марія. - Як їду в автобусі, закликаю людей йти зі мною. А як йду базаром, то кажу: «Дайте мені щось, бо нам багато чого на вареники бракує». Отак я кажу, і мені всі дають.

Приходить зі свахою

Анна і Марія приїхали допомагати з Козівки.

- Нас четверо з села приїхало у „розвідку”, вчителі і кухарі, - розповідає пані Аня. – Але бачимо, що організуємо таке виробництво в своєму селі, бо в нас є багато господинь, які можуть таке робити, бо їздити по 25 км туди і назад трохи клопітно. Готові вареники зможуть забирати вже від нас. Ми домовилися з хлопцями. Треба щось робити. У нас є багато небайдужих людей. Там люди воюють, ми теж маємо чоловіків, батьків, тож не можемо стояти осторонь. У нас в селі є люди, які вже повернулися, є і дуже поранені. Один має око поранене, іншого в інвалідному візку привезли. Допомагаємо, як можемо.

Нарешті опиняємося у найсвітлішій кімнаті. На стінах - прапори, дитячі малюнки, звіти-фотографії про роботу. Жінок тут найбільше – тут саме ліплять вареники. Готують такі, як удома, тільки в більшій кількості.

У тернополянки Марії Працовнік робота найважча – вона замішує тісто. Приходить сюди вже більше року не сама, а зі своєю свахою.

- Я пенсіонерка, у нас зі свахою сімейний підряд, - каже господиня. - Робимо спеціально для хлопців, щоб їм було смачно. Хоча часом і змучимося трохи, але не жаліємося. Ми тут з 6-ї до 8-ї, а деколи і до дев’ятої залишаємося. Скільки тіста замісила - не знаю, легше сказати, скільки мішків борошна переробила. Може, 50, а може, і більше. За зміну мішок борошна вимішую. Для хлопців не шкода нічого, ані сили, ані часу. Хай їм солодко буде від наших вареників. Хочеться, щоб скоріше вже та війна закінчилася.  

Співають і колядують

Вчителька початкових класів із Березовиці Галина теж більше року ліпить вареники.

- Приходжу сюди, щоб допомогти нашим хлопцям. Це не є важка робота, але ми можемо добрими стравами трохи полегшити їхнє перебування на фронті, - каже Галина. - Я завжди кажу так, поки мій син, який ще за віком не може воювати, вдома спить у теплому ліжку. Мій обов’язок - допомогти дітям, які зараз там, і в такий спосіб долучитися до нашої перемоги.

Щоразу приходять ліпити вареники і три подружки продавці з Центрального ринку Галина, Катерина і Анна. Вже більше року вони приходять сюди одразу після роботи на ринку.

Серед жінок багато пенсіонерок. Вони приходять сюди набагато раніше за тих жінок, які працюють. Часом приносять капусту, сир, щоб у варениках була не лише картопля. Щоб робота йшла веселіше, жінки співають, колядують.

• Від четвертої години тут варять картоплю, яку начистили звечора, - розповідає прес-секретар „Бункеру” Тетяна Семенець. – О п’ятій починають приходити пенсіонерки, а після шостої – ті, хто працює. Жінки ліплять, місять, а чоловіки варять, перемащують смальцем, ріжуть сало, топлять його на шкварки і заливають вареники. Тут відбувається весь процес – від ліплення вареників до складання їх у відра.

Сьогодні й справді дуже людно - „Бункер” схожий на вулик. Гамірно, робота кипить, пісня звучить, м’ясорубка гарчить, картоплю чистять, відерця миють, вареники ліплять, варять, сало кришать - бункерівські „бджоли” гудуть, працюють. Зазвичай тут 15-20 більш-менш постійних волонтерок. Є такі, що раз приходять і більше не повертаються, а є такі жінки, що більше року допомагають.

- На річницю у листопаді порахували, що наліпили півмільйона вареників. Деякі тижні бувають особливо гарячими, як-от минулий тиждень. Тоді було три відправки на фронт, - розповідає волонтерка. – Ми наліпили 15 тисяч вареників, зробили 100 кг салатів.

Салати з капустою, морква і буряк по-корейськи – ці салати добре зберігаються.

- Якось і гречаники робили, - додає волонтерка. - Одного разу наліпили пельмені і переклали їх між варениками. Хлопці дуже дякували за такий сюрприз. А зазвичай готуємо вареники з картоплею, картоплею з сиром або з картоплею і шкварками.

Продукти переважно дають навколишні села. Відправляють вареники на Схід однією з компаній, яка здійснює доставку, а безпосередньо на передову їх передають місцеві волонтери. Місця відправки не називають, кажуть лише, для кого готують смаколики - це на „Айдар”, це на „Карпатську Січ”, це на „Збруч”.

• Наш „Бункер” складається не лише з тих людей, які ліплять вареники, - каже пані Тетяна. - Бункерівцями можна назвати усіх людей, які дають продукти на фронт. Тож хто має можливість, приходьте до нас, тут завжди є робота.

Гроші не беруть – лише продукти

Бункерівці мають постійні потреби у продуктах. Так, їм дуже потрібні сало, смалець, шкварки, олія, буряк, морква, часник, цибуля, перець, яйця, сир, сметана. Також потрібні пластикові відра з кришками, можуть бути користовані чи нові. Якщо хтось хотів би допомогти, тут завжди приймають допомогу продуктами, грошей не беруть.

Контактний телефон 097-595-30-74 – Микола. Також можна контактувати через сторінку спільноти у cоцмережах: https://www.facebook.com/groups/1456654027972798/?fref=ts.