"Хочу, щоб нікого не вбивали": неймовірна історія дівчини з Луганщини, яка приїхала служити у Тернопіль

Вікторія Авраменко – із населеного пункту поблизу Старобільська, що в Луганській області. Ще в шкільні роки дівчина мріяла стати військовою, а війна, яка розгорілася неподалік дому, підсилила її бажання. Коли в 2014-му році на Донбасі активно вели бойові дії, багато людей повтікали в Росію.  Родина Вікторія лишилася вдома. Але не змогла залишатися осторонь того, що відбувалося.

Мамі одразу не сказала

Вибір був усвідомлений, каже дівчина. Хоча про нього було важко говорити, Віка могла спокійно насолоджуватися молодістю. Але в час, коли навіть дужі хлопці накивали п’ятами та втікали у Росію чи Європу, дівчина не побоялася піти на військову службу.

- Я закінчила 11-ть класів і пішла у військкомат. Удома нікому не казала, вони думали, що я піду десь вчитися. Коли вже підписала контракт, розповіла мамі. Та, звісно, не дуже зраділа одразу, але прийняла мій вибір.

Вікторія – вихованка дитячого будинку. Її виховали у прийомній родині.

- Коли проходила курс молодого бійця в Десні, то розказала рідним, що буду служити. Звісно, мама дуже хвилювалася, вона себе накручує, – з трепетом говорить співрозмовниця. - Навіть у військкоматі мене відмовляли, мовляв "в окопах будеш жити". Але я своє рішення не змінила.

Після курсу молодого бійця за розподілом дівчина потрапила на службу у тернопільську 44-у артбригаду. Прийомна мама дівчини – родом із Західної України, Віка деколи приїжджала сюди з батьками, тому за своє місце служби навіть зраділа.

Виросла у прийомній родині

У прийомній сім'ї Вікторії – семеро дітей.  У дівчини є і рідний брат, якого забрали у сім'ю з дитбудинку. Зараз йому – 18, і він також хоче служити в армії.

Вікторія розповідає про те, як адаптувалася у Тернополі.

- Місто було зовсім чуже для мене, але одразу видалося привітним. Під час проходження навчання я познайомилася з дівчатами, які також за розподілом потрапили сюди. Тож було не так страшно. У нас вдома усі говорять переважно суржиком, у містах молодь спілкується російською, а тут спілкуються українською. Тож я одразу поставила собі ціль – краще опанувати рідну мову. У Тернополі для цього сприятливе середовище.

Місцеві також видалися досить привітними, завжди пропонували допомогу.

- Люди тут якісь добріші, запитаєш, як можна пройти кудись, і мало не за руку тебе ведуть. Це чудово насправді. І місто таке компактне, затишне, дуже гарне, - каже військова.

Підйом, зарядка, служба

До розпорядку дня в армії дівчина також звикла. Щодня о 6.25 – підйом, зарядка, легенький сніданок. І на службу.

- На збори маю не більше, ніж пів години. Причепуритися,  легенький макіяж і все. До форми уже звикла. Щоправда, улітку трохи спекотно, але до всього адаптуєшся. У вихідні можу вдягнути щось більш жіночне і отримую від того насолоду, - каже Вікторія Авраменко.

Чоловіки в армії жінко сприймають на рівні. Підтримують, ділиться дівчина.

У зону ООС Вікторія ще не їздила, наразі бригада відновлює свою бойову готовність. Тож дівчина разом з іншими невдовзі поїде на Схід.

- Удома я практично не буваю, хіба що у відпустці. Сумую за рідними. У селі, звідки я, знають, що служу в армії. Розпитують, що там і як. Дехто не розуміє, хтось засуджує, а хтось підтримує. По-різному буває. Але я радію тому, що пішла на військову службу. І жодного разу про це не шкодувала.

"Якщо чоловіки не хочуть – дівчата йдуть"

Вікторія зізнається, що для неї насправді важливо, яким буде майбутнє України. Хоч патріотизм – і багатогранне поняття.

- Не має значення, звідки ти – зі Сходу чи Заходу, важливо, яка ти людина, чи тобі важлива доля країни, у якій живеш, яким ти хочеш бачити її майбутнє. Я за те, щоб Україна була вільною. Я не розумію людей, які підтримують Росію у цій війні. Якщо так, то ніхто їх тут не тримає… Удома на мене чекають маленькі братик і сестрички. Я дуже хочу, щоб вони жили щасливо, щоб не було війни, щоб нікого не вбивали, щоб ніде не стріляли, - говорить Вікторія.

На питання, чому вона пішла служити, адже це більше чоловіча справа, дівчина спочатку мовчить, а потім відповідає: "Якщо хлопці бояться, втікають і не хочуть йти в армію, то це зроблять дівчата. Ми всі маємо бути сильними задля країни, задля наших рідних, задля себе!".

Редакція "20 хвилин" щиро вітає Вікторію, усіх жінок і дівчат, які у цей святковий день не вдома поруч з рідними, а на службі. Дякуємо за вашу працю, за те, що відмовившись від власного затишку та комфорту, бережете спокій усіх нас. Щастя вам та всього найкращого!