Хорват приїхав з Португалії і став ангелом-охоронцем Тернопільської артилерії

Хорват приїхав з Португалії і став ангелом-охоронцем Тернопільської артилерії

Хорват, який приїхав захищати Україну з Португалії. Саме так нам представили Героя в командуванні бригади.  Та спілкувалися ми без перекладача. Як з’ясувалося, це наш земляк

 

У десяти попередніх матеріалах проєкту «Героям слава» ми знайомили читачів із роботою артилерії. Нашими респондентами були навідники, гарматники, телефоністи, інструктори, майстри-віртуози, командири. Усі вони розповідають про високоточне озброєння — старе і новітнє, дивують відстанями пострілів їх фантастичними результатами, вражають швидкістю, точністю та шаленими темпами. Усі вони працюють безпосередньо із гарматою. Цього разу знайомимо із військовим, який захищає роботу гармати від загроз та ворожих атак. Поговоримо із наземним ангелом-охоронцем артилерії. 

Олег Матяш із Теребовлі. Він повернувся з Лісабона, щойно дізнавшись про повномасштабний напад країни-агресорки. Хорват — це лише його військовий позивний. Народився він в родині корінних лемків, далеких нащадків племені білих хорватів. Патріотизм в родині передається поколіннями. Прадід був  заступник голови Українських націоналістів на Лемківщині, його замордували комуністи у 1945-му, а бабуся була зв’язковою УПА. 

Відео дня

Дуже товариська, щира людина, кажуть про Олега колеги. Здатен допомогти усім виявити свої найкращі якості. Тому скрізь поруч сміливі і надійні побратими — як в бою, так і в тилу.  

 Вмотивувала донька

На війні він цінний як воїн із досвідом: гартований ще за союзу, а в роки незалежності служив у батальйоні спецназу нацгвардії в Тернополі під командуванням відомого генерал-майора Сергія Кульчицького, який загинув у 2014-му в небі над Слов'янськом. Був активним учасником Революції Гідності, охороняв барикади Інститутської.  

— Перед Майданом повертався з-за кордону, зупинився в кафе випити кави, побачив в новинах про побиття беркутом дітей, — пригадує військовий. — А уже вдома молодша донька, яка тоді була десятикласницею, запитала, чи я їду в Київ. І навіть якби я не мав такого наміру,  її запитання «А коли б мене побили?» вмотивувало мене остаточно. 

На Майдан Олег поїхав із майором Кузяком, з яким разом потім формували батальйон «Збруч».  І пробули там до кінця. У наметі був із Юрієм Галендою, який помер після побиття, янголом Небесної сотні Назарем Войтовичем, Володимиром Голоднюком.

Після Майдану разом з іншими офіцерами проводили вишкіл в Теребовлянському таборі з сотниками самооборони майдану. Коли розпочалася анексія Криму, у Тернополі брав участь у формуванні батальйону «Збруч», будучи заступником начальника штабу. Від липня 14-го до лютого 15-го року разом із новоствореним військовим формуванням ЗСУ охороняв кордон підконтрольної Україні території Херсонської області на межі з Кримом. 

Війна на «нулі»

Уже командиром ротного пункту відчув війну по-справжньому. Їх батальйон перенаправили на нульові позиції в Донецьку область. Опорний пункт  «Збруча» був на охороні Маріуполя. Напрямки — Гранітне, Чармалик, Лебединське і Широкине. 

— Завжди велися інтенсивні обстріли, було навіть декілька проривів сеператистів на нашому напрямку — Гранітному, та найбільше — на  Широкиному, — пригадує офіцер. — Ми постійно ходили в розвідку за лінію фронту, на бік противника, двоє моїх побратимів отримали поранення. На щастя, усі повернулися живими. 

Також зазначив, що весь бойовий шлях разом із Хорватом пройшов прапор етнографічного товариства «Лемківщина».  Із географією бойового шляху підрозділу — Чермалик, Чаплинка, Каланча, Чонгар, Широкіно, розписаним маркером по полотні, його урочисто передали голові товариства.  

 — Колись, до війни мені його передала донька, — зі щемом ділиться співрозмовник. — Після демобілізації ми його разом із іншими воїнами АТО — лемками за походженням — привезли на фестиваль. Я особисто на головній сцені фестивалю передав прапор голові всеукраїнського товариства «Лемківщина» Олександру Венгриновичу, як символ бойового духу для лемків.

Організатори фестивалю пообіцяли, що передаватимуть знамено наступним військовослужбовцям. 

Називають батьком

Після цієї важливої місії Олег виїхав до Португалії. За сім років перебування отримав там право на проживання, весь пакет соціального захисту, мав житло та гідну роботу. 

Та не зміг би спокійно працювати далеко від рідного дому, знаючи, що ворог уже заліз до хати. Його рішення повернутися було твердим. 

— 24 лютого я був в Мадриді, коли дізнався про те, що відбувається в Україні, відразу прилетів в Лісабон, де проживав, — збирати речі, — пригадує Хорват. — Після повернення додому призвався в той же, шостий окремий батальйон Закарпатської гірсько-штурмової бригади, щоправда, на той час його уже передали Тернопільській артилерійській бригаді.  

Про війну як тодішню, так і теперішню розповідає лаконічно. Зараз він — заступник командира роти. Їх підрозділ забезпечує охорону та оборону артпідрозділу. Належать до піхотного роду військ. 

Зосереджує нашу увагу на колективі, каже, у його командуванні — сміливі, відважні хлопці і дуже чесні.

— Для мене, рядовий солдат — це найвище, — каже співромзовник.  — Якщо офіцер — це відповідальність, то солдат — це найважча місія, всі труднощі війни.  Вони для мене — і сини, і друзі, і побратими. Щоранку підходжу до кожного і запитую, чи все у нього гаразд. А вони мене називають батьком. Навіть ті, які на два-три роки молодші за мене.

Ці якості, за словами Олега, заклав йому батько. Він теж був військовим. На жаль, його уже немає, та для сина назавжди залишився авторитетом і взірцем у всьому. 

 Диверсанти — всюди

Охорона, як і артилерія, постійно змінюють позиції. Їхнє розташування  залежить від рішення командування. Служба, як каже офіцер, 24/7 — у польових умовах.  Облаштовують побут, де б не зупинилися — скрізь спорудять нашвидкоруч душ, кухню і все необхідне для життя за військовим розпорядком.

— Працюємо проти диверсійних груп, виявляємо зрадників, оглядаємо, чи не замінована місцевість, — перераховує обов'язки офіцер. — Ворог мінує території всюди, навіть де живуть цивільні. Ставить розтяжки, не дивлячись ні на що. За необхідності ми знімаємо розтяжки, та переважно викликаємо саперів. 

У кожній охопленій війною області ворог знаходить посіпак.  Нерідко засилають диверсантів з Білорусі. Такі випадки траплялися Хорвату, коли він проходив службу на Житомирщині та Київщині. 

 — Засилали  диверсантів з Білорусі та дрібними підрозділами розкидали по території, — розповідає заступник командира. — Зараз є нові прибори, яких ми ще не бачили, кулібіни понавидумували і розкидають їх з дронів. Коли бачимо невідомий об'єкт, викликаємо фахівців. Наші військові інженери досліджують ноу-хау та передають нам необхідні дані.

 Вибухові пристрої з маячками не детонують від падіння, а реагують на коливання, схожі на кроки людини, пояснює Хорват. Вони не схожі на жодні знайомі нам предмети. Військовий застеріг, що людям навіть в віддалених від військових дій регіонах варто завжди бути обачними і при виявленні підозрілих речей не підходити близько, не торкатися, а повідомити про знахідку поліцію, адже це може бути справа рук підлих засланців. 

Воїни — волонтери

На запитання про мрії жартівливо відповідає, що хоче у Феодосії помочити ноги і помилуватися краєвидом з уламками керченського мосту. Воювати готовий до кінця, тобто до Перемоги. 

Тимчасом у тилу досвідченого військового чекають доньки, сестра з мамою і незліченна кількість друзів у всіх куточках світу. Вони ж і підтримують його як можуть. Не міг не згадати і  українську діаспору в Португалії «Ангели милосердя», волонтера-перевізника Сергія Базара,  який особисто за 4 тисячі кілометрів перевозив усе необхідне. Діаспору в Англії, зокрема Марію Лєлікдовіч, яка в перший день війни почала допомагати — закупила власним коштом більше десяти автомобілів та відправила декілька фур з гуманітарною допомогою із Нью-Касле. Також, за словами офіцера, безперебійно допомагають і батальйону, і бригаді волонтери із Тернополя Іван Станчев та Михайло Могитич.

— Схиляю голову низько перед всіма волонтерами, — підсумував Хорват.

Доньки військового підтримують батька з Канади та Кракова. А вдома, у Теребовлі, чекає в молитвах мама, а з нею — сестра Олега, вона є запорукою спокою брата, адже знаючи, що мама під надійною опікою — може спокійно воювати. До речі інтерв’ю записуємо в мамин день народження. Принагідно вітаємо іменинницю, дякуємо їй за сина і бажаємо Божої опіки та довгих щасливих років життя. Хай будуть почутими усі молитви — і її, і всіх матерів, які чекають своїх синів із фронту.  

 

Що кажуть колеги по службі?

Порядний, добросовісний і товариський. Допомагає новачкам вдосконалити вміння, піклується, як про своїх дітей. А завдяки його активній співпраці з волонтерами дуже допоміг частині транспортом. 

— Ми за час служби двічі пересікалися, перший раз — в нацгвардії, а тепер доля звела нас тут, — розповідає про Хорвата колега по службі на псевдо Мовчун.  — Олег навчає особовий склад, використовуючи свої знання і навички з нацгвардії. У його підрозділі більше мобілізованих, ніж контрактників, відповідно у них мало досвіду, він їм приділяє весь вільний час. Сам взявся за таку ініціативу, легко знаходить з усіма спільну мову. Також завдяки його комунікабельності і дружбі з волонтерами — нам поприганяли необхідний автотранспорт, а це дуже суттєва підтримка. 

Також Мовчун додав, що рядові солдати навзаєм цінують і поважають Хорвата. Він іде їм назустріч, розуміє у труднощах, нерідко сприяє вирішенню різного роду проблемних питань, звертається за допомогою для них до вищого командування. Там він теж на хорошому рахунку.

Читиайте також: Блискавично знищувати ворогів мотивує майбутнє власних чотирьох діток

 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.

Коментарі (25)
  • Галина Онуфрик

    Це мотивована, патріотична людина.Його допомога  безцінна.Дякуємо родині за такого сина.
  • Andrii Chasovskyi

    Найманці)

    Сергій Заворітний reply Andrii Chasovskyi

    Andrii Chasovskyi Андрюха я тобі так скажу,вони боряться за чесноти і в подяку за нашу підтримку слабких! Принаймі це про Братів з Англії та Ірландії! А ще вони мріють бути обраними нашими дівками))) щоб залишитись тут!

    Andrii Chasovskyi reply Andrii Chasovskyi

    Сергій Заворітний згодились би)

    Сергій Заворітний reply Andrii Chasovskyi

    Andrii Chasovskyi чому?

    Andrii Chasovskyi reply Andrii Chasovskyi

    Сергій Заворітний жаль

    Сергій Заворітний reply Andrii Chasovskyi

    Andrii Chasovskyi вони приймають присягу! Це основна відмінність! І підпорядковуються ЗСУ! Їх не наймають на якийсь вид роботи,а ставлять до строю !
  • Людмила Сударенко

    Низький уклін нашим захисникам
    Нехай Господь Вас оберігає
  • Валентина Шаповалова

    Хай Господь. Вас охороняє наші рідненькі

keyboard_arrow_up