Історії тернополян: дитинство - без дитячих майданчиків, проте з футболом

Запальний португальський характер відомий на весь світ. Про їх шалений норов та наполегливість ми можемо судити хоча б з футболу. Але це лише крупинка їх національної самобутності.

Тернополяни, котрі давно виїхали на постійне місце проживання в Португалію, розповідають про надзвичайну темпераментність тамтешнього населення. Ні чоловіки, ні жінки, ні навіть діти не вирізняються надто смиренним характером. І це проявляється в багатьох життєвих питаннях.

У рамках проекту «Виховання навиворіт» ми продовжуємо екскурс країнами  світу. Про Португалію є, що сказати, і є, чим здивувати, наголошує співрозмовниця Катерина Копкіна.

Родина дівчини вже 16 років живе в іншій країні. За ці роки вже призвичаїлись до місцевих традицій, хоча в душі все ще лишаються українцями.

Україну не забувають

Крім Катерини, у сім’ї є ще двоє дітей – п’ятирічний Анатолій та семирічна Дарія. У Португалії живе також рідна тітка дівчини, вона має дев’ятимісячного сина Богданчика. Родина вже давно адаптувалась, але про рідний дім завжди пам’ятає.

- Мої братики і сестрички народились вже в Португалії, ходили в португальський садочок, а тепер – школу, - розповідає  вона. – Щоб вони знали українську мову і наші традиції, щосуботи батьки водять їх ще й в українську школу. До речі, там їм подобається більше.

Сім'я для португальця , за спостереженнями героїні нашої публікації, - це не лише кохана людина поруч і обожнювані (як у нас) діти. Сім’єю вони рахують і своїх батьків, і інших родичів. Такою великою родиною досить часто збираються на великі свята. Зустрічі родичів проходять бурхливо і шумно, завжди вихлюпується купа емоцій. Усе відбувається так, ніби родичі не бачили один одного дуже довгий час. Загалом португальці дуже голосно говорять, вони майже кричать, коли спілкуються, при цьому зовсім не сваряться.

За садок – 350 Євро

На вулицях Португалії рідко зустрінеш мам, які гуляють  візочками. Адже декрет у жінки триває, як правило, 120 днів, після чого вона повинна вийти на роботу. Якщо мама годує дитину груддю, то робочий день для неї скорочений на дві години.

Після виходу на роботу жінка може залишити маля на няню, або ж віддати у ясла-садок. ДНЗ є різної форми власності: державні, приватні і «напівприватні». У державні заклади потрапити надзвичайно складно, там величезна черга. Але батьки платять винятково за харчування. У «напівприватному» садку плата розраховується в залежності від доходу родини, частину коштів дають батьки, решту – держава. Але найбільше в Португалії є приватних садків.

- Вони не дуже схожі на наші, - продовжує Катерина. – Ззовні – це маленькі двоперхові котеджі, які нагадують звичайні житлові будиночки. Кімнатки там зовсім мініатюрні. Наш двоюрідний братик Богданчик уже відвідує такий садочок. У групі – десятеро дітей і двоє вихователів. Діти сплять у колисочках, хтось вже повзає по килимку. Старші діти граються. Ліжок для денного сну в них немає. Є матраци, які працівники викладають на підлогу, коли хтось хоче спати.

За місяць перебування у такому садку батьки мають заплатити 350 Євро. Підгузки та одяг для немовлят потрібно приносити  з дому. Якщо садок відвідують двоє чи більше дітей, то для них роблять знижку. В окремих садочках, до речі, вихователі практикують їздити з малечею на прогулянки до океану. Там вони всі разом грають, бігають по піску та мочать ніжки.

У класі – 15 дітей

У школу діти йдуть з шести років. Є початкова, середня та старша школи. Загалом навчання триває 12 років. Катерина розповідає, що і вона невеликий проміжок часу ходила в португальську школу. Але через недосконале знання мови мусила здобувати середню освіту в Україні.

- У Португалії у класах переважно не більше 15 дітей, у кожного – своя парта, - додає дівчина. – Щотижня вчитель обов’язково проводить зріз знань у вигляді тестування. Загалом у восьмому класі в нас було лише шість предметів. Один урок триває півтори години, потім дві маленькі перерви – по 10 і 20 хвилин, одна велика – півтори години. Після неї навчання продовжується. Є діти, які відвідують групу продовженого дня, але за неї потрібно платити.

Учні, які не ходять у школу без поважних причин чи мають погану успішність, можуть залишитися в тому ж самому класі на другий і навіть третій рік.

- Класного керівника в них немає, кожен вчитель має свій предмет, - зауважує співрозмовниця. – Ніхто  з учнями не «панькається». Ставляться байдуже.

У коридорах є шкафчики, де школярі можуть залишити свої речі. Територія шкіл обгороджена високим парканом. Тож ніхто сторонній зайти на територію закладу не може.

- Коли батьки хочуть забрати дитину, вони повинні натиснути на дзвіночок, охоронець перевірить, хто прийшов, - каже вона.

Після занять діти можуть відвідувати гуртки, усі вони платні.

Любов до футболу

Чи не всі португальці обожнюють футбол. Тому хлопчиків уже з дитинства вчать копати м’яч.

- Сестричка ходить на гімнастику, але спортивні школи в них інакше працюють, діти рідко їздять на змагання чи десь виступають. Усі, хто відвідує секцію, має свою форму. Різні вікові групи – різного кольору вбрання.

Місць для прогулянок з дітьми у Португалії не так вже й багато. Парків там мало, і добиратися до них довго. Дитячих майданчиків біля кожного будинку немає. Може бути один – за кілька кілометрів. Такі майданчики добре облаштовані, гарні, з фонтанами, біля гойдалок є м’яке покриття.

- Але в кожному торговому центрі є дитячі ігрові кімнати. Там батьки можуть залишити малечу, поки займаються шопінгом. Перша година перебування в кімнаті – безкоштовна. Коли час виходить, працівник телефонує дорослим, або ж надсилає смс-повідомлення.

З раннього віку малюків привчають бути самостійними. За ними так не «трясуться», як у нас. Тим не менш, діти і батьки дуже прив’язані один до одного.

- Коли батьки старіють, то діти доглядають за ними. Дехто навіть відмовляється на роботу ходити, аби піклуватись про батька чи матір. Хоча зараз дуже помітно, що ритм життя міняється. Більшість португальців дуже зайняті на роботі, вони багато працюють, тому на сім’ю вже лишається менше часу. Голова сім’ї – здебільшого чоловік. Але він може допомогати жінці з домашньою роботою та піклуватися про дітей. Хоча і ці правила в кожній родині діють по-різному.

Незважаючи на португальський темперамент, серцем дівчина – досі з Україною. Каже, що наші звичаї і традиції, наше виховання – найкраще у світі.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.