Як тернопільська казкарка написала оповідки про морпіха Діанова, «Пташку» та інших

Як тернопільська казкарка написала оповідки про морпіха Діанова, «Пташку» та інших
  • Ірина Мацко змалку обожнює читати. Особливо їй до душі припали казки. Коли виросла, жінка стала дитячою письменницею й авторкою оповідок. Серед казок, написаних тернополянкою, є історії, присвячені Героям-легендам – морпіху Михайлу Діанову і парамедикині Катерині «Пташці». Хочете їх прочитати?
  • «20 хвилин» поспілкувались з Іриною Мацко, як їй писалось про славетних оборонців Азовсталі, чи вони знають, що є персонажами історій, та якою має бути ідеальна казка.

Письменниця пригадує, що в дитинстві перечитала всі книжки із казками в місцевій бібліотеці, де жила. Книги любила шалено, а ще – писати шкільні твори й вигадувати персонажів. Перші казочки Ірина створила, коли народились її донька та син. Це було майже 20 років тому. Жінка писала для своєї малечі, а тоді наважилась розповсюдити історії – надсилала їх у журнали, до видавництв, публікувала в мережі, щоб побачити реакцію читачів. За деякий час казки почали друкувати.

– Складно злічити, скільки їх я вже написала. Є цикли оповідок відповідно до пори року, до свят, на різну тематику, серія «Казкова абетка», де вміщена історія на кожну літеру алфавіту. Загалом, маю біля 400 казок. Якщо говорити про видані книжки, то їх уже більше двадцяти. Хоч це непросто порахувати: є книжки-альбоми, збірки з іншими авторами та окремі книги, – говорить Ірина Мацко. – Пишу для різної аудиторії: діти, підлітки та дорослі.

Найчастіше казки тернопільської авторки розкривають «внутрішні» теми, присвячені стосункам між людьми, життєвим принципам, цінностям, проблемам, які турбують більшість. Наразі жінку найбільше хвилює ситуація з повномасштабною війною, а особливо, як українські військові захищають Батьківщину від ворога. Все, що прагне розповісти дітям, Ірина вкладає у казки!

«Пташка не проста, а зі сталі…»

Останні кілька місяців письменниця перебуває в Польщі. Коли переїхала за кордон, думала, що писати взагалі не вийде. Не могла зібрати себе до купи, слідкувала за подіями. Новини боляче «відкликалися» всередині і це стало виливатися в позитивні казки й історії. Ірина Мацко творила їх для того, аби діти вірили у перемогу й бачили, наскільки сміливі й сильні захисники України.

– Писати не стало складніше, просто творчість сприймається по-особливому. Життя через вторгнення кардинально змінилося, пріоритети стали іншими. Тож казки, над якими я працювала до війни, тепер не можу завершити. Хотілось би, та теми не «йдуть». Натомість пишеться про те, що болить, про що весь час думаю – яка в нас цінна земля, мова, безстрашні Герої, – пояснює жінка.

Так у Ірини Мацко з’явилась ідея створити казочки про морського піхотинця Михайла Діанова, Катерину Поліщук («Пташку)» та про інших героїв війни. Михайло родом із того ж міста, звідки письменниця. А «Пташка», за словами жінки, раніше навчалась у Тернопільському мистецькому коледжі імені Соломії Крушельницької, де тепер освоює музичне мистецтво її син. Так чи інакше, захисники Маріуполя дотичні до авторки. Згадуючи все ними пережите, вона не може говорити без сліз…

– Як створювала ці казки? Найперше, перечитала біографію Героїв – яким був їхній шлях, чим цікавилися. Намагалася вписати в казку ті важливі позиції, що висловлюють захисники. Далі моделювала в голові образ персонажів. От «Пташку» показала дійсно пташкою, а Михайла – як лицаря зі сталі, – каже Ірина.

Обидві казки нещодавно озвучив всеукраїнський проєкт«Казонька», і вони вже опубліковані в соцмережах. Історія про Катерину Поліщук має назву «Пташка зі сталі». На відео казку зачитує відома актриса Фатіма Горбенко. Ба більше, скоро вона зазвучить ще й в англійському перекладі, тож її почує ввесь світ. Письменниця говорить, що для неї «Пташка» стала символом нескореності, свободи й любові до України. Тож юнка – гідний приклад для наслідування!

Текст казочки подаємо нижче. Ілюстрацію до неї намалювала Тетяна Корнієнко.

«Пташка зі сталі»

«Жила собі на білому світі маленька Пташка. Народилася вона у невеличкому селі й відразу загорілася у її серденьку неймовірної сили любов до Батьківщини. Змалечку була веселою щебетухою із червонястим пір’ячком, яскрава і помітна. Не було такого, хто б не знав Пташину. Пташка на дух не терпіла несправедливості. Не раз отримувала стусанів, коли відстоювала її. Але хіба ж це може зупинити? Навіть виду не показувала, що важко.

І стала прикладом справжньої сміливості! «Це Пташина-вогонь! Про це навіть її колір пір’ячка говорить! Вона вогняна і ззовні, і зсередини! Своїм запалом і енергією усіх надихає!». Та й життя її було бурхливим і вогняним, бо втрапляла у різні оказії, не могла всидіти на місці... Сміливість і прагнення були в її характері. «Як Пташка скаже – так і буде!» – говорили про неї.

Та одного дня зійшла чорна хмара на її землю, страшний смерч знищував усе на своєму шляху, а закручувало його саме Зло. Зібралося воно Сталевий палац повалити, де міць і сила її краю зберігалася. Не вагалася Пташка. Полетіла боронити Сталевий палац, нікому не сказавши де вона, аби за неї рідні не хвилювалися. У бою ще більше розпалився вогонь у її серці, а залізний характер переплавився у справжню міцну і непереможну сталь! Боронила, як яструб, свою землю разом з іншими і ніхто не посмів підійти до неї.

Але закрилося небо над Сталевим палацом і вільна Пташина опинилася в глибокому підземеллі зі своїми побратимами. Тільки могутній промінь світла міг побороти Зло, якщо торкнеться купола палацу. Тоді заспівала втомлена, але нескорена Пташка у темряві підземелля пісень, допоки нагорі було справжнє пекло. А з нею й усі, хто був поруч – запалила своїм співом втомлені серця. Співали дружньо і пісня ця летіла над усім світом, пробуджуючи мільйони…

«…Бо плач не дав свободи ще нікому

А хто борець, той здобуває світ!»

– Хто співає так дзвінко? – зашуміли навколо.

– Це Пташка! Але не проста, а Пташка зі сталі! Вона мала би вільно літати, танцювати з листочками, дзвінко щебетати, здіймаючись у синє небо і співати веселих пісень, а натомість обрала сталь і боротьбу!

Своїм співом вона додала сили воїнам, запалила серця і долетів її голос до самісіньких небес й від щирості запалених сердець пролився могутній промінь на Зло, чорноту і темряву. Затряслося усе, задрижало…

– Хто запалив світло? – дивувалися.

– Пташка, яка співає в темноті!

– Чи може одна маленька Пташина так запалювати серця? Це ж дуже важко співати там, де темнота і біль!

– Хтось інший такого б не витримав, але вона – Пташка зі сталі, яку не зламати!

І відступило Зло, налякане силою сталевого серця, співом чистим, як кришталь, збентежене вірністю та любов’ю усіх, хто захищав Сталевий палац, а разом із ним і рідну землю. Бо сталеві серця нікому не скорити!»

Коли надсилала казку рідним Діанова – хвилювалась

Назва для оповідки про морпіха Михайла Діанова виникла цілком випадково. Ірина Мацко якось побачила на сторінці у знайомої ілюстрацію, де був орнамент вишиванки в кольорі хакі, що переходив в піксель військових. Зверху був надпис: «Український піксель військових – це розлючена вишиванка». Казку авторка писала день-два. З нею, як пригадує тернополянка, пов’язаний кумедний казус.

– Я захопилася історією Михайла Діанова. Про нього з’явилось багато інформації, фотографій, де він показує пальцями знак перемоги, а очима так і сміється з ворога. Коли закінчила казку, у Фейсбуці натрапила на ілюстрацію морпіха у вишиванці. Співпадіння! Коли я написала до авторки картини, виявилось, що моя казка та її картина з’явились приблизно одночасно. Але ми одна про одну не знали. Вочевидь, тема витала у повітрі, а двоє творчих жінок її впіймали, – сміється письменниця.

Ірина вирішила надіслати свою казку рідним морського піхотинця, щоб прочитали. Перед цим дуже хвилювалась. Пояснює: є історії абстрактні, котрі висвітлюють певну ідею, але вони написані не за чиєюсь реальною біографією, не торкаються конкретної людини. Тут все діаметрально навпаки…

– Я дуже щаслива, що мама бійця – Ірина Діанова, позитивно оцінила казку. Сподіваюсь, що сам Михайло теж вже встиг її прочитати чи послухати. А загалом читачі гарно сприйняли мій твір. В проекті «Казонька» на відео його озвучив Козак Мамай, – зауважує Ірина Мацко.

Текст казочки подаємо нижче. Ілюстрацію до неї намалювала Тетяна Корнієнко.

«Розлючена вишиванка»

«У затишному чепурному місті із великим озером-перлиною, біля якого любили бувати його мешканці, жив собі хлопчик Михайлик. Був він чесний і справедливий, стояв завжди за правду до кінця не поступаючись, а ще веселим і завжди усміхався.

– Чому ти завжди радієш? – запитували хлопця.

–  як же інакше? На позитиві легше жити! – відповідав хлопець.

Михайлик часто приходив на берег озера, щоб послухати хвилі, зловити шепіт вітру, мав мрійливу і творчу вдачу. Саме тому музика стала улюбленою справою, а гітара, фортепіано та й інші інструменти, співали в його руках дивовижні мелодії. Музика, народжуючись у самому його серці, додавала крил за плечима.

Любив хлопчик читати і вивчати історію своєї землі, щоб знати хто він і яке коріння має. А щоб ще додати хлопчику сили і розпалити його любов до України, мама вишила для нього вишиванку в кольорах трави, землі і квітів, які так любив хлопчик. Та було це не просте вишиття, а символи та знаки роду, закодовані на перемогу, життя і добро. Пишався нею Михайлик і часто одягав, ніби загортаючись у мамині обійми.

Ще одна мрія була у Михайлика – море. І коли пройшли роки й виріс він у красеня-Михайла – подався у плавання, став морським піхотинцем. «Ніколи, нікому не вдасться зламати морпіха! Але, справжнього!» – часто говорив він. І справді таким був – незламним, відчайдушним, справедливим, любив свою країну, родину, а найдужче – дочку Катерину. Для своєї кровинки навіть зірку з неба готовий був дістати!

Та настали смутні часи – орда налетіла на їх землю. У небезпеці тепер було все, що він любив. Одягнув Михайло вишиванку мамину і пішов виганяти ординців із рідного краю, захищати все, що любив: свою землю, рідне місто, родину й найдорожчу кровиночку Катерину. Дорогою зустрів ще багато таких, як він сам – мужніх, сміливих, щирих вояків, у яких була така ж сильна любов до матінки-землі та гаряче серце.

Боротьба була запеклою. Багато біди він побачив, скривджених зустрів, горе пізнав і біль нелюдський, обороняючи разом із побратимами рідний край. Мужньо і відважно боролися вони так, що замерло усе навколо, принишкло – весь світ чекав перемоги добра над поганню.

Не рівні були сили й, здавалося вже, що лічені дні залишалися їм. І враз – розлютилася вишиванка! Змішалися символи на її вишитті і стали немов щит, охороною, а Михайло і побратими – сталевими охоронцями, загартованими в боротьбі. Український піксель військових – українська вишиванка, перетворилася на найміцнішу у світі броню, бо найдужча віра і найгарячіша любов з`єдналися у ній. Кожен піксель пробуджував якусь силу природи, щоб допомогти, оборонити. Земля, трави, усі стихії природи стали разом із вояками в боротьбу.

Тепер жодна сила не могла скорити сталевих воїнів, бо берегла їх розлючена вишиванка вишита мамою і сили додавала, коли вже здавалося, на межі. Рани їх затягувалися, біль стихав і далі тривав нерівний бій справедливості з розлюченою потворою. «Люди зі сталі» – говорили про бійців навколо й на весь світ розлетілася слава про них.

– А як інакше? Все буде Україна! – говорили хлопці, а з ними і Михайло. Він знав, що вдома, у рідному домі затишного містечка чекала і вірила, що буде скоро перемога і батько повернеться, красуня-дочка. Вона знала, що батько поранений, але впевнена була, що омріяний день настане і вона знову зможе його обійняти, послухати його чарівних пісень.

Та потвора тільки ще більше шаленіла від того, що не може скорити собі сталеві серця й щоразу сильніше пирскала вогнем, палила полум’ям і загнала у провалля, з якого вибратися звичайній людині не сила, але не скорила. Боронилися далі відважні сталеві охоронці. Тепер їх життя залежало від нелюдської істоти, яка ніколи не вчинила б ні крихти добра.

– Якщо забудете про своїх героїв – ніколи не бачити вам волі, свободи і спокійного життя! – почули люди голос, що лунав над світом. Це столітня, прадавня сила землі та роду із глибини віків вирішила втрутитися, пам’ятаючи свої століття боротьби за волю і правду. Пам'ятайте, що герої не прилітають до нас із космосу. Героєм зі сталі може стати кожен. І хлопець із будинку, дівчина, яка щоранку вигулює собаку під вікнами, хто має залізну волю і вірне серце!

І пробудилися люди, пробудився світ, став на порятунок сталевих лицарів у вишиванках, рвав, палив, різав ординську нечисть, аж поки не зосталося жодного клаптика від неї, жодного спомину. Тоді вийшли герої із полону, зранені, втомлені, але непереможні. «А ми тую червону калину підіймемо, А ми нашу славну Україну, гей-гей розвеселимо» – затягнув Михайло усміхаючись до всього світу, який вітав своїх героїв. Прадавня сила роду заспокоїлася, а вишиванка знову стала барвистим маминим вишиттям, ніжно огортаючи теплом своїх героїв».

Якою має бути ідеальна казка?

На думку тернополянки, найкраща казочка – це та, яка пройняла дитину, в якій вона побачила відповідь на те, що її хвилює. Прочитавши гарну оповідку, малеча може позбутися певних страхів і побачити, як діяти у певній ситуації. Звичайно, історія має мати позитивний фінал. Але моралізаторства не треба точно! Із казки та поведінки персонажів дитина сама має зрозуміти, що їй потрібно робити, а що – не варто. Свої власні історії Ірина Мацко називає «терапевтичними». У час війни казки допомагають пережити страхи, зрозуміти несправедливість світу.

На даний момент письменниця працює над історіями, такими як: «Янголи Тайри» (про парамедикиню «Тайру», яка теж повернулася з полону), «Лицар світла» (про Романа Ратушного, який попри молодий вік твердо стояв за свою землю та захищав цінності, у які вірив), «Сльози червоної калини» (про тернополянку Марію Чашку з позивним «Калина», яка воює в батальйоні «Карпатська Січ»), казкою про нашого «Залізного генерала» тощо.

– Написати можна про кожного захисника! У всіх своя історія, свій приклад мужності і того, як вони готові віддати життя за Україну, за перемогу. І хоч це буде море казок і море історій, та я впевнена, що вони народжуватимуться й тепер, й після закінчення війни та знищення ворога, – завершує розмову казкарка.

А вам сподобались казки Ірини Мацко? Напишіть у коментарях. 

Стежте за новинами Тернополя у Facebook, Telegram, Instagram, Viber та YouTube.

Коментарі (5)
  • Ігор Пиріг

    СЛАВА Україні героям слава і СЛАВА Богу
  • Ігор Пиріг

    Хай Бог береже
  • Ігор Пиріг

    Хай живуть здорові
  • Volodumura Kos

    Так,Дуже.де можна їх придбати?

21:01 Дівам — любовні справи, а Терезам — проблеми на роботі: гороскоп на 8 грудня для всіх знаків Зодіаку 20:04 Зеленський нагородив командира 44 артбригади відзнакою «За мужність та відвагу» photo_camera 19:00 Бізнес і блекаут: як виживають без світла магазини замороженої продукції та свіжого м’яса 18:31 У центрі Тернополя облаштують новий паркувальний майданчик Від читача 13:53 Учасники та учасниці бойових дій мають право на всі види правових послуг від системи БПД 17:47 Тернопільські поліцейські допомогли здійснити маленьку мрію 5-річного хлопчика photo_camera 17:06 На Тернопільщині розпочали аварійний ремонт шляхопроводу, збудованого ще 1980-го року photo_camera 16:30 Передай дякую усім, хто молився і вірив, що я повернусь. З полону звільнили легендарного тернополянина 15:55 У Тернополі маршрутка №32 курсуватиме за новим розкладом 15:15 Лікарі Тернополя отримали нове обладнання і провели першу надскладну операцію 14:33 Тернополянка віддала за генератор майже 140 тисяч, але стала жертвою шахраїв 14:03 Яйця – дешевшають, молочка продовжує дорожчати. Ми дізналися, як змінюються ціни у супермаркетах photo_camera 13:39 На пішохідному переході на «Дружбі» водій Nissan збив жінку. Постраждалу забрала швидка 13:04 На дорозі в передмісті Тернополя через ремонт частково обмежили рух транспорту 12:56 Агентство нерухомості “ВІСОН” (новини компаній) 12:40 Розмір житлової субсидії можна перевірити онлайн 12:02 Хабар начальнику поліції на Тернопільщині. Суди двічі виправдали чоловіка 11:39 З 15 грудня у Тернополі розпочинається продаж новорічних ялинок. Де можна купити? 11:01 Низькій уклін батькам за сина! Тернопільщина прощається із захисником Тимофієм Антощуком 09:55 День української хустки: цікаві факти про народний символ та оберіг
Дивитись ще keyboard_arrow_right
keyboard_arrow_up