«Іти до ветерана»: Дмитро Харчук про супровід та обов'язок

• Звук виходу, вогняний удар по ногах, ніби хтось їх підпалив. Обернувся на спину і побачив, що ноги на місці. Захотілося жити так, як ніколи раніше
• Дмитро Харчук — ветеран 80-ї бригади — після важкого поранення очолив «Ветеранський простір» Тернопільщини

 

Наприкінці листопада до виконання обов’язків директора комунальної установи Тернопільської обласної ради «Ветеранський простір» приступив Дмитро Харчук.

Двічі добровільно пройшов фронт, тому розуміє пріоритети не з кабінетних звітів, а з власного досвіду. За перші 50 днів роботи Дмитро визначив чіткий вектор: установа має вийти за межі бюрократії та стати живою точкою опори для кожного захисника.

Супровід — у середмісті та на периферії

Будні «Ветеранського простору» — це постійний рух. Робота тут не обмежується стінами офісу, адже основні запити приходять не з паперів, а з реального життя людей, які повертаються з фронту. Дмитро Харчук одразу окреслює коло тем, які сьогодні є найбільш болючими для ветеранської спільноти. — Найчастіше ветерани звертаються за правовою та соціальною допомогою. Це юридичні консультації, допомога в оформленні статусів, питання землі чи житла. Проте за цими стандартними запитами часто стоїть потреба у простій людській підтримці та орієнтації в цивільному просторі.

Такий темп для Дмитра не є новим. До призначення у Ветеранський простір він п'ять років працював старостою трьох сіл на Лановеччині. Це була робота на передовій місцевого самоврядування: щоденні звернення мешканців, на які треба реагувати миттєво, паралельно виконуючи планові обов'язки. Цей досвід живої комунікації він тепер переносить на роботу з ветеранами.

— Староста — це людина, яка першою бачить проблему і має її розв'язати тут і зараз, — пояснює він. — У ветеранській політиці принцип такий самий. Фахівець у громаді не може бути просто статистом, він має знати кожного, хто повернувся з фронту, і розуміти, як йому допомогти, не чекаючи вказівок зверху.

Дмитро Харчук постійно наголошує фахівцям у громадах: іти до ветерана. Не чекати звернення, а знати, чим живе боєць у найвіддаленішому селі, чи знає він про свої права і чи має фізичну можливість ними скористатися.  Це психологічно та організаційно важче, ніж приймати людей за графіком. 

«Ветеранський простір» в Петрикові

Новий рік для обласного «Ветеранського простору» розпочався у столичному ритмі. На початку січня Дмитро Харчук провів низку зустрічей у Міністерстві у справах ветеранів. Головний підсумок поїздки — будівництву нового приміщення установи у Петрикові бути. Для Дмитра Харчука це не просто архітектурний план, а зміна самої філософії допомоги. 

— Нове приміщення має бути таким, щоб ветеран відчув себе «своїм» уже з порога, — веде далі Дмитро Харчук. —  Це не про черговий кабінет чи офіс, а про простір, де ветеран знайде розуміння без зайвих пояснень. Саме про таку підтримку та гідність ми говорили з Першим заступником Міністра Віктором Байдачним. 

Проєкт у Петрикові став пріоритетним на 2026 рік. Дорожню карту реалізації Дмитро Харчук вже обговорив із начальником Тернопільської ОВА Тарасом Пастухом та очільницею управління ветеранської політики Тетяною Дудою. Міністерство підтвердило: Тернопільщина — у фокусі. 

До слова, днями установа отримала офіційні документи — право власності на земельну ділянку під будівництво ветеранського простору. На початку лютого запланована спільна зустріч архітекторів, керівництва Міністерства, обласної адміністрації та «Ветеранського простору» для остаточного узгодження всіх норм і початку робіт. 

Реальна адаптація

Шлях від окопу до цивільного життя, на думку Дмитра Харчука, має бути чітким, а не для «галочки». Якщо військова частина звільнила бійця, але забула видати довідку про участь, або він ще потребує лікування — це розриває систему. Кожен етап має завершуватися позитивним показником. 

Важливою частиною цього шляху є спорт. Але не заради медалей, а заради життя. 

— Спорт — це спосіб витягнути ветерана з дому, не дати йому загрузнути у внутрішній війні, — зауважив співрозмовник. — Коли я бачу наших «Вікінгів» на полі або титанів на турнірі з боксу в Бучі, я бачу людей, які повернули собі сенс. Саме в цьому напрямку ми будемо йти пліч-о-пліч.

 «Народився вдруге» 

Розмова про особисте дається Дмитру Харчук непросто. За плечима — його фронтова історія: двічі добровільно брав участь у бойових діях у складі 80-ї ОДШБр. Спершу АТО у 2014–2015 роках, а потім 24 лютого 2022-го — без вагань назад до свого підрозділу. Миколаївщина, Херсонщина, Донбас. Про нагороди — «Золотий хрест» та відзнаки Президента та рідної «80-ки» — він згадує мимохідь. Значно чіткіше в його пам’яті закарбований день 26 грудня 2022 року: 

— Це день, коли я народився вдруге, а може й втретє. Пам’ятаю все до дрібниць: звук виходу, вогняний удар по ногах, ніби хтось їх підпалив. Перше, що зробив — обернувся на спину і побачив, що ноги на місці. Тоді захотілося жити так, як ніколи раніше. Далі був туман евакуації: побратими несли його пів кілометра під обстрілами, потім бронемашина «Буш», перша допомога і нестерпна спрага. 

Дмитро згадує бій похвилинно: як працював із підствольного гранатомета, як побратими Кольт, Зірка та Добрий тримали позиції під вогнем ворожої БМП.

Після поранення Дмитро пройшов шлях лікування, який не побажав би навіть ворогу. Свій порятунок він вважає шансом, за який дякує побратимам та медикам, і тепер не має права його змарнувати. Сьогодні його рух — це підтримка тих, хто стоїть на «нулі», та згуртованість заради спільної перемоги.

Від УНР до ЗСУ

Для Дмитра Харчука війна не почалася ні у 2022-му, ні у 2014-му. Вона триває в його родині три покоління поспіль. Степан Сінкевич, його прадід, був воїном армії УНР під проводом Петлюри. Століття по тому правнуки Дмитро та Ярослав долучилися до ЗСУ.

— Я ношу ім’я свого дідуся Дмитра Харчука і його бойове псевдо — «Грім». Це не випадково, я хотів, щоб був зв’язок і пам'ять. Вірю, що саме цей зв’язок із предками допомагав мені як боротися проти ворога, так і виживати. Родинна історія Сінкевичів-Харчуків — це хроніка опору. У 1943–1944 роках, коли в селі створили підпілля ОУН-УПА, бабуся Дмитра Ольга та її сестра Віра займалися військовим вишколом молоді. Зброя для тренувань тоді була імітована — її за вказівкою Віри виготовляли столяри. Ольга ж відповідала за медичний напрямок. До речі, сестра Дмитрової бабусі Віра перед арештом вистрілила пістолем собі в груди, щоб не здатися ворогам живою, але не вбила себе і дивним чином рененою їй вдалося втекти з рук енкаведистів, дістатися до повстанців. Далі служила в відділі пропаганди УПА. Однак 1950 року після чергової зради таки підірвалася на гранаті. У 2017 році дослідники знайшли могилу в с. Стіжок на Шумщині. Зараз на місці її загибелі встановили хрест та меморіал.  

— Дідуся заарештували у 45-му році, коли йому було лише сімнадцять. Тоді ж арештували й бабусю. Вони пройшли етапи каторжних робіт і були реабілітовані лише після смерті Сталіна. Сьогодні цю локальну історію нашої родини використовують для викладання історії у місцевій школі. Ця спадковість боротьби об’єднує і нинішнє покоління. Двоюрідний брат Ярослав також пройшов крізь АТО у 2014-му, пережив жахи полону після штурмових дій, але з початком повномасштабного вторгнення знову повернувся до лав Збройних Сил. — Ми ходимо по землі, за яку боролися наші предки, тішимося, як ростуть наші діти. Саме за це ми боремося і досі.

Супровід буде у кожному населеному пункті області

КУ ТОР «Ветеранський простір» координує роботу з надання підтримки ветеранам та їхнім родинам у Тернопільській області. На сьогодні в регіоні налічується понад 44 тисячі ветеранів, що потребує системного та оперативного підходу до кожного запиту.

Кадрова та територіальна мережа:

• 110 фахівців із супроводу вже працюють безпосередньо у територіальних громадах області.
• Наразі супроводом охоплені всі громади Тернопільщини, за винятком двох, де вже триває відбір кандидатів. Найближчим часом якісний та швидкий сервіс буде доступний у кожному населеному пункті області.
• 14 працівників центрального офісу КУ ТОР забезпечують організаційну, психологічну та юридичну підтримку мережі фахівців.

Читайте також: Від окопів до саду: історія ветерана Тараса Попенка

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.