Зараз Катерина Матвійчук живе у Тернополі та виховує 2-річну донечку Яринку, яку пошепки називає дивом. Жінка розповідає, що одного разу капелан на Сході сказав, що вона подарована їм зчз за врятовані життя.
На війні Катерина була спецпризначенкою медичного загону Тернополя.
Щира та позитивна Катерина не закрилась в собі після повернення з війни, а стала активісткою проєкту "Батьківська платформа". Зараз вона - член активного батьківського руху.
Розмову із Катериною подаємо без змін, із вуст співрозмовниці.
В час, коли почалась війна, я займалась проєктним менеджментом. Знайомі активісти із медичного загону спецпризначення попросили мене допомогти в організації декількох заходів. Кажуть: "Є потреба в такому-то і такому". Для мене це не було проблемою. Тоді у 2017-му ми зробили перший вишкіл, згодом - ще один, бо було дуже багато бажаючих.
А потім якось мій товариш каже: "Треба їхати на Схід", а їхати не було кому. І він каже: "Каторга, а давай ти. Ти все вмієш, все знаєш". Та й справді, я подумала, що якщо я не спробую, то не знатиму як краще організувати навчальний процес і поліпшити роботу.
Я знала всю теорію, старалась "набити практику", наскільки це було реально в цивільному житті, пройшла курси.
Це була важка поїздка. Таке враження, що потрапляєш в іншу країну. Ми мали їхати на тиждень, а залишились набагато довше...
Коли перебувала в АТО, то зникла з радарів. Не афішувала де я, бо в мене двоє молодших братів, мама, і я не хотіла їх хвилювати. Пам'ятаю, коли була в секторі М, це Широкино, в мене якраз був День Народження. Мама мені телефонує, вітає, а я вийшла туди, де хороший зв'язок і я кажу: "Так. Я тут в Дніпрі. Курси тактичної медицини".
Після першої поїздки я вже не могла спокійно бути вдома. Розуміла, що є потреба не просто викладати, а й надавати допомогу, бо медиків не вистачало.
Знову ж таки... ресурсне забезпечення. В нашій країні на той період, коли ми починали проводити вишколи, тактична медицина залишалась на рівні якогось там 60-го року. Тому була потреба надавати допомогу. Якщо брати добровольчі об'єднання, то там не тільки викладаєш, вчиш хлопців і збираєш аптечки, а ще й лікуєш, консультуєш, допомагаєш і навіть... йдеш на позиції. Хоча я за освітою юрист.
На фронті тоді працювали госпітальєри, але були незакриті питання з інструктажу. І на інших полігонах були і військові, і активісти, які перекваліфіковувались, вчились, отримували сертифікати. Такий сертифікат отримала і я.
Та звісно, як без того. Я бачила багато дівчат і жінок там на війні. Ну, в нас це все досить романтизовано виглядає. Але насправді, це не весело, не прикольно. Це...боляче. Страшно. Холодно, голодно. Важко фізично. Важко морально.
Але це потрібно було пройти, бо в цьому була потреба. Людей не вистачало. А я не могла бути тут, коли я розуміла, що можу бути корисна там.
Я не жалію, що поїхала. Якби в мене була можливість повернути час, не зважаючи на те, що я пережила я б все зробила так само, а може і поїхала б швидше. Хоча дуже боляче знати, що в твоїй телефонній книжці зараз стільки номерів, які ти не можеш видалити, але люди ніколи вже не підіймуть слухавку.
Всього можна навчитись: стріляти, розпалювати вогнище з мокрих гілок, сидіти в окопі, коли в тебе там по коліна води і вона покривається льодом.
Було таке, що ти не знаєш куди ти їдеш, бо державна таємниця. Та й взагалі тебе тут не мало бути, бо це все називалось АТО.
О, так. Знаю, він в мене зовсім не жіночий. В нас були Дзвінки, Квітки, Зозулі, Дарини, а я от така Каторга. Але хлопці казали, що я заслужила. Бо не те, щоб я когось там катувала, але от коли вони йшли під кулі, то я примушувала: "Надягни шапку". Коли болів живіт чи голова, то завжди казала: "Випий таблетку".
Всі говорили: та як, людина зараз може запросто "схопити" кулю, а ти їй - шапку вдягни. Але їм треба було, щоб хтось так їх беріг. Так, хтось сміявся, але ці речі просто повинні бути.
Мій чоловік теж військовий. Щоправда, ми познайомились тут в Тернополі.
За кілька місяців після одруження ми їхали в АТО. В мене тоді були певні жіночі проблеми. Я проходила лікування. Я розуміла: повернемось з війни і вже будемо планувати маля.
Півроку ми пробули на фронті. Повернулись додому і я розумію, що щось не те зі мною відбувається: все списувала на втому. А потім... виявилось, що я вагітна.
Я говорила з одним капеланом і він сказав такі слова: так буває, це диво. Так Бог дякує за врятовані життя.
Поки я передала усі свої справи, це таки зайнято трішки часу і ми з чоловіком жартуємо, що наша Яринка була на Сході довше, ніж деякі тернопільські офіцери (посміхається - прим.ред)
Яринка народилась зі мною в один день 14 лютого. 14 лютого мій чоловік на фронті запропонував мені одружитись. Тому цей день для нас особливий.
Немає людей, які повертаються з війни такими, якими туди йшли. Я не виняток. Я дуже довго думала, що не зможу знайти тут своє місце. Я там залишила свою роботу, залишила хлопців, залишила дуже багато проєктів.
Війна не закінчується,. коли ти сідаєш в потяг і їдеш додому. Ти повертаєшся і знову воюєш.
Народилась донечка і так, це було складно. Ти несеш відповідальність за маленьке життя. Воно навіть не два кілограми має, це дитя і ти тепер не сам.
Тож, якби не цей проєкт "Батьківська платформа", я зовсім не знаю чим би я займалась. Мені пощастило. Я змогла адаптуватись і зараз координую діяльність платформи.
До проєктів залучили активних тернополян, які мають діток. І ми взяли на себе такі речі, над якими варто працювати і які можна виправити. Це профілактика, дитячих хвороб, це важливі соціальні проблеми дітей. Зокрема, зараз ми працюємо над питанням дитячого здоров'я. Бо наша країна має виростити здорове та сильне молоде покоління, як банально це би не звучало..
Більше інформації про Батьківську платформу читайте згодом.
Стежте за новинами Тернополя у: Facebook, Telegram, Instagram, Viber та YouTube.
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
№ 13 від 27 березня 2024
Читати номер
Anetka Koralova
В Украине спрятался в АТО и нашел жену, при этом имеет трое детей двое от ЛИНЫ МАТВИЙЧУК ДАРЬЯ И ДАНЯ И ОТ АННЫ МАТВИЙЧУК МАТВЕЯ РОМАНОВИЧА и от ОКСАНЫ МАТВИЙЧУК четвертого дочь ЯРИНА. ВОТ такой вот ветеран боевых действий! алименты не платит суд в Украине дело 685\326\18 выигран начислили 1500 гривен и те не платит. О детях даже не интересуется, на связь иногда выходи пишет как любит и делает всё возможное чтобы быть вместе с женою из России+380 99 533 7113
Anetka Koralova