Вареники, крем-супи і навіть закордонні смаколики. Репортаж із кухонь, де готують для наших захисників

• Війна об’єднала нашу державу так, як ніщо до цього часу…У кожній «точці» Тернополя вирує рух – плетуть сітки, патрулюють місто, готують обіди для військових та переселенців.
• Останнє – особливо важлива справа.

Наша журналістка відвідала кілька локацій, де до пізньої ночі не припиняють горіти печі та працювати електричні плитки, дзвеніти – посуд, і працювати жіночі й чоловічі руки. Так-так, зараз стереотип про кухню давно розвінчаний.

Після спілкування із такими щирими та наполегливими людьми, які вже тиждень годують усіх, хто потребує гарячої й смачної їжі, впевнена – ми переможемо. Інакше бути не може!

Понакупляли печива, солодощів, чаї, а от супів бракує…

У їдальні Тернопільської спеціалізованої школи №3 з самого ранку кипить робота. Тут варять гарячі супи для бійців тероборони, правоохоронців, усіх, хто нині стоїть на захисті нашої області і не тільки.

На вході мене зустрічає пані Наталя, яка, власне, є організаторкою цієї метушні. Красива і усміхнена жінка керує тернопільською пекарнею «ВАШ ЛАВаш», що на вулиці Валовій, і охоче погодилась поспілкуватись.

Наталія розповідає як уся ця справа із приготуванням їжі розпочиналася. З минулого четверга її команда перші дні працювала у пекарні. Однак приміщення там маленьке, обладнання мало, а людей, охочих допомогти, відразу з’явилося чимало.

Жінка ділиться, що дуже через це хвилювалась, адже не могли спершу готувати їжу у великих кількостях та не мали достатньо місця, аби розмістити і організувати там небайдужих містян. Опісля, каже пані Наталя, вирішили знайти якусь більшу локацію, щоб усіх задіяти.

– Мужчина, який завідує кухнею 3-ьої школи (правда, не пам’ятаю, як його звати), зголосився дати нам це приміщення для роботи. Нарешті змогли собі організувати склад продуктів, адже їх дуже багато, а у «ВАШ ЛАВаш» не було де подіти. Але у пекарні досі печемо для хлопців булочки до супу, спеціально меншого розміру і не за традиційним рецептом, – говорить Наталя.

Поки ми розмовляємо, жінки на кухні якраз закінчують розливати гарячу страву по пластикових супничках і пакувати у картонні ящики. Пані Наталя говорить, що поспішають, бо вже обід, пора би хлопцям їсти, а вони трішки не встигли з кухарством.

Ніхто тут не сидить без діла. Кумедно, та фотографувати себе жінки забороняють, гукають, що нині до зйомки точно не готувались. Господині жартують – а що буде, коли читачі нашого видання помітять на світлині брудний ополоник чи каструлю?

– Ми домовлялися з нашими хлопцями, що їм приготували. Сказали, що  потрібен гарячий суп. Вони ж бо працюють годинами, їздять, патрулюють. Макаронів, каші їм не треба. Так само всі понакупляли печива, солодощів, чаї. А от супів – бракує, хочеться чогось гарячого. Ми вирішили приготувати крем-суп, аби можна було пити без ложки. Варимо зараз два види такої страви, але у великих кількостях, – каже Наталя.

Коли уточнюю – «наскільки у великих кількостях?», вона усміхається.

– Наприклад, нещодавно від пекарні завезли волонтерам 30 супів з булочками на обід. Згодом – ще 50. Зараз от знову пакуємо чергову порцію. Одним словом, вранці я мала десь триста супничок, а вже немає жодної вільної. Плюс – ще з пекарні забрала усі, які там були. Ці супнички дуже добрі, бо довго тримають температуру. На даний час нам їх справді бракує, – ділиться Наталя.

Вона тут незамінна – постійно про щось домовляється, адже хтось весь час телефонує. Розмова наша також не постійна, бо пані Наталі слід вирішити усі справи. Доставити хлопцям обід слід вчасно. До нас підбігає якась жіночка. Чую:

– Діти мають щось принести?

– Вже принесли, – пані Наталя.

– Супнички?

–Нє, не супнички, а булочки.

Хтось долучається до «переклички»: «То їх моя Аня несла, і каже: Мамо, я не донесу, їх тут так багато!». Пані Наталя пояснює, що допомагають на кухні і діти, учні 3-ьої школи. У цьому приміщенні, каже, нарешті розгорнули справу на повну і залучають усіх, хто бажає.

– Потреба у харчуванні справді велика. Бувало і таке, я сама чула, що завітав чоловік і, мовляв, дайте супу. Йому сказали: «Вибачте, ми усі супи вже віддали. Але зачекайте, зараз для вас оперативно приготуємо». До нас у «ВАШ ЛАВаш» навіть після закриття приходять, бо голодні. Головне зараз – скоординуватися, кому і що з наших захисників готувати. Саме так ми і стараємось робити, – говорить Наталя.

Вона розповідає – готову, спаковану їжу у них забирають і везуть куди потрібно. На наших відвідин шкільної кухні з хвилини на хвилину мають везти хлопцям страву. Пані Наталія каже – якась жінка зголосилась своїм автомобілем доставити нашим захисникам обід. Їй на 14:00 на роботу, але запевнила, що усе встигне – і туди, і їм допомогти.

Співрозмовниця запевняє, що продуктів їм поки вистачає. Повідомлятимуть десь у місцеві групи в соцмережах, якщо чогось бракуватиме.

– Коли продукти починають звозити, то усе хаотично. Ми будемо сповіщати тернополян про наші потреби. Адже якщо зараз нам завезуть 100 кілограмів цибулі – що з нею будемо робити? – запитує.

Залучені чи не всі в університеті

Професорсько-викладацький склад і студенти Західноукраїнського національного університету також не стоять осторонь ситуації, що склалася в Україні. Тут намагаються зарадити усім, хто потребує будь-якої допомоги – чи матеріальної, чи моральної.

Як нам розповіли, на базі вищого навчального закладу займаються приготуванням обідів для правоохоронних органів, містян, котрі вступили у територіальну оборону, біженців тощо.

В університеті плетуть маскувальні сітки, збирають речі та продукти для переселенців й евакуйованих із регіонів, де точаться бойові дії. Для них також переобладнали гуртожитки.

За останні дні до волонтерської команди Західноукраїнського університету приєдналось понад 100 осіб.

На запитання: «Чи потрібні вам якісь продукти, аби готувати їжу для наших місцевих захисників?», мені відповідають ствердно, однак уточнюють – не можуть у цілях безпеки пускати тернополян по одному на територію університету, де готується їжа. Різне може бути.

Тут просять, щоб хтось колективно зібрав речі й продукти, а від навчального закладу потім приїхали і все забрали. Список того, що зараз збирає ЗУНУ, подаємо в окремому матеріалі.

Читайте також: Західноукраїнський національний університет організовує збір ліків та продуктів для потребуючих

Кожен має відчути себе причетним

До Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка приходимо вже ближче до вечора. Усе для того, аби поспілкуватись із Андрієм Мігенько – директором студентського кафе «Campus ТНПУ» та людиною, яка за день разом зі своєю командою годує гарячою їжею до півтора тисячі осіб – захисників міста і не тільки.

Ще на вході дивуємось, наскільки тут все організовано та злагоджено. Міні-екскурсію проводить Тетяна Скуратко – керівниця логістичного центру університету. Поки піднімаємось на другий поверх будівлі, де власне і розташоване кафе, жінка розповідає, що працюють уже п’ятий день в такому собі онлайн-режимі – як тільки наші хлопці кажуть волонтерам ТНПУ, що є у чомусь необхідність, вони відразу кидають клич у соцмережі і групи. Хто як може – так допомагає і підтримує.

– Звертаються найперше у логістичний центр. Мій телефон не замовкає. За день приймаю сотні дзвінків, величезна кількість тернополян готова надати допомогу. Хтось – власною працею: сортувати одяг або продукти, розвантажує те, що привозять до університету, працювати на кухні, роздавати обіди хлопцям тощо. Хтось – приносить кошти, речі, продовольство. Люди несуть усе, що можуть, і головне – дуже швидко реагують на наші прохання, – говорить пані Тетяна.

Біля усіх продуктів та речей у холі стоїть маленька іконка.

Вона ділиться, що в більшій мірі до роботи Волонтерського центру долучилися студенти навчального закладу. Ті, хто у Тернополі зараз, допомагають в університеті. Хто не може приїхати до міста, але живе у населених пунктах поблизу – організовують на місцях якусь допомогу і контактують з ТНПУ. Запитую у пані Тетяни, як їй працювати у таких умовах, чи не втомилась.

– Ми тут щодня з 9-ої ранку і до 10-ої вечора. Складно, але я тримаюсь. Як і кожен із команди університету… Наші студенти, викладачі і просто небайдужі містяни продемонстрували, що ми – єдині. Те, що люди такі активні, те, що працюємо усі на благо України і знаємо, що приносимо комусь користь, бо добро робимо – це якось додає духу, – усміхається пані Тетяна.

У «Кампусі», куди ми прийшли, справді спекотно. На наших очах дівчата-студентки та викладачі готують бургери – стоять величезні упаковки з булочками, лежать свіжі овочі та інші необхідні продукти.

Пана Андрія тут знає кожен – він у прямому сенсі цього слова нарозхват, піднімає своїм «працівницям» бойовий дух і весь час жартує. Чоловік показує мені приміщення кафе, де зараз кипить робота, веде на кухню і усе розповідає.

– Я думаю, що актуальним буде почати з того, як ми усе це організували. У субору зранку я йшов записуватись у тероборону. Кумедно, бо зустрів по дорозі керівництво університету, і ми подумали, що спільними зусиллями можемо готувати комплексні обіди для наших захисників на базі мого кафе. Мені здається, що допомагати нашій державі у такий складний час можна і з «поварьошкою» у руках за плитою, якщо маєш до цього хист, – каже Андрій.

Чоловік розповідає, що спершу почали готувати для бійців тероборони. Потім по місту «пішла» конкуренція – усі хочуть годувати військових. То, каже пан Андрій, стали возити обіди ще й для евакуйованих та біженців з інших областей, які приїхали до Тернополя.

– Спочатку використовував свої продукти, ті, що в мене були у наявності. У перший день з них приготував для хлопців сочевичний суп з іспанськими ковбасками чорізо, і ще шпинатовий крем-суп із пармезаном. Тоді мене підтримав підприємець Стецик – першим, до речі, і привіз м’ясне, щоб ми вже змогли зробити повноцінну вечерю. На наступний день, за що дуже вдячний нашим людям, перебою з продуктами не було. Я кажу: «Треба кілограм сиру». Привозять двадцять кілограмів! Кажу: «Кілограм солі». Несуть два мішки! (сміється). Продуктів на даний час більше, ніж достатньо, бо дуже багато приносять щодня, – ділиться Андрій Мігенько.

У «Кампусі» роблять для захисників не тільки бургери. Готують тут і страви традиційної української кухні, і трішки експериментують. Пан Андрій каже, що які їм продукти привозять – з того тут і готують, нерідко він і сам думає, що б такого смачного для хлопців зварити чи спекти. Чоловік розповідає, що трапляються випадки, коли переселенці (особливо) відмовляються від їжі, бо вони або на дієті, або вегетаріанці. Такий нюанс теж враховують і стараються для них щось окремо готувати.

– Чесно, спочатку було дуже важко із логістикою – що, кому і куди везти. Зараз усе налагоджено. До нас приїжджають і беруть їжу для тероборони, окремо – для спецпідрозділів, також для переселенців. Співпрацюємо з нашою військовою частиною, розвозимо обіди на блокпости міста, – каже Андрій.

Він ділиться – за перший день нагодували 100 осіб. У другий день – вже 800. А от у понеділок гарячими обідами забезпечили близько півтора тисячі людей. Частково на кухні задіяні студенти, але здебільшого працює колектив університету та просто містяни, що прийшли підсобити.

– У людях в нас поки потреби немає, бо їх дуже багато хоче допомагати. Ми стараємось кожному, хто до нас у «Кампус» прийшов, дати можливість почистити хоча б одну картоплину чи цибулину. Кожен має відчути себе причетним до великої спільної справи!

Прощаюся з паном Андрієм і спускаюсь у хол університету. На виході зустрічаю ще й головного організатора Волонтерського центру – Богдана Буяка, ректора ТНПУ ім. В. Гнатюка. Він говорить – зовсім не втомлений, бо університет хоче бути корисним для нашої держави.

– Ми нарешті структурували роботу нашого Волонтерського центру, адже збір продуктів – це один напрямок, збір матеріальних речей – зовсім інший, а все слід організувати чітко. У неділю розпочав роботу наш Центр кібернаступу. Студенти фізико-математичного й інженерно-педагогічного факультету, їхні викладачі, а також студенти-журналісти відкрили наступ на електронних ресурсах, і, відповідно, придумують різні варіанти про те, як донести інформацію росіянам та білорусам про справжню ситуацію в Україні, – каже він.

Оскільки містяни щодня приносили дуже багато продуктів, ми домовилися з нашим підприємцем, котрий орендує приміщення під кафе «Кампус ТНПУ», та  організували харчування. Гарячу їжу розвозимо по усьому місту.

Ще один сегмент роботи Волонтерського центру – це виготовлення маскувальних сіток. Повірте, сьогодні вільної аудиторії на нашому історичному факультеті немає. Наші майстерні почали виготовлення станків для плетіння сіток, ми їх плануємо встановити у студентській їдальні, а також розвезти по школах міста.

Завдяки нашим людям, які приїхали з Києва, в університеті організували електронний облік всі продуктів і матеріалів. Для тих, хто прибув з Запоріжжя й Харкова, відкрили окрему аудиторію, куди вони приходять і плетуть сітки. Зараз ми налагодили зв’язок з нашими польськими та іншими закордонними партнерами, які надсилають великі партії медикаментів. У понеділок, наприклад, велику партію передали на Київ, де є потреба у ліках.

Ще ми облаштовуємо на «Дружбі» три цивілізованих пункти укриття, кожен – на 500 осіб. Зробили у них спальні куточки, постелили каремати, забезпечили сховища питною водою, відновили роботу санвузлів. Охорона університету 24/7 працює, аби на цих тридцяти гектарах площі був порядок. Слідкують ще й за якимись небезпечними предметами, – розповідає пан Богдан.

Коли цікавлюся – як витримує такий режим роботи, він знічев’я знизує плечима.

– Я вдячний, у першу чергу, своєму колективу, який відгукнувся. Люди усі ресурси кидають на допомогу державі – продукти, матеріали, автотранспорт і так далі. Маємо дуже класних студентів. Те, що в університеті оголошено канікули, не означає, що вони і ми відпочиваємо. Радію, бо ТНПУ став, по суті, ключовим центром допомоги на масиві «Дружба». Ми дали можливостям мешканцям мікрорайону бути залученими, працювати. Люди жваво підтримали таку ідею. Впевнений – усім і надалі тут знайдеться що робити, – каже ректор.

Ліплять сотні вареників…

Не сидять без діла й жителі села Петриків. Нам надіслали відео, де понад два десятки жінок ліплять вареники для наших захисників просто у приміщенні місцевої школи.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.