Командир артилерійського дивізіону: «Якщо ми один кулак — ми переможемо будь-яку орду»
Наш герой — командир дивізіону Тернопільської артилерії Станіслав на псевдо Десна. Родом офіцер з Донеччини. Говорить українською. До Дня захисника і захисниць продовжуємо наш авторський проєкт «Героям Слава»
Десна вступив до військового ліцею у свої 14-ть. Саме там починався шлях воїна-патріота. Країну в його світогляді склеїла і особиста доля — одружився на дівчині із заходу України. Зараз вона зовсім поруч — військовий медик. Служить і старший син. На війні Десна часом бачиться з ними. Вдома — молодший з бабусею. Теж мріє про службу в ЗСУ. Взірцем для наслідування обом синам став батько.
— Усе життя служу українському народові, — каже він про себе, — Закінчив ліцей, потім інститут, поза армією себе не уявляю.
У Тернопільську бригаду потрапив у часі її створення. У 14-му році брав участь у формуванні нової бригади, нових підрозділів, де дослужився від начальника штабу дивізіону до займаної посади. Очолив його чотири роки тому.
Порівнюючи війну на сході України із повномасштабним наступом, наголошує на лінії розмежування. Тоді вона була, зараз навіть немає такого поняття, адже щогодини змінюється ситуація.
Вразив надійний тил
— 24 лютого ми пройшли ешелоном в Чернігівську область, — пригадує початок повномасштабного вторгнення Десна. — Саме там ми розпочали бої, спрямовані на знищення колон, які входили в Україну з півночі.
На запитання, що найбільше вразило тоді, на початку війни, відзначає приємне — підтримка населення.
— Найбільше тоді здивувала організація допомоги місцевими, — із захопленням розповідає Десна. — Було багато точок харчування, скрізь готові були допомогти з ремонтом автомобільної техніки, облаштували охорону, перекриття шляхів під'їзду. Усі старалися, як могли, щоб не допустити ворога до населених пунктів. Це була дуже відчутна і надійна організація тилу.
Військові справи тоді теж просувалися успішно. За два з половиною тижні змінили декілька населених пунктів.
З жалем в голосі розповів про евакуацію людей. Він бачив їх обличчя сповнені болю, розпачу і безнадії. Та це був лише початок війни.
Ворог швидко вкопується
Географію бойових дій дивізіон розширював дуже динамічно. Поповнювали ряди особового складу, збільшувалася кількість техніки. Після виконання завдань у Чернігівській області, артилеристи займали оборонні позиції на Київщині, Сумщині, Донеччині. Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Бахмут, Лиман, Діброва. Найважче — на півночі Харківщини. Саме там в дивізіоні втратили побратима.
— У кожному регіоні зустрічають та ставляться по-різному, скрізь є як позитив, так і негатив, — розповідає командир. — Квітень, Золочів Харківської області — там люди готові були здавати цілі регіони, мовляв «наши прієдут, асвабадят». На сьогодні уже дуже велика частина зрозуміли різницю між Україною і «рускім міром», щоправда на Донбасі ще до тепер багато людей працюють на ворога і готові за дві тисячі гривень продати рідну країну.
На окупованих територіях, за спостереженнями військового, ворог дуже швидко вкопується. Русня не пропускає нагоди — споруджує укриття для особового складу, техніки і озброєння. Тому звідти їх викурити непросто. А уже звільнене село чи місто продовжує піддаватися ризику реваншу окупантів. Вони намагаються відбивати ті пункти, які втратили. Це, за словами командира, дуже відчутно. Вогневим впливом намагаються зламати моральний дух піхоти, механічних підрозділів, залишаючи після себе руїни.
Бережемо кров піхоти
Саме механізовані підрозділи, які воюють на передовій, оцінюють роботу артилерії. Вони першими заходять на щойно звільнені території.
— Це наші очі, наші коригувальники, наша важлива допомога, — каже Десна. — Артилерія — це специфічний рід військ з далекобійними системами — до 20-ти і більше кілометрів. Мовляв, «Ми зможемо зробити ту чи іншу роботу, якщо ви нас підтримаєте». Недарма ж кажуть, що піт артилерії береже кров піхоти.
Також командир зазначає, що противника дуже багато і його не варто недооцінювати. Багато і техніки, і особового складу.
— Це та ж орда. Дурніші полягли першими або здалися в полон, каже Десна. — Зараз залишилися ті, які розуміють, що роблять і працюють цілеспрямовано. Так, може в них слабше забезпечення, але вони наступають кількістю як в Другій світовій війні. Їх для того і понаймали. Часом командири механізованих підрозділів або нацгвардійських бригад спецпризначення просять: «Допоможи, бо їх дуже багато». А буває, що ми їх вчора накрили, а вже сьогодні їх в тричі більше.
Мобілізованих рф кидають на піхоту, веде далі наш співрозмовник. Зброя в них елементарна. Багато їх у лісах, де можна сховатися.
— Деякі з «мобіків» мають бойовий досвід, і артилерія у них потужна, подекуди і точна, — оцінює противника командир. — Є радянські і російські розробки. Вони не використовують калібру 122. Лише — від 152 і вище. Більший калібр — потужніша дальність. Тому працюють з глибини.
Трофеї працюють проти ворога
Використовує ворог багато заборонених боєприпасів. Приміром, у Лисичанську і Сєвєродонецьку Десна бачив фосфорні снаряди. Також, за його словами, прилітають боєприпаси осколкової та запалювальної дії, так звані касети.
Чимало артилерійських зразків озброєння, які спрямовувалися для ураження по нас, уже працюють проти них.
— На деокупації Харківщини ми отримали черговий «ленд ліз», — іронічно посміхається Десна. — Спілкуюся з іншими командирами, кажуть, що завдяки цьому «ленд лізу» маємо 152 калібр, є реактивні системи залпового вогню, БМП, є і «урагани», і «смерчі», це все — наші трофеї, які полишала русня, втікаючи від збройних сил України, наших військових формувань та сил оборони. Усе працює, є майстри в кожному підрозділі, є ремонтні групи, а технічне обслуговування проводять самі бійці — усі пройшли навчання, здобули навичок за час війни.
На запитання про основне забезпечення озброєнням, Десна розповів, що артилерія застосовує усі види озброєння, які є на сьогодні:
і радянські, і 122-го калібру, і 152-го. Поступово переходять від радянських на натівські системи озброєння.
— Ми розпочинали війну «гіацинтами», а зараз перейшли на нові гаубиці «М-777». Усі мої підрозділи саме на них і працюють, — зазначає командир дивізіону. — Також знаю, що ми можемо постійно розраховувати на поповнення, адже є втрати, пошкодження, тому поступають поновлення. Порівняно з початком війни, зараз ми в кращій ситуації — йде забезпечення. Усе стало на свої місця.
Амбіції русні «зашкалюють»
Спостерігаючи за можливостями і намірами ворога, наш співрозмовник застерігає, що окупант має великі амбіції.
— Він не поступиться, — каже. — Треба виганяти до кордонів і робити стіну, на зразок польської вздовж кордону з Білоруссю.
Вважає, що обов'язково варто підсилити прикордонні служби, щоб завжди бути готовими до війни. Позаяк, у звільнених областях ситуація залишається напруженою: стоять війська, здійснюються провокації, продовжуються ракетні обстріли.
— Зараз весь периметр щільно закритий, бо дуже великою ціною давалося звільнення, — підкреслює Десна. — Усі роди військ виконують свої функції, якщо ми один кулак — ми переможемо будь-яку орду.
Результатами власного дивізіону командир задоволений. Каже, що дуже поважає свій особовий склад. Пригадав, що починали воювати з контрактниками, були малі розрахунки, а зараз прибули мобілізовані і кожен з них розуміє, навіщо прийшов і що хоче бачити, Усі тут заради одного — потрібна взаємна перемога. Пишається кожним солдатом, кожним офіцером і безумовно вірить у досягнення усіх цілей.
Читайте також:
Сам просився в армію і на передову! Історія тернопільського артилериста
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
