Лірник Андрій Ляшук: „Коли на волонтерській співанці грає лірник, люди двічі виймають гаманці”

Лірник із Рівного Андрій Ляшук переконаний, що лірники мають грати серед людей, на вулиці, ярмарку. Він дуже не любить брати участь у концертах, де треба грати перед мікрофоном на сцені , бо це - спотворення традицій

Андрій Лящук із Рівного лише нещодавно захопився давнім інструментом - лірою. І хоча каже, що ще вчиться його опановувати, і ще не отримав своєрідного хрещення в цій професії, проте вже встиг знятися в двох фільмах, організовує майстер-класи, має учнів і мало не щотижня грає серед людей. Нещодавно він відвідав Тернопіль. Презентував новий документальний фільм „Вільні люди” в Палаці кіно і педагогічномц університеті. Після показу фільму пан Андрій грав мелодії, які у фільмі представлені лише уривками, народні та історичні твори.

• Звідки у вас ця ліра?
• Її зробив мені майстер із Луцька Віктор Іщук за моїми фотографіями з історичного музею. Це копія ліри останнього волинського лірника Івана Власюка, який грав у 80-х роках минулого століття. Потім я її сам лакував спеціальним лаком, настроював.
• І як вона працює?
• Це колісна ліра. Колесо крутиться, треться об струни, і так добувається звук. Тут є три струни. Одна струна називається співаницею. Вона дає мелодію. А дві інші постійно тримають один звук - так будується акорд. Чимось це нагадує звук волинки, але то духовий інструмент, а тут - струни. Там одна дудка грає мелодію, а інші тримають акорд. А тут одна струна грає мелодію, а інші - тримають акорд.

Перший вчитель - Інтернет

Як Ви навчилися грати?

• Взяв у руки і через п’ять хвилин заграв (сміється). Насправді в мене є певний музичний досвід. Я цікавлюся народною музикою. Грав на різних етнічних духових інструментах. У мене їх - ціла колекція. Це – сопілки, флояри, поліські дудки-викрутки, японські та індійські етнічні інструменти. Але потім прийшов до ліри і так зацікавився, що цей інструмент став для мене інструментом номер один.
• Отак взяли і заграли?
• Сьогодні є багато засобів, з яких можна навчитися. Вмикаєш youtube, передивився кілька разів і вже можеш повторити. Першим моїм вчителем був Інтернет.
• Що є у вашому репертуарі?
• Традиція передбачає, що лірник має виконувати канонічні канти і псалми. У першу чергу я співаю те, що співали лірники 300 років тому – кант „Святому Георгію”, про Матір Божу Почаївську, про сирітку. Але ті лірники, які мають досвід і вивчили традицію, на основі цієї поетики можуть створювати щось сучасне. Вже з’являються епічні твори про Майдан. А лірник із Сумщини Олександр Тріос склав сатиричну кобзарську пісню про московського дурня. Це сучасна лірницька пісня. Щоб мати уяву, про що традиційно лірники співали, орієнтуйтесь на пісню про сирітку. Її є багато варіантів – навіть на 40 куплетів. Я знаю волинський варіант, який співав останній волинський лірник Іван Власюк.

 

Подарунок на Різдво

- У чому полягають традиції лірництва?

- Я граю так, як мають грати традиційні лірники - серед людей, на вулиці. І дуже не люблю брати участь у концертах, де тебе оголошують, ти виходиш і граєш перед мікрофоном. Це - спотворення традицій. Традиція, це коли сидиш на вулиці, коли можна близько спілкуватися, навіть доторкнутися до інструмента, відчути вібрацію звуку. Такий інтерактив – ось це справжня традиція. До речі, про традиції. Лірником не просто колись було стати. Це все одно, що тебе висвячують. Треба отримати визвілку – спеціальний дозвіл від досвідченіших побратимів. Спочатку треба вчитися у майстра, постійно ходити за ним, тільки потім тобі дозволяють мати цей інструмент, дають дозвіл і ти стаєш лірником.

• І у вас теж був такий шлях?
• Аякже. Я досі вчуся. Ще тільки планую отримати визвілку. Це відбувається на Трійцю, збираються братчики і слухають. Це як іспит. Мусиш 12 псалмів знати, думу заспівати, і тоді вони кажуть, чи можна називати себе майстром, лірником.
• Скільки ж часу ви граєте?
• Уперше взяв у руки ліру зовсім недавно – у 2012 році. Це було напередодні Різдва. Вона потрапила до мене, як подарунок із неба. Майстер, який зробив цей інструмент, чув, що я хочу мати ліру. Він мені телефонує перед Різдвом, 6 січня, і каже, щоб я зустрічав автобус, бо у ньому приїде ліра. Якщо мені сподобається, то ми домовимося. Таким чином я отримав свій перший інструмент. І вже другого дня я грав колядки на цій лірі. Це був той інструмент, що у фільмі. А от у Тернопіль я приїхав з іншою лірою.
• Крім цієї мандрівки, знятої у фільмі, вас часто можна побачити на вулицях Рівного?
• У Рівному я люблю часто грати в парку, не для заробітку, а просто пограти серед людей. А останнім часом у мене є прекрасна нагода пограти, бо в нас волонтери збирають гроші для армії і роблять просто на базарі волонтерську співанку. Чіпляють банер, ставлять підзвучку і просять виступати. Щонеділі я приходжу туди і на цьому ярмарку граю. Це так органічно виглядає, як колись. Продавці уже мене впізнають і замовляють пісні чи про сирітку, чи повстанську пісню. І це дуже класно. Це зовсім інше сприйняття, ніж коли я виходжу на сцену і так пафосно співаю у мікрофон.

 

Гаманці виймають двічі

• Чи можна заробити лірництвом? Десь у фільмі звучить фраза, що лірник  ніколи не був голодним.
• Лірник завжди мав гроші. Навіть волонтери кажуть, що коли на таких акціях звучить ліра, люди двічі виймають гаманець.
• Ви і майстер-класи організовуєте?
• Так, людям це цікаво. Я ще сам вчуся, але в Рівному є хлопці, які хочуть вчитися. Мене вмовляють, щоб у Палаці для дітей і молоді їх трохи вчив. Поки пробую це робити, не знаю, чи вдасться це робити на постійній основі.
• У вашій родині були лірники?
• На жаль, ні. Але з музикою пов’язані родичі – мій батько грав на багатьох інструментах, також дід, інший дід вірші писав. З лірників я, мабуть, перший.
• В Україні небагато людей, які вміють грати на лірі. А на Тернопільщині є такі?
• Я знайомий з Мироном Постоляном із села Жуки Бережанського району, це кілька кілометрів від Бережан. Він повернувся в Україну з Англії, дуже цікава особистість. Грає і на лірі, і на бандурі. Якось він збирав художників для пленеру, я приїжджав спеціально і грав для них, а вони малювали ліру, лірників.
• Вас ще щось пов’язує з Тернопільщиною?
• Моя дружина - з Кременця. Родичі є і в Теребовлі.

 

ДОВІДКА

Андрій Ляшук народився в 1969 році у Ковелі Волинської області. Закінчив Рівненський інститут культури, мешкає у Рівному. Власник рекламної фірми, займається дизайном, поліграфією.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.