Сам просився в армію і на передову! Історія тернопільського артилериста

Сам просився в армію і на передову! Історія тернопільського артилериста

Наш герой — навідник гармати тернопільської артилерії, доброволець Святослав на псевдо Грек. На фронті — вдруге

Уперше свою небайдужість Святослав проявив у найзапекліші дні на Майдані. Бо не зміг би по-іншому. З тих же причин не оминула його участь ні в АТО, ні в повномасштабній війні. Двічі мобілізувався за власним бажанням. Двічі нагороджений медалями  «За взірцевість у військовій службі» ІІ і ІІІ ступенів.

Найстрашніші — перші обстріли

У цивільному житті наш співрозмовник — майстер з ремонту побутової техніки. Та, коли після мобілізації у лютому цього року направили в ремонтну бригаду, — відмовився, мовляв, мобілізувався не для тилової служби.   

Відео дня

Маючи півторарічний досвід в піхоті під постійними обстрілами, прагнув бути корисним саме в бойових завданнях. 

У 15-му році був командиром відділення піхоти 14-ї бригади. Вогневі розрахунки його підрозділу були за 800 м від противника: Гнутове, Мар’янка. Каже, що найстрашніше переживав перші обстріли. 

— Ми перебували у контейнері, закопаному в землю, його підкидало від вибухів, — пригадує військовий. — По нас тоді стріляли з танків та гармат 152-м калібром.   

Пригадав також, як там же ворожа диверсійна група напала зі стрілецькою зброєю на їхній блокпост. Відстрілювалися, серед ворогів були двохсоті. Ті відступили. Убитих повідтягували з собою. 

На щастя, за весь час в розрахунку Грека ніхто з побратимів не загинув.

Кожен виїзд наближає перемогу

Київщина, Житомирщина, Рівненщина — саме там Грек у складі тернопільської бригади розпочав службу на початку повномасштабної війни. Та на півночі було відносно спокійно. Чого не скажеш про місця, де він проходить службу зараз. На запитання про найбільшу складність відповідає, що саме тут.   

У розмові відчуваємо, що Святослав — справжній військовий, зайвого не скаже, відповідає локанічно і конкретно. Про місця дислокації, звісно, не запитуємо, лише про відстань до лінії розмежування. До 20-ти кілометрів.  

Інтенсивності наступів особливо не відчувають — тільки на виїздах. Чергування — виснажливі, виїзди — нерегулярні, у тому і найбільша складність. 

— Прилітає часом, ми тоді ховаємося по укриттях, — говорить військовий. — Позиції завжди обкопані, тому ми здебільшого — у безпеці. Важливо, що кожен наш виїзд наближає Перемогу і просуває вперед. 

Пригощають непроханих гостей старими гостинцями —  гятять по орках з озброєння ще радянських зразків. 

Працюють на виїздах, постійно змінюючи позиції, адже  на артилерію, за словами співрозмовника, окупанти найбільше полюють. 

— Координати дають, ми відпрацьовуємо по цілях, —  розповідає нам про уже знайому для постійних читачів проєкту роботу гармати навідник. — Я виставляю координати, хтось досилає снаряд, хтось — заряд, у кожного  своя робота. 

Запитуємо про можливості гаубиці, її оперативність. Функціонує повноцінно, все регулюється, після кожного пострілу Грек відновлює координати для чергових цілей. Час від початку його роботи до пострілу — всього декілька секунд.  Для більшої ефективності гармату закопують в землю, тоді все відбувається швидше з меншою вірогідністю похибки. 

З чистого аркуша

Живуть у наметах, копають землянки, готуються до зими. А ось, чи прийдеться у них зимувати — невідомо. За наказом вищого командування можуть передислокуватися. 

Холодів, як у нас, ще не було, тому наразі вночі спати в спальниках ще досить тепло, розповідає про військовий побут співрозмовник. Їдять консерви і все, що можна зготувати в польових умовах. При прильотах — намагаються жартувати. З психологічним навантаженням справляються усі, більшість тут уже після АТО.  

На запитання про тилові професії колег по службі, відповідає, що дуже різні, однак довоєнна робота значення не має. Каже, що на фронті, усе наче з чистого аркуша. Приміром, є залізничник, який виділяється тим, що любить українські народні пісні. Він починає, а всі інші підтримують. Співають здебільшого в дорозі, при переїздах. Спільний спів неабияк підтримує бойовий дух. 

Греку про довоєнну роботу дотепер нагадують клієнти — телефонують і досі. Він лагодив пральні машинки, бойлери, газові колонки. 

Усім хлопцям хочеться додому, повернутися до своїх звичних справ, а найбільше — до рідних, які щодня по телефону запитують одне і те ж: «Коли приїдеш?».  

Дружина сіла за кермо

Святослав втішає рідних, мовляв «ще трішки і скоро все закінчиться», тут же зізнається, що ніхто не знав, що війна так затягнеться. Розмови з рідними і відволікають від військової суєти, породжують ностальгію. 

— Завжди запитую про побут, про справи вдома, — переходимо до теми про сім'ю. — Дружина нарешті сідає за кермо, раніше боялася водити машину, хоч і мала посвідчення. Отже, у тому є плюс, бо якби був вдома, то б далі не наважилася. 

Намагаючись бачити позитивні сторони своєї відсутності, не приховує, як сумує за родиною. Вдома з дружиною на татка чекають двійко діток. Пригадує, як любили разом подорожувати, ходили в гори, мандрували Україною, їздили за кордон. Організовували по 3-4 подорожі щороку.

Звісно, родина без тата не подорожує. Усі чекають, хвилюються. На початку війни приймали вдома переселенців. 

Старший син вступив цьогоріч в технічний коледж. Патріотизм у генах бере своє: каже, що теж готовий захищати Батьківщину, як і батько.

Донечка — творча особистість, любить малювати. Творча професія і у дружини — кондитер. Лише тепер почала приймати замовлення, відчуваючи, що робота відволікає від хвилювань. Хоча часом і це не рятує. 

Ішов, не чекаючи повістки

Коли ми зателефонували до пані Оксани (так звати дружину Святослава, — прим. ред), та пояснили, що для проєкту «Героям слава» готуємо матеріал про її чоловіка, — почули у відповідь зворушливе: «Я вже плачу». 

Дружина, яка вдруге переживає цю болісну відстань, щиро поділилася, як іноді страшно відповідати на дзвінок з невідомого номера, розповіла про містичні збіги, які сигналізували їй про травму чоловіка, і про почуття щастя від взаємності їх щирих почуттів. 

— Як почалася війна Святослав відповідально завершив роботу, виконував замовлення та за два дні поїхав у військкомат. Чекати на повістку не зміг, бо такий в нього характер, — почала розмову дружина і тут же додала. — 

— Почалося все з майдану: 19 лютого після роботи вирішив, що він має бути там, дітям тоді було 7 і 9 років. Я пробувала завадити, він обережно мене відставив мене в бік і поїхав. 

21-21 лютого зв'язку не було, це були її перші серйозні переживання. А в 15-му році, коли чоловіка мобілізували, пригадує, що він теж хвилювався, але казав: «Як я можу не піти, як я буду виховувати сина?»     

— Під час розмов кожен день було чути вибухи, обстріли, — продовжує Оксана. —  Згодом зрозуміла, що коли тиша вдень, то обстрілюватимуть вночі, а від цього було ще страшніше. Морально було дуже важко.  Особливо, коли він довго не виходив на зв'язок, потім дзвонить телефон і страшно підходити, бо не знаєш чого чекати.

Якось вдома несподівано впала рамка з його фотографією.  Оксана взяла телефон, щоб спитати, чи в нього все гаразд, а в той же момент він дзвонить до неї і каже: «Я їду в лікарню». 

— Мене шокувало, що фотографія, була сперта назад, а впала вперед, — дивується жінка. — Ще й саме в той момент, коли з ним трапилася біда — на чоловіка під час розбору бліндажу впала колода і травмувала щелепу. 

Хай почує дружина

Пригадала Оксана ще один епізод, який дуже яскраво зберігся в її пам'яті. На фронт з концертом приїхав Сашко Положинський. Знаючи, що дружина дуже любить пісню «Мій лицарський хрест», саме перед її виконанням Святослав вигукнув: «Почекайте, не співайте, я наберу дружину, хай вона послухає по телефону!»

— І вони всі чекали, поки набере мене, — радісно пригадує дружина. — Він набрав. «Все, вже додзвонилися, вже можна співати?» Я все слухала!

Далі в розмові Оксана підкреслила, що Святослав — «людина діла», без зайвих слів просто мовчки робить свою роботу, а скромність — його природна риса. 

Вдома їй допомагав в усьому, не розділяючи роботу на жіночу і чоловічу. 

Щоправда не допускала дружина чоловіка тільки до кондитерської справи. Хіба лишень — дегустувати. Найбільше йому до смаку шоколадні вироби дружини. Улюблений торт — Каліфорнійський шоколадний. 

Тож, завершуючи розмову, бажаємо невдовзі смакувати його у повному сімейному складі, святкуючи Перемогу. 

 

Читайте також: 

Витягує побратимів з лап смерті

 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.

Коментарі (99)
  • Марія Баньківська

    Боже, бережи наших захисників. 💙💛🙏🙏🙏🙏🙏
  • Halyna Volounyk

    Богородице Діва захисти, обережи хлопця 🙏
  • Ольга Маркова

    Дякуємо за захист
  • Наталія Слив'як

    Хай вас Бог береже! Щастя вам здоров'я і сили щоб поскоріше вигнати ворога з нашої землі!

keyboard_arrow_up