«Ми раді, що змогли здійснити їхню мрію». У лікарні, де лікують поранених військових, «зіграли» весілля

• Весілля, яке пара планувала ще до повномасштабної війни, довелося відкласти на чотири роки. А тепер у відділенні лікарні, де колись народжувалися діти, створилася сім'я.
• Своє «так» військовослужбовець Валерій, який проходить реабілітацію після важкого поранення, та його кохана Олена сказали одне одному на подвір'ї КНП «Підволочиська центральна лікарня» — у колі медиків, побратимів і людей, які вирішили допомогти здійснити їхню давню мрію.

Заяву подали чотири роки тому

Разом вони вже майже вісім років. Валерію — 57, Олені — 52. Обоє родом із Чернігова. Познайомилися у 2019 році на волонтерському центрі, де разом допомагали людям. 

Уже через місяць повінчалися, а перед початком повномасштабної війни планували офіційно зареєструвати шлюб. Але війна змінила їхні плани.

— Ми занесли заяву ще перед війною, — розповідає Олена. — Війна змінила плани і з квітня  Валерій став до лав Збройних сил України. 

Майже рік вони не бачилися — лише підтримували зв'язок телефоном. Спочатку військовослужбовець виконував бойові завдання на Лиманському напрямку, згодом його перевели на Сумщину. 27 лютого 2026 року поблизу села Мала Рибиця Сумської області Валерій отримав важке поранення внаслідок атаки FPV-дрона. Після евакуації його доправили до Тернополя, а згодом — на лікування до Підволочиської центральної лікарні, де він проходить реабілітацію з червня.

За традицією — коровай 

У лікарні про подружжя говорять: вона завжди поруч.

Олена допомагає чоловікові щодня. Супроводжує на процедурах, підтримує під час реабілітації, вирішує побутові питання, дізнається про лікування, спілкується з лікарями. Там, де після поранення з'явилися нові труднощі, вона бере їх на себе.

— Валерій — дуже добра і чуйна людина — говорить Олена про чоловіка. — Він завжди допомагав усім.

Провідна фахівчиня із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб КУ ТОР «Ветеранський простір» Ольга Лівінчук розповіла, що від Олени Валерій має дуже сильну підтримку. Він завжди відчуває, що не сам, а їхня любов, за спостереженнями Ольги, прискорює одужання.

 — Це саме те, що зараз потрібно нашим хлопцям, — підкреслює фахівчиня. — Коли поруч є людина, яка підтримує, вони швидше відновлюються. Вона хвилюється за нього, вивчає всі питання, сама озвучує лікарям і фахівцям його потреби. 

Саме під час лікування Валерій та Олена вирішили ще раз подати заяву на реєстрацію шлюбу.

— Ми почули про цю мрію і вирішили допомогти її здійснити, — продовжує Ольга Лівінчук. — Тут активну ініціативу виявила заступниця директора Лікарні Оксана Капелусь.

До організації долучилися медичний персонал лікарні, працівники різних служб, а також голова громади Віталій Дацко, який подбав, щоб на святі був український весільний коровай відповідно до традицій краю. 

«Хочу, щоб мене хтось здивував»

За словами Оксани Капелусь, ще до початку церемонії наречена зізналася в одному бажанні: мовляв, «Хочу, щоб мене хтось здивував», однак не чекала чогось особливого.

Одним із таких моментів став приїзд директора КУ ТОР «Ветеранський простір» Дмитра Харчука та його подарунок — подвійна ікона-книга як символ Божого благословення для нової родини.

— Коли він вручив подарунок, у неї від радості покотилася сльоза, — пригадує Ольга Лівінчук.

До слова, саме Ольга Лівінчук запросила директора ветеранської установи розділити з молодятами цей день. Зізнається, спершу навіть не була певна, чи він зможе підтримати цю ініціативу через насичений робочий графік.

— Я не міг пропустити такої події, — говорить Дмитро Харчук. — У мене виникла асоціація, ніби крізь потрісканий асфальт проростає квітка. Попри війну, біль, поранення і тривале лікування життя перемагає. Я щиро тішуся за молодят. Пройти такий шлях у час війни і вміти радіти життю, йти до мрії — це сміливість. Саме такі люди найбільше заслуговують на щастя. 

У лікарні лунало «Гірко!» і грала полька

Реєстрація шлюбу відбулася просто неба — на подвір'ї лікарні. Свідками стали медики, які лікують Валерія, військовослужбовці, що проходять реабілітацію разом із ним, рідні та всі, хто протягом останніх місяців був поруч.

Лікарня на кілька хвилин перестала бути лише місцем лікування. Біля входу зібралися люди, які щодня бачать біль, операції, перев'язки та відновлення. Цього разу вони стали свідками іншої події — народження нової сім'ї.

До слова, колишнє пологове відділення лікарні сьогодні переобладнане під реабілітаційне відділення для пацієнтів, які відновлюються після тяжких травм. Та цього дня його подвір'я на кілька годин повернуло атмосферу сімейного свята.

Весільна церемонія тривала недовго. Довкола зібралися побратими, медперсонал. Хтось навіть на телефоні ввімкнув українську весільну польку, а один з ветеранів з ампутованою кистю запросив до танцю лікарку, щоб бодай на дві-три хвилини відчути справжній весільний колорит.

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google