2-річна Міланка чекає маму і тата з війни. Подружжю військових з Тернопільщини потрібна наша допомога

Ірина БЕЛЯКОВА

Павло у боях під Лисичанськом в травні 2022 року втратив ногу. Тетяна в той час місяць жила з дитиною в окупованій Новій Каховці. За наказом командування знищила документи і все, що могло б свідчити про її причетність до ЗСУ. Потім п’ять днів разом з маленькою Міланою виїжджала з Нової Каховки, простоюючи черги та терплячи принизливі обшуки на численних ворожих блокпостах.
Тепловізор і старлінк потребує підрозділ артилеристів ланівчанки Тетяни Василинюк. Задонатити можна на картку: 5168 7574 0793 5040

Маленькій Міланці 2 рочки. Дівчинка пережила окупацію і зараз проживає із бабусею та дідусем у Ланівцях. Її батьки — Павло і Тетяна — військові. Подружжя Василинюків з Тернопільщини. 23-річний Павло — випускник Академії сухопутних військ, старший лейтенант. 21-річна Тетяна закінчила Коропецьке військове училище, заочно навчається в ЗУНУ. У червні 2021 року підписала контракт із ЗСУ.

Нищила документи, щоб вижити

Історія життя родини, від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, вражає. Павло у боях під Лисичанськом в травні 2022 року втратив ногу. Тетяна в той час місяць жила з дитиною в окупованій Новій Каховці. За наказом командування знищила документи і все, що могло б свідчити про її причетність до ЗСУ. Потім п’ять днів разом з Міланою виїжджала з Нової Каховки, простоюючи черги та терплячи принизливі обшуки на численних ворожих блокпостах.

Відео дня

— Сьогодні Тетяна і її побратими потребують потужний тепловізор і старлінк, — поділилась наша колега-журналістка з Ланівців Наталія Гамера. — Ціна тепловізора — 2700 євро, старлінк вартує 20 тисяч гривень, плюс доставка. Військовим вкрай потрібні ці речі! Щоб допомогти зібрати необхідну суму якнайшвидше, я мушу просити допомоги небайдужих людей.

Тетяна, дівоче прізвище Басок, народилася і проживала в Ланівцях. Закінчила Коропецьке військове училище. Вступила згодом до Західноукраїнського національного університету. Навчається заочно. Її чоловік Павло Василинюк родом із Бучацького району, із села Золотий Потік. Навчався в Національній академії сухопутних військ, а після закінчення мав відслужити п’ять років. За направленням потрапив у військову частину А1736.

— Тетяна, слідуючи за чоловіком, у червні 2021 року підписала контракт із ЗСУ та вирушила разом із ним у Нову Каховку, що на Херсонщині, — поділилась Наталія Гамера. — Там базувалася їхня військова частина. Коли російська армія вторглася на Херсонщину й під окупацією опинилася Нова Каховка, Тетяна з маленькою Міланою була вдома, а чоловік на службі в Луганській області.

На кожному блокпосту обшукували

Тетяна пригадала, що окупанти нишпорили по домівках, обшукували оселі, перевіряли документи. Жінці керівництво порадило знищити все, що могло б викликати підозру у ворогів щодо її причетності до служби в лавах ЗСУ. Ніхто з сусідів не виказав її.

— З батьком Тетяни, Володимиром Баском, який з перших днів повномасштабної війни долучився до волонтерів-водіїв, ми їхали разом в Авдіївку, дорогою обговорювали можливі варіанти виїзду його дочки і внучки з окупації, — пригадує журналістка-волонтерка Наталія Гамера. — Він хвилювався, готовий був власною машиною її вивозити. Але це теж було небезпечно.

Таня з маленькою донечкою місяць жила в окупації. Окрім хвилювань за життя дитини, своє і за чоловіка, вдома ще й закінчувались продуктові запаси. Кожен похід у магазин був ризикованим. Та ще й нелюди спустошували полиці в крамницях, товар не підвозили, вели себе по-варварськи.

Згодом друзі Павла допомогли вивезти його сім’ю. Днів п’ять вибиралися. На кожному ворожому блокпосту їх перевіряли, обшукували. Молода жінка хвилювалася за дитину. Дякувати Богові, благополучно залишили Херсонщину й приїхали в Ланівці.

— Павло зі своїми побратимами та «Градами» працювали на Херсонщині, Донеччині, Луганщині. Неподалік Лисичанська, у населеному пункті Вовчоярівка, одного разу їх обстріляли ворожі «Гради», — поділилась Наталія Гамера. — Це було в травні минулого року. Офіцер отримав осколкове поранення, у результаті якого втратив ногу.

Кошти з реабілітації передав на тепловізор

Волонтери-земляки із Бучача допомогли зібрати кошти на протезування. Тетяна була поруч з Павлом, коли його відправили в Америку. Кошти, які залишилися від збору на протез, мали піти воїну на оздоровлення та реабілітацію. Натомість подружжя вирішило передати частину з них на придбання тепловізора ланівчанину Сергієві Кравчуку, а за іншу частину купили своїм побратимам необхідні речі.

— Тетяна й сама добряче відчула смак смертоносного пороху й побувала в горнилі війни. Деякий час була при штабі поряд із чоловіком після поранення, — поділилась журналістка-волонтерка. — Він офіцер, тож втрата ноги не стала приводом втрати роботи. Він залишається на службі. Наразі перебуває в Дніпрі в госпіталі, очікуючи висновку військово-лікарської комісії.

Військові не вибирають місце роботи. За наказом командування 21-річна Тетяна разом із артилеристами сьогодні несе службу на Донеччині, на спекотному Бахмутському напрямку.

Тим часом маленька Мілана живе в Ланівцях. Бабусю і дідуся часто називає мамою і татом. Особливо зранку, спросоння дитя кличе маму. Їй лише трохи більше двох років, а вона вже бачила війну зсередини, ворога зблизька, жила в страху і постійному ризику серед нелюдів, пережила важку дорогу втечі з окупації. Зараз дівчинкою опікуються турботливі та люблячі бабуся з дідусем. Але мами з татом дитині не вистачає. Сумує за ними, але знає, що вони захисники і герої.

— Батько Тетяни — підприємець. У Володимира четверо дітей і внучка, — поділилась Наталія Гамера історією родини. — Всіх однаково любить, опікується ними. А допомога військовим волонтерською справою стала для нього важливою, бо розуміє, що воїнам необхідна підтримка і допомога. Коли потрібно було їхати в рейс на Донеччину, і ми шукали власника буса з фаркопом для перевезення авто для ЗСУ, Володимир придбав його, встановив і тепер перевозить автівки хлопцям.

Мама тримає на руках не дитину, а автомат

Все, що необхідне, за власні кошти купує і передає дочці на передову. Вона також ніколи ні в кого нічого не просила. Але сьогодні їхньому підрозділу вкрай потрібен тепловізор. В них є, але не тієї потужності, який важливий у роботі артилеристів. А ще для зв’язку, якого немає у Бахмуті, треба старлінк. Частину коштів батько Тетяни вкладає, але на ці дві важливі речі потрібно орієнтовно 150 тисяч гривень.

— Дуже прошу всіх, кого зачепила історія цих відважних молодих людей, сучасних героїв російсько-української війни, допомогти долучитися до збору коштів, — звертається до небайдужих тернополян Наталія Гамера. — Тетяна і Павло та їхня донечка хочуть святкувати Великдень та інші свята, бути разом, радіти кожному дню. Але молоді батьки не бачать, як росте їхнє дитя, бо обрали шлях захисту країни. І сьогодні молода мама тримає на руках не дитину, а холодний автомат, живе не в теплій затишній хаті, а в наметі посеред руїн війни. А батькові щодня одягання протезу на ногу нагадуватиме, яку ціну він заплатив за право бути українцем і вільно жити в своїй країні.

Молитвою підтримаймо бойовий дух Тетяни та її побратимів на гарячому полі кровопролитної Бахмутської битви. Донатами давайте висловимо свою повагу воїнам і підтримку у знищенні окупаційної армії московитів.