"Монастир - це не армія, не тюрма. Це просто стиль життя": ексклюзивне інтерв'ю із сестрою Софією, яка живе в Тернополі

"Монастир - це не армія, не тюрма. Це просто стиль життя": ексклюзивне інтерв'ю із сестрою Софією, яка живе в Тернополі

Вона зрозуміла, що хоче бути монахинею ще у сьомому класі. В місто приїхали сестри, для неї вони виглядали як святі. Про життя “нареченої Бога”, будні у монастирі та свій погляд на сучасний світ сестра Софія розповіла у ексклюзивному інтерв'ю.

Раніше її ім’я було Галина, після обряду облечин, яким людей посвячують у монаше життя, у церкві її називають сестра Софія. Вже 22 роки жінка щодня одягає чорний чернечий одяг, молиться і ходить на богослужіння, які тривають кілька годин на день. Під час життя у спільноті сестер, монахиня, якій зараз 40 років, здобула вищу освіту, сім років пропрацювала вчителькою початкових класів, допомагала дітям, що опинились в складних життєвих обставинах та жила у чотирьох містах України. За чашкою чаю сестра Софія Згромадження сестер Пресвятої Родини поділилась своєю історією служіння Богові. Із посмішкою на вустах черниця каже, що сестер часто сприймають, як “ходячу совість”, бо коли їх бачать на вулиці то одразу задумуються про духовні речі.

- Коли ви вперше зрозуміли, що хотіли б бути в монастирі? Якими у ваших очах були сестри, яких ви побачили вперше у житті?

- Мені було, напевно, 13 років. Я народилась в місті Бібрка Львівської області. До нас у містечко приїхали сестри. Мені було цікаво, як вони живуть і я почала приходити до них. Для мене тоді вони здавались наче святими, таємничими. З часом вирішила, що я теж хочу присвятити життя Богові. Дехто думає, що до монастиря йдуть, коли щось страшне стається в житті. Насправді це не так. Тому, що кожну людину Господь кличе до особливої посвяти. Кожен виконує своє завдання в світі і я, насправді, ще від тоді не уявляла звичного життя з сім’єю. Я постановила собі таке життя і ніколи не думала, що воно може бути іншим. Життя в монастирі не є якесь особливе, святе. Бог є з кожною людиною, але є люди, які більше бажають Його бачити.

- Як відбувається обряд посвячення в сестри і чи був у вас час зважити все?

- До монастиря можна прийти від 17 років. Ще до того часу я часто приходила до сестер. Просто любила бути поряд з ними. Майже щодня приходила в монастир. В мене такий спогад залишився з того часу, коли ми ще з дівчатами однолітками приходили перед школою помолитись із сестрами. Ми працювали з ними, готували різні свята, допомагали у роботі з дітьми. Пам’ятаю, у них була Служба Божа, ми приходили, щоб помолитись разом з ними, а потім сестри пригощали нас чаєм і хлібом з варенням. То було надзвичайно смачно. Для мене то була така гарна їжа, я дуже любила ці моменти. Потім я закінчила школу і сказала собі, що хочу бути з сестрами. Зараз я розумію, що це було правильне рішення, цілком усвідомлене і в 17 років то вже сформована людина. У мене не було таких думок, що можна подивитись і піти назад. Я вирішила і розуміла, що це назавжди.

“Мама тішилась, а батько спочатку не розумів”

- Перший рік монахині живуть у монастирі на так званому “випробовувальному терміні” чи були за цей час у Вас думки змінити своє рішення?

- У нас є такий час, що називається “кандидатура”. Він триває один рік. За цей час людина, що приходить, просто живе серед сестер, дивиться, спілкується з ними, і в будь-який час може піти собі додому. Потім людина вирішує - хоче вона залишатись чи ні. Тоді відбувається “постриг”, а ми його називаємо “облечини”, коли дають монаший одяг. Тоді і дають нове церковне ім’я. Батьки мене хрестили Галиною. Можна було залишити це ім’я, а можна було і змінити. Я вирішила, що хочу змінити, бо змінюю цим усе своє життя. Потім на два роки починається час “новіціят” - це як школа. Він триває два роки і не обов’язково, що якщо ти пішов у новіціят, то вже не можна вертатись. Ні, в цей період ти також просто пізнаєш монаше життя. В часі новіціяту є рік, який називається “канонічний”, коли цілий рік ти маєш бути в монастирі, не можеш їздити додому, не маєш праці за межами монастиря.

- Як на Ваше рішення піти у монастир відреагували батьки? У вас релігійна сім’я? Чи спілкуєтесь ви із рідними?

- Я жила в звичайні родині: батьки, брат та сестра. Мама моя ходила до церкви і зрозуміла мене, сказала, що все нормально. Вона потім говорила мені, що тішиться, бо хтось молиться за нашу родину. Тато важко це прийняв, не міг зрозуміти. Коли я приходила додому, він щоразу питав, коли моя служба закінчиться, думав, що це як в армії. Перші роки він був ображений, що я залишила його, але тепер все добре. Ми спілкуємось. Вони приїздили до мене, коли я була у Львові, ми бачимось і тепер. Але найважче було, коли я перші роки жила у Бібрці в монастирі і додому не можна було йти, а монастир був буквально на сусідній із домом вулиці. Але я завжди розуміла, що це мій вибір і життя в монастирі воно інше, ніж в родині.

“Нам дозволяють вчитися”

- Як ви опинились в Тернополі, де живете тут?

- При облечинах ми даємо три обіти (обіцянки). Перший - це Послух. За ним ми не можемо самі вирішувати, що нам робити і будь-які рішення ми маємо погоджувати з Настоятелькою. Ще змалку я мріяла бути вчителькою. Потім вирішила, що монаше життя – важливіше. Я не думала, що можна бути сестрою і здобути освіту, але волею Божою я закінчила Прикарпатський Університет ім.В. Стефаника на факультеті початкових класів. Нам дозволяють вчитися. На останньому курсі випадково мені запропонували піти викладати у католицьку школу Святої Софії. З благословіння Настоятельки мені дозволили там працювати. Я була щасливою. Це була мрія мого життя. Я пропрацювала там сім років, і це мене дуже багато навчило. Я ще більше полюбила дітей. Зрозуміла, як сильно дитина може змінитись від того, що ти її любиш. Потім я працювала у Хмельницькому в “Карітасі” із дітьми, що опинились в складних життєвих обставинах. Після того я переїхала в Тернопіль. Зараз працюю секретарем в Тернопільсько-Зборівській архієпархії УГКЦ. На вихідних проводжу катехитичні зустрічі з дітьми при церкві . Живу із п’ятьма сестрами у монастирі на мікрорайні “Дружба”. Я зараз, як і всі люди, щодня приїжджаю на роботу тролейбусом, маршруткою. Щонеділі ходжу на Богослужіння. Щодня молюсь.

- Чи хотілось Вам коли-небудь одягнути буденний одяг, купити якусь блузку або спідницю?

- Мені подобається наш монаший одяг. Його не купиш в магазині, але про щось інше я ніколи не думала. Коли я була в школі, мої однокласниці любили вдягатись, а я - ні. Ніколи не звертала на це уваги. Новим було і те, що у сестер немає власних грошей. Ми давали обітницю убожества, за якою усі гроші, які ми заробляємо кожна на своїй роботі, йдуть у спільну касу, як в сім’ї. Якщо котрійсь із сестер потрібно щось купити із речей, то нам виділяють певну суму. Я ніколи не відчувала себе обмеженою у чомусь. Навіть тут я розумію, що поклалась на Господа повністю.

- За роки служіння, чи хотіли ви коли-небудь змінити щось у житті? Чи думали про те, що хотіли б мати сім’ю, дітей? Як вам вдається боротись із спокусами?

- В житті є різні спокуси, переживання. Це правда. По-різному є, але якщо ти знаєш для чого ти живеш, для чого ти все робиш, то стає легко. Так і з життям в монастирі. Я його насправді не таким уявляла перед тим, як там жити. Знаєте, ви можете собі малювати одну картину, а насправді все зовсім по іншому виглядає. Але я завжди молюсь. Коли мені важко, коли сумніваюсь у чомусь, я просто йду молитись. І це не є такою молитвою завченою напам’ять або прочитаною з книжки. То молитва - просто розмова з Богом, як з другом, як з батьком. Тоді ти відчуваєш любов і розумієш, що на все є Його воля. Так і з дітьми. Я їх дуже люблю. Часто проводжу із ними час. За своїх дітей в мене ніколи не було думок, бо я знала, що я монахиня. У нас не може бути сім’ї. Але разом з тим, у мене є багато дітей, з якими я говорю щодня, яким можу дати любов і вкласти Слово Боже.

Можна зайти в соцмережі чи вийти на каву

- Чи можна Вам користуватись соцмережами та чи можете зараз дозволити собі серед дня вийти у місто, щоб випити кави?

- Так. Звісно можна. Монастир - це не армія, не тюрма. Це просто стиль життя. Тому кожна з нас має свободу. І кожен сам має зрозуміти що нам треба, а що ні. Нам дають вибір і як і кожна людина ми маємо розуміти, що нам треба, а що ні. Тим більше, навіть через соцмережі ти можеш говорити про Бога і з Богом в серці. Зараз змінився час. Коли я почала жити монашим життям, не було телефонів, інтернету. Сестри, справді були іншими. Але не можна сказати, що вони були кращими, ніж теперішні або гіршими від них. Просто час був іншим і все. Я можу вийти на каву, у мене є знайомі тут. Це нормально як і для всіх людей. Просто потрібно знайти час, щоб не бути на роботі, і не мати роботи біля монастиря чи при церкві.

- Чи буває, що на вулицях люди підходять, коли помічають Вас, щоб поговорити про духовне?

- Інколи буває таке. Наприклад, я часто їжджу “Бла-бла-каром” і одного разу водій, з яким я їхала, дуже ревно хотів поговорити про церкву, виправдовував себе, що не ходить на Служби, бо бачив священиків, які теж грішать. Але це просто виправдання, на мою думку. Бо йдучи до церкви, маємо пам’ятати про зустріч з Богом, а не осуд людей, порівнюймо себе з особою Ісуса, як Він поводився як навчав.. Людям потрібні такі розмови. Особливо, коли бачиш, що щось в них сталось і ми завжди відкриті до них. Завжди вислухаємо. Жартома один священик називає сестер “Ходячою совістю”, бо люди, коли нас бачать, то одразу думають про щось духовне.

 

 

Коментарі (3)
  • Ігор Ігорович

    Настоятелька погоджує свої рішення з Ісусовим вченням, чи монахиням про це не можна думати? Де в Біблії йдеться про настоятельок? Звідки це пішло і чи не гріх підміняти Божу волю людською?

    Ігор Ігорович reply Ігор Ігорович

    Ну і так "навскидку"  - 8 з 10 жінок, згаданих у всіх євангеліях, були ... , а не праведницями, тому жінки, які хочуть йому служити, явно би не мали відмовлятись від власних дітей.
    Порвнювати себе з Ісусом - значить 1. пам’ятати, що він відрікся від своєї віри, 2.від своєї мами та братів, 3. від людей, які були неєвреями (в сучасній термінології це фашизм).

    Marta Turash reply Ігор Ігорович

    п. Ігор, думати не боляче, а потрібно і повірте - монахині думають. Щодо Біблії та настоятелів:  «Слухайтесь ваших наставників і коріться, бо вони пильнують ваші душі, за які мають звіт здати; щоб вони це робили з радістю, а не зітхаючи, - бо це для вас некорисно» (Євр 13,17). Власне звідси походить послух настоятелям і довіра, що те, як навчають уповноважені особи є Волею Бога. Господь об'являє Свою Волю через настоятелів адже Сам Христос сказав: "Хто слухає вас - мене слухає, а хто гордує вами - мною гордує, а хто гордує мною - годує Тим, хто мене послав" (Лк. 10.16)
    І так "навскидку" окремі жінки описані в Євангелії справді ДО ЗУСТРІЧІ З ІСУСОМ не були праведницями, однак після неї змінювалися і йшли слідом за Ним. Дорога за Христом у монашестві не є обов'язковою для всіх і власне у цьому полягає добровільність Євангельських рад. А щодо Ісуса то: 1. Він не відрікався від своєї віри: "Не думайте, що я прийшов усунути закон чи пророків: я прийшов їх не усунути, а доповнити." (Мт.5.17) Сам ж Ісус був обрізаним, святкував Пасху та відвідував синагогу. 2.Від мати та братів не відрікався, а сказав "Мати моя та брати це ті, що слухають Слово Боже та зберігають Його", це НЕ слова відречення, а радше пояснення. 3. Від людей, котрі не були євреями він також не відрікався бо ж сам сказав "Ідіть та зробіть учнями ВСІ народи" (Мт. 28.19) Зрештою, під час своїх подорожей відвідував землі Геразинські та Самарію, що НЕ є Ізраїльськими територіями, на яких відповідно живуть погани.
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні

Новини Тернополя за сьогодні

16:41 Петицію про відставку Зеленського за день підтримало понад 29 000 людей 16:12 Зрікся слави і кохання задля України 16:00 У Тані і Матвійка - тільки тато і тітка. Більше допомогти нікому, - допоможіть травмованим блискавкою дітям 15:40 Фото дня: у Центрі вивісили чорно-червоні та жовто-блакитні прапори Від читача 12:32 І Міжрайонний кар'єрний форум «Профорієнтація – 2019» у м.Чорткові 15:19 Тернополяни хочуть регулярний автобус до кладовища біля села Довжанка 15:00 ДТП на Микулинецькій: "КамАЗ", Mercedes і затори 14:30 У міській раді відкрито обговорять місцеві податки і збори 13:55 Авіабомбу, яку знайшли в центрі Тернополя, підірвали (відео) play_circle_filled photo_camera 13:20 Тернополянин, який потрапив до «чорного списку» роботодавців, припускає, що це справа рук конкурентів 13:00 Архикатедру можуть перефарбувати в інший колір 12:40 У Тернополі вироблятимуть сучасні вуличні світильники 12:18 Куди бігли тернополяни і на що зібрали понад 57 тисяч 12:00 «Художню стрижку газону», яку тернополяни тролили у соцмережах, вже виправили 11:34 Фотографи і моделі показали неймовірно красиву і загадкову Тернопільщину (фото) 11:07 Щоб уникнути черг до садочків, тепер дітей можна реєструвати онлайн або у ЦНАПі 10:47 Ветерани війни звільнені від податку на землю. А платіжки приходять 10:05 Тернополянин знову виграв суд проти тарифів. У міськраді кажуть, вартість проїзду незмінна (оновлено) 09:51 На Тернопільщині зросла кількість смертельних випадків на дорозі і число травмованих 09:30 Тернопільські школярі у їдальнях будуть розраховуватись без готівки
Дивитись ще keyboard_arrow_right
Афіша та квитки на Moemisto.ua Афіша:
keyboard_arrow_up