Мужній воїн, що віддав життя за Україну. Шумщина сумує за полеглим військовим Іваном Горобцем

• Його в рідному селі знали та любили всі. Товариський, добродушний, працьовитий, полюбляв футбол і співи, нікому не відмовляв у допомозі.
• Іван Горобець боронив Україну від ворога ще в зоні проведення антитерористичної операції. Коли цьогоріч росія вторглась на нашу землю, чоловік вирушив на передову. Він воював на Донеччині. 10 жовтня Шумщину сколихнула трагічна звістка – військовик загинув під час виконання бойового завдання... Його вдома не дочекались четверо дітей.

Село Залісці, яке ще не встигло оговтатись від загибелі військового Сергія Руденького, якого ховали 10 жовтня, у той самий день сколихнула нова втрата…

Читайте також: Боронив усіх, а своє життя не захистив. Шумщину сколихнула жахлива втрата – загинув військовий Сергій Руденький

Про чергову велику втрату, яку неможливо осягнути ні розумом, ні серцем, краян та жителів громади сповістив міський голова Шумської ОТГ Вадим Боярський.

– 10 жовтня, виконуючи завдання здійснених заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії російських загарбників у селі ***** Донецької області загинув солдат Горобець Іван Зотович, житель Залісець. Страшна війна забрала доброго, веселого та турботливого сина, брата та батька. Вічна пам’ять Герою! Висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким, друзям та бойовим побратимам Івана! – написав він.

Обожнював футбол і співи

Горобець Іван Зотович народився 27 квітня 1977 року у невеличкому селі Залісці на Шумщині. Там і зростав. Він – наймолодший у багатодітній родині, крім нього є ще дві старших сестри та брат. Чоловік навчався в «одинадцятирічці» – Залісцівському НВК. Однокласник загиблого Віталій говорить, що дістаючи із шухляди старий шкільний альбом, досі не може без усмішки дивитись на фото, де шістнадцять малят (їхній клас – прим.) позують у матроських безкозирках.

– Ми ровесники. Знаю я його з дитячого садочка. З тих пір товаришували. Скрізь були разом: до школи ходили спільною стежкою, грались, бешкетували, в навчанні одне одному допомагали. Коли підросли – гуртом ходили на вечорниці. Шкільні роки швидко минули, та дружба залишилась, – розповідає нам чоловік.

Однокласниця військового Оксана натомість пригадує, що Іван дуже гарно співав і любив цю справу. Він з творчої сім’ї, адже обидві сестри теж не уявляють свого життя без музики, а старший брат ще й вміло грає на різних інструментах.

– Івана пам’ятаю зі школи, як розумного, комунікабельного хлопця. З ним цікаво було спілкуватись на всякі теми. Як товариш, він помагав усім однокласникам, нікому не відмовляв у помочі. Надійною людиною був, щирою. А ще обожнював спорт, залюбки їздив на змагання. Особливо захопився футболом, – каже жінка.

В їхньому НВК, за словами пана Віталія, була футбольна команда. Її учасником відразу став майстерний та швидкий Іван Горобець. У вільну хвилинку хлопці не втрачали шансу побігати з м’ячем, позмагатись у спритності. Та не мали форми.

– Якось ми з ним поїхали до Шумська (тодішній райцентр – прим.) і купили однакові футболки, шорти й гетри. Його сестра Юля – художниця. Вона намалювала нам на футболках номери і прізвища. Ми тоді дуже задоволені були, відчували себе найкрутішими. Разом з Іваном ходили на шкільний спортмайданчик, навіть по сусідніх селах організовували цілі футбольні матчі. Він завжди був організатором цих дійств, вмів домовлятись, – зауважує Віталій.

Після школи – з однокласниками, як одна сім’я

Після школи шляхи найкращих друзів розійшлись. Віталій вирішив здобувати вищу освіту в Білокриниці (Кременецька міська громада – прим.). Іван в свою чергу вчився в Дубно (Рівненська область – прим.). Попри все, коли випадала нагода приїхати у Залісці, хлопці обов’язково зустрічались і проводили час. Говорили довго і про все на світі: захоплення, «пари», інші справи...

– Коли я перебрався на Київщину, бачитись вдавалось рідко, хіба коли гостював у батьків. Тож ми з Іваном раділи кожній, бодай найменшій зустрічі, цінували спільні моменти, вітали одне одного з різними життєвими успіхами. Ми назавше з однокласниками залишились міцною сім’єю, мали завжди тонкий зв’язок, – каже пан Віталій.

В юності Іван Горобець за власним бажанням пішов служити в армію. Повернувшись, не боявся жодної фізичної роботи, багато років працював на будівництві, маючи золоті руки і без проблем освоюючи нові заняття. Любив робити ремонти, а найкраще в нього виходило укладати плитку.

Коли росія захопила окремі райони Донеччини та Луганщини, чоловіка мобілізували у зону російсько-українського протистояння на Донбасі (зона АТО – прим.). Його ім’я та прізвище одним із перших закарбували в рідному Залісцівському НВК на інформаційному стенді, щоб школярі знали односельчан-Героїв. Коли 24 лютого почалась повномасштабна війна, Іван пішов боронити Україну знову. Він як ніхто розумів, що треба зупинити ворога за всяку ціну…

Іван на передовій виконував обов’язки стрільця-помічника гранатометника мотопіхотного відділення Збройних Сил. Воював він на Донецькому напрямку.

Племінниця захисника Марина розказує, що востаннє спілкувалась з дядьком минулої суботи (8 жовтня – прим.). Той написав, що з ним усе добре, просив, щоб не хвилювалась. Він завжди був таким – зберігав холодний розум навіть у найважчих ситуаціях. Вчора (12 жовтня – прим.) Марина дізналась, що серце рідної людини зупинилось навіки. Він загинув при виконанні бойового завдання. Дівчина досі не вірить у те, що це правда, що дядька вже немає серед живих…

Без батька залишились троє синів і донечка

– Горобець Іван Зотович з села Залісці Кременецького району, загинув 10 жовтня в населеному пункті *****. Виконуючи обов’язок мужнього воїна, перебуваючи безпосередньо у гарячих точках, він віддав життя під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, стримуючи збройну агресію росіян. Співчуття рідним та близьким. Слава Герою! – такі слова присвятили загиблому на фейсбук-сторінці Кременецька Районна Державна Адміністрація.

Однокласник Віталій, зітхаючи (а я чую, як він ледве стримує сльози, спілкуючись зі мною по телефону), говорить, що теж досі не може усвідомити – його кращий товариш загинув на фронті, захищаючи нас від російського ворога.

– Позавчора мама подзвонила мені та сказала, що Іван загинув. Це велика втрата! Дуже важко її перенести – як мені, так і всім, хто його знав, – сумує пан Віталій.

Іван мав дійсно добре серце. Не може бути злим той, хто поклав на вівтар свободи Батьківщини найцінніше – своє життя. В пам’яті друзів та односельчан він навіки залишиться добрим, веселим та усміхненим, справжнім Героєм, на його не лише варто, а й треба рівнятись. Без люблячого, турботливого батька залишилось четверо дітей – сини Роман, Максим і Артем, та донечка Аня…

Поетеса із села Залісці, в якому народився і виріс Іван Горобець, присвятила йому емоційний вірш. 

«І знову село в скорботі. І знову печаль в серцях.

Додому везуть героя, Який захищав і нас.

А вдома чекаю діти, І мама сидить в дворі.

Вона виглядає сина із тягарем на душі.

Чим же матір утішити? Які їй сказати слова?

Біль материнський непізнаний, такий, як її сивина.

Просто схиляємо голови і просим пробачення всі.

За ночі її недоспані і  сльози печальні,рясні.

Дай же, Боже, їй сили прийняти ту зустріч страшну.

Й додому провести сина у вічну оселю ясну.

Вічна пам'ять герою...»

Про зустріч тіла померлого Героя та чин поховання невдовзі обіцяють повідомити на офіційних інформаційних платформах Шумської громади та її очільника.

Редакція «20 хвилин» висловлює щирі співчуття сестрам та братові, дітям, дружині, всій великій родині, однокласникам, друзям, побратимам, односельчанам та тим, хто втратив дорогу людину – Івана Горобця. Вічна пам’ять, шана і слава тобі, Герою… 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.