«Думала, раз піду — і перестану»: історія 16-річної тернополянки, яка здобула перемоги з флейтою

• Софія Зейдліц – студентка ІІ курсу Тернопільського мистецького фахового коледжу імені Соломії Крушельницької.
• Нещодавно дівчина стала лауреаткою авторитетних музичних конкурсів – «Торонто-2021» та «Дніпровські хвилі». Вона здобула відразу два І місця і гран-прі за гру на флейті.

16-річна Софія — флейтистка-другокурсниця підкорила журі престижних мистецьких змагань. Ми поспілкувалися із Софією та її наставниками, і дізналися, яке майбутнє для себе бачить талановита дівчина та чи планує далі творчо розвиватись у Тернополі.

«Ще б був час на хобі…»

Минулого року Софія подала записи двох виступів на Канадсько-Український фестиваль дитячої та юнацької творчості «Торонто 2021», а також надіслала роботу на VII міжнародний учнівський конкурс музичного мистецтва «Дніпровські хвилі». Журі Фестивалю за виконання одного твору нагородило дівчину І місцем, за другий – відзначило гран-прі. Натомість у дніпровському конкурсі перемога Софії Зейдліц була беззаперечною.

Музикантка навчається на ІІ курсі відділу оркестрових духових та ударних інструментів Тернопільського мистецького фахового коледжу імені Соломії Крушельницької у класі викладача Ігоря Видойника. Дівчина трохи сором’язлива, але охоче розповідає про свою творчість.

— Як давно ти займаєшся музикою?

—     Це те, що я люблю понад усе. Чесно кажучи, від самого малечку у цій справі. Я із родини музикантів. Мої батьки, до речі, теж у цьому коледжі навчалися. Мама – бандуристка, і мене вона у свій час віддала на бандуру. Я грала і співала трохи, та потім зрозуміла – цим займатись не подобається. Паралельно у той період стикнулася з мутацією голосу, і згодом мене віддали у музичну школу – вчитись грати на флейті. Я спершу думала, що нічого не вийде, раз піду – і перестану, але згодом втягнулася, та й інструмент припав до серця. На флейті граю вже п’ять років, але цього недостатньо, аби її досконало опанувати.

— Як проходить день студента-музиканта?

—    Прокидаюся я о шостій ранку. Певний час сама тренуюсь. Хоча сонна, але граю, бо треба. Тоді збираюся і йду на пари. Потрібно приходити вчасно, бо вчитель контролює чи був ти вранці, займався чи ні. В нас такий коледж, що часто треба бути тут до пізнього вечора. Але між парами бувають також великі «вікна», скажімо, одне заняття – о дев’ятій, а друге – аж в 16:00. Тоді я йду десь перекусити або зайвий раз повторюю якусь композицію. Ввечері додому – і там вчити уроки. Часто сиджу над ними аж до пів ночі. А потім знову вставати о шостій. 

— Чи маєш якісь ще захоплення, окрім музики?

—      Маю. Але ще б був час на хобі… Мені хотілось би ще на інших інструментах грати, якщо би була можливість. Також люблю фотографувати.

— Як це – дистанційно брати участь у музичних конкурсах?

—      Робити це онлайн досить складно, по правді. Не чути справжнього «голосу флейти», і тому журі було важко оцінити – добре грає дитина чи ні. Від учасників вимагалося надіслати відео зі своїм виступом. Головне – щоб воно було без будь-яких редагувань та обробки. Ми знімали відео у Тернопільській обласній філармонії, записували такі музичні твори, як «Концерт» Карла Стаміца і «Тарантеллу» Валерія Гаврилина. Мені пощастило, адже зараз займаюся у прекрасних вчителя та концертмейстера – Ігоря Тарасовича і Олега Васильовича. Саме їхня підтримка і вимогливість стали запорукою моїх досягнень.

Журі двох конкурсів відзначили подяками також і наставників юної Софії – викладача Ігоря Видойника та концертмейстра Олега Кирилюка. Розмовляємо і з ними про їхню ученицю.

 «Її мама зразу сказала – всьо, це співачка, це композитор майбутній…»

Пан Ігор розповідає, що другий рік працює викладачем у музичному коледжі, власне, прийшов сюди на роботу, як тільки переїхав до Тернополя. До того чоловік був солістом оркестру, їздив по світу і виступав на різних сценах. Тернопіль йому сподобався, мовляв, місто невелике, затишне і компактне. Крім Софії, гру на флейті у молодого та амбітного педагога студіюють ще двоє студентів, однак сам він викладає ще диригування та інші дисципліни. Ігор Видойник ділиться, що радий мати зараз таких прекрасних учнів, як Софія і її однокурсники, адже навчаючи їх, отримує море задоволення і безцінний досвід. Про підготовку своєї «зіркової» вихованки говорить, що було нелегко.

— Яка взагалі Софія, як студентка?

—      Починали ми її навчати не з нуля. Вона вже була доволі непоганою флейтисткою, коли прийшла до коледжу, у неї був хороший звук, але не до кінця технічний. З Софією на флейті паралельно навчається грати хлопець, так от він більш до того здібний. Але це так закладено у нас, в чоловіків-музикантів. Ми більш агресивні, вимогливі до гри. Жінки навпаки – ніжні, «розспівані».

— Чи довго Ви готували Софію до конкурсів і як проходив цей процес?

—      Підготовка тривала близько двох місяців. Проходило все важко, бо через карантинні обмеження нам не було де займатися. Ми тишком-нишком збиралися разом в Олега Васильовича вдома і тренувались. Також займалися в філармонії. Там же і відео на конкурси відзняли. Для цього спеціально замовляли оператора, він умисне приїжджав і нас записував. Але наші старання виявилися не марними, а результат ви самі бачите. Одного дня до Софії прийшло повідомлення на електронну пошту. Її вітали з перемогою у конкурсах. Ми дуже зраділи. Незабаром через «Нову пошту» вже прийшли і кубок, і грамоти. Нагородження, на жаль, не було, все онлайн.

— Виникали труднощі у Вашій підготовці Софії до конкурсів?

—      З точки зору викладача, підготовка її є взагалі дуже специфічною, бо в Софії всередині «живе» така собі творча людина. Ми завжди стараємося вгамовувати цю її частинку особистості, але не завжди виходить. Коли Софія поступила до мене, її мама зразу казала – це всьо, це співачка, це композитор майбутній. Софія навіть зараз любить створювати різні пісеньки сама. В нас найбільше проблем із тим, що вона дуже розслабляється і її «веде» на сцені в іншу сторону. Професійний музикант мав би вийти, зіграти композицію ідеально від початку до кінця і бути сконцентрованим на програмі. А в Софії бувають моменти, коли творчість переборює оцю сконцентрованість, і вона розгублюється, її це збиває. Ми разом старались таких ситуацій уникати.

«Музикант має мати холодний розум і гаряче серце…»

Під час зйомки виступів на конкурси Софії акомпанементував викладач коледжу, концертмейстер Олег Кирилюк. Він грає на піаніно. У музичному коледжі імені Крушельницької він викладає уже 13 років, а у філармонії – 15. Пішов на роботу за спеціальністю відразу після закінчення музичної академії. Пан Олег говорить, що займатися з такими талановитими і головне – відповідальними дітьми, як Софія, йому дуже добре, адже у професії музиканта тільки 5 відсотків таланту, а все решта – то велика-велика праця.

— Що потрібно, аби добре грати? І яке майбутнє бачите для Софії?

—      Такий був чоловік – Франц Ліст, композитор, то він сказав якось таку фразу «Музикант має мати холодний розум і гаряче серце». В Софії «гаряче серце» іноді переважає, йде поверх всього, а холодний розум пропадає і її переповнюють емоції. Щоб бути професійним музикантом, все повинне бути у балансі. Тобто, ти маєш і максимально видавати свою творчість, своє нутро, натхнення, душу, але абсолютно контролювати ці процеси розумом. Якщо не виходить – ти автоматично перетворюєшся з аса у любителя. А Софія – чудова дитина, з неї буде добрий виконавець. Я впевнений, що колись із приємністю згадуватиму, що її навчав.

— Музичний коледж функціонує зараз у змішаному режимі навчання. Чи заважала «дистанційка» Вашій роботі і підготовці до конкурсів?

—      У нас зараз хто із викладачів хоче, то йде на дистанційне, а хто хоче більш музичні лекції – то очно проводить, але слідкує, щоб не було скупчення студентів. Все також залежить від спеціальності. Приміром, на диригуванні нас на уроці є троє, але ж не двадцять. Трохи працювали очно. На дистанційному було правді погано. Так деградують не тільки студенти, а й викладачі. Тим більше, ми не маємо відповідних засобів, аби забезпечити дистанційне навчання ідеально. У моєму випадку, як концертмейстеру, це дуже заважало. Нам не можливо було зібратися онлайн утрьох, хіба індивідуально займалися із Софією. Уявіть – зв’язок переривається, то запізнюється, то пришвидшується. Ми нічого не можемо у такий спосіб почути: ні звуку, як виконує студент, ні техніки тим більше. Я маю чути все, що відбувається, поки учень грає. Це має бути прямий процес, а не на пів секунди пізніше-раніше. Бо моя робота тоді виходить беззмістовна.

Прагне стати відомою

За здобуті перемоги Софія Зейдліц найбільше вдячна своїм наставникам. Вони, у свою чергу, вірять у її велике музичне майбутнє та обіцяють підтримку і надійне плече й надалі.

–      Ми навчити її не можемо, але допомогти навчитись – без проблем, – сміється пан Ігор.

Також Софія каже, що допомагали і батьки. Дівчина жартує, мовляв, вони навпаки підтримують те, що грає на флейті цілими днями, бо хочуть щоб не байдикувала.

На запитання про подальші творчі плани і сподівання, Софія відповідає, що хотіла би далі опановувати свій інструмент. По секрету ділиться, що можливо, колись повернеться до співу, але не до бандури точно. Проте, у Тернополі залишатися постійно не хоче. Юна флейтистка прагне рано чи пізно стати відомою на всю Україну і не тільки. А ми, у свою чергу, бажаємо їй тільки успіху!

 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.