Прогулянка на вихідні - пішки навколо озера

Відкрити для себе новий маршрут для сімейної прогулянки на вихідний, пройти пішки більше 10 км, зробити класні фото навіть телефоном можна, якщо повністю обійти тернопільський Став.

- Скільки живемо в Тернополі, ми ще всього озера загалом так ніколи і не обходили, - сказав чоловік.

Недослідженою для нас залишалася ділянка від «Циганки»- через Білу- Пронятинський ліс і до Дальнього пляжу.

Легкий наплічник і чай в термокружки – і ми вирушаємо.

Починаємо маршрут від готелю «Тернопіль». Годинник на Катедрі б’є 10.30 –  робимо перше селфі на старті. 9-річний Дмитро не особливо в захваті від такого довгого маршруту, але ми переконуємо, що буде цікаво. Вирішуємо йти спочатку в напрямку «Циганки», щоб невідома ділянка маршруту була на початку.















Для нас, як і для багатьох, хто вирішив обійти озеро вперше, головне питання – де ж та дорога, коли впираєшся в орогожу об’єктів «Водоканалу».  

Минаємо «Циганку», піднімаємося сходами на Циганську гору, і біля гаражів запитуємо місцевих про дорогу.

- Обійдете будинок, побачите попереду мур, доходите до нього, а тоді йдете наліво, на Білу, - каже чоловік з гаража. – Там стежок багато, але всі ведуть в одному напрямку.

Далі дорога проходить біля колії. Можна споглядати індустріальний пейзаж - потяги, старі і нові графіті - трохи помісити ногами болото, і почути звуки води, яка тече через фільтри станції «Водоканалу».

Дорогою зустрічаємо таких же відпочивальників, як і ми. На запитання про те, як спуститися до Ставу, відповіді не знають, бо теж йдуть цією дорогою вперше. Отож, продовжуємо рух до Білої. 

Графіті з написом «Біжимо» - вірний знак, що йдемо в правильному напрямку. Минаємо зупинку міської маршрутки №2. Стрілка на асфальті знову підказує напрямок. І ще один орієнтир буде уже перед мостом.





























Сільські краєвиди, поодинокі яблука на деревах, сонячні батареї, гавкіт собак, які почули чужих - і ми нарешті спускаємося до озера. Приємний бонус і плюс – плетений шалаш , де можна трохи відпочити, попити чаю, послухати плескіт хвиль, пофотографуватися. Далі шукаємо міст.

Частина озера, що в Білій, – непогане місце відпочинку, можна сюди приходити і влітку. Озеро в цій частині виглядає як море. Піщаний берег, нема бетонної огорожі і каміння, як біля набережної в Центрі. Видно, що заїжджають сюди і машинами, щоб рибалити. Мінус, особливо коли йдеш з дитиною, – мертві чайки на узбережжі. Їх небагато, але вони є.

Трохи поблукавши, таки знаходимо дорогу до мосту. Виявляється, колись тут навіть лежав асфальт. По обочинах видно листя суниці, ожини. Росте тут навіть обліпиха, але не зупиняємося і ягід не збираємо, бо попереду ще більше як половина шляху. Людей навколо небагато – в основному рибалки.

В Пронятинському лісі – ще золота осінь. Тут уже все частіше зустрічаємо любителів бігу. Біжать навіть з собаками.

На Дальньому пляжі не порожньо, хоч і листопад. Хтось прогулюється біля берега, хтось займається на тренажерах чи навіть шукає скарби з металошукачем.



















Дорога від Дальнього пляжу до «Маяка» - гладенька, хоч яйце коти, і це плюс – йти дуже комфортно. Мінус – водії їдуть дуже швидко, постійно треба тримати дитину біля себе. Також зауважте, що коли йдете на прогулянку з дитиною, будьте готові нести її на плечах.

Дорогою від Дальнього пляжу можна побачити, де стоїть теплохід «Герой Танцоров», порахувати причали – а їх тут чимало – великих і малих, і усі різні.

Дорога від дамби до Надставної церкви – звичний маршрут. Милуємося озером, його бірюзовою гладдю. Мінус – впродовж усього шляху до парку доводиться бачити переповнені урни сміття від упаковки їжі і напоїв з міських кафе. Респект тим, хто гуляє з термокружкою, адже каву в посуд клієнта наливають в багатьох закладах.

13.30 – фініш. Ми біля верби в парку Шевченка, звідки і починали мандрівку. Усміхнені, щасливі і з відчуттям маленької перемоги, бо ми обійшли озеро: на телефоні – 10700 метрів. 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.