На війну треба йти без «рожевих окулярів». Історія друзів, які вступили у «Гвардію наступу»

Зліва на фотографії - Анатолій Чудак, справа Юрій Плетюк

• На Тернопільщині триває набір до «Гвардії наступу». Одну з її штурмових бригад — «Лють», формують на базі Нацполіції.
• Юрій та Анатолій – односельчани та найкращі друзі, які разом прийняли рішення вступити у цей підрозділ. 2 березня хлопці пройшли завершальний етап відбору – поліцейську комісію. 
• Ми поспілкувались із майбутніми Захисниками про мотивацію стати частинкою «Люті», чи готові вони до виконання завдань на передовій та чи підтримують їхнє рішення рідні.
• Здійснено за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» та WAN-IFRA в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.

Наше з Юрієм та Анатолієм інтерв’ю волею долі випало на той день, коли вони приїхали до обласної поліції на співбесіду з поліцейською комісією. Після неї хлопці мали дізнатись, чи взяли їх у «Гвардію наступу». І хоча за плечима пройдений кінцевий етап, кандидати показали гідні результати на попередніх випробуваннях, їх розбирало хвилювання і цікавість. Однак поспілкуватись з нами й розповісти про себе погодились.

Мали шанс виїхати за кордон

Юрій Плетюк та Анатолій Чудак обоє родом з невеличкого села Биківці, що на Шумщині (тепер у складі Кременецького району Тернопільської області). Їхні сім’ї давно товаришують, а самі хлопці дружать більше 10 років. Зізнаються: обставини складаються так, що по «життю йдуть разом».

Юрію 27 років, він має дві вищі освіти. Закінчив бакалаврат за спеціальністю «Документознавство та інформаційна діяльність», й магістратуру – «Публічне управління та адміністрування». Навчався в Національному університеті водного господарства та природокористування у Рівному, а отримавши диплом у 2018 році, відразу пішов в армію. Пригадує, що тоді якраз розпочався весняний призов. Хлопець проходив службу у полку оперативного призначення імені Івана Богуна Національної гвардії України на Вінниччині.

Анатолію 25 років, він за професією механік-інженер. Здобув освіту у Мирогощанському аграрному фаховому коледжі. Йому пощастило знайти роботу за спеціальністю, адже понад півроку працював у агрофірмі «Мрія». А тоді звільнився, і разом з другом Юрою теж потрапив в армію. Сміється, мовляв, збирався сам туди йти, але в результаті чомусь пішли двоє. Хлопець проходив півторарічну службу порівняно недалеко від дому – у Золочеві, теж у центрі Національної гвардії. Там односельчани були до 2020-го.

Після звільнення зі служби хлопці почали їздити за кордон – на заробітки. Хотіли заробити грошей й підтримати свої родини. Теж усюди були разом, ділили й побутові проблеми, й інші життєві незгоди. За деякий час до старту повномасштабного наступу росії товариші якраз повернулись в Україну і готували документи для наступної поїздки. А вже 26 лютого вони мали перетнути польський кордон.

– Ось-ось мали виїжджати, за кілька днів. Вже навіть автомобіль у нас був замовлений, – розповідає Анатолій. – А 24 лютого прокидаємось вранці, і розуміємо, що почалась справжня війна. Мови про «покинути Україну» навіть не було! Я з перших днів записався у добровольчий батальйон в Шумську.

Можливо, як тільки росія напала, хлопці ще мали шанс виїхати за кордон, все ще було реальним. Запитуємо, чому все-таки не наважились так зробити, й друзі відповідають – це непросте запитання.

– Не думаю, що ми могли б сидіти за кордоном, знаючи, що вдома точиться війна. У мене наприклад батьки в Україні залишились, брат з сім’єю. Навіть уявити складно, як це – вони тут, а я там буду? І згадалось, що коли ми вступали у ряди армійців, давали присягу українському народу! – каже Юрій.

Отож, вторгнення ворога тривало, хлопці залишались у селі й допомагали нашим військовим як могли. А за деякий час «добробати» при територіальних громадах стали розформовувати. Коли Анатолій залишився без діла, товариші не могли залишатись осторонь подій у державі. В лютому 2023 року вони дізнались про набір до штурмових бригад «Гвардії наступу». Поговорили, як слід обдумали це рішення й вирішили – а чому б не піти. Домовились, що записуються у підрозділ разом.

Не всі у війську – «супермени»

Нагадаємо, що вступаючи до «Гвардії Наступу», кандидати можуть самостійно обрати бригаду, до якої бажають долучитись». Їх є вісім: «Сталевий кордон», «Азов», «Буревій», «Кара-Даг», «Червона калина», «Рубіж», «Спартан» та вже згадувана «Лють». Герої нашого матеріалу зупинились на останньому підрозділі. Цікавимось, чим мотивувались, обираючи стати частиною бригади Нацполіції.

– Багато причин можна назвати. Приміром, ми впевнені, що після закінчення бойових дій будемо працевлаштовані. Адже за нами у поліції закріплять наші посади. А це стабільна робота, заробітна плата, стаж накопичуватиметься. А ще «Лють» дасть нам хороші навички. Мріємо у майбутньому, коли будемо досвідченіші й старші – навіть відкрити власну охоронну фірму, – говорить нам Анатолій.

Чи не найдовше розпитуємо хлопців про етапи відбору у штурмовий підрозділ. Спершу вони подали заявку на новоствореному сайті «Шторм». Через кілька днів до товаришів подзвонили з управління кадрового забезпечення ГУНП у Тернопільській області, повідомили перелік документів та сказали прибути з ними в обласний центр. Тут після розмови Анатолію та Юрію дали направлення на проходження військово-лікарської комісії. 

– Після ВЛК ми повернулись додому і чекали. Далі нас знову викликали у Тернопіль. Тут ми пройшли фізичну підготовку, тести на знання законодавства, через тиждень – співбесіду з психологом, бо треба ретельно дослідити характер людини, яка вступає у ряди поліції. А після цих етапів нам наказали очікувати на «контрольний» дзвінок – коли з’явитись на поліцейську комісію, – ділиться Юрій Плетюк.

Загалом, усі етапи їхнього відбору до бригади «Лють», за словами хлопців, тривали понад три тижні. Додають, що першим «щасливчикам», які подали заявку, як тільки стартувала кампанія «Гвардії наступу», впоратись було легше, за орієнтовно 10 днів вони вже їхали на військові навчання. А ось згодом кількість охочих вступити у поліцейський підрозділ стрімко зросла. Тому у Юрія й Анатолія все трохи затягнулось по часу. Та вже 2 березня вони успішно подолали останній рубіж – комісію. 

Хлопці зізнаються нам, що всі етапи відбору були для них у певній мірі складними. Юрію найважчим видалось «здолати» розмову з психологом. Сміється, що пройти 400 запитань не кожному вдасться.

– Тести перевіряли нашу логіку. І наче ти все вірно заповнюєш, а запитання дуже каверзне. Ти його по-своєму зрозумів, а коли психолог розтлумачує суть речення, виходить, що ти помилився і взагалі неправильно відповів. Запитання закручені і треба добре поміркувати над розгадкою, – додає він.

А ось Анатолій Чудак боявся, чи то б пак, сумнівався, чи пройде фізпідготовку. Жартує, що раніше займався спортом, але «трохи себе запустив за кордоном». Та це випробування минуло як по маслу.

– Якщо взяти для порівняння фізпідготовку, яку ми проходили в армії, то тут все набагато простіше. І слід розуміти, що не всі у війську будуть «суперменами», кожен має якісь недоліки, – додає хлопець.

До слова, 6 березня від обласної поліції нам повідомили, що Анатолій Чудак та Юрій Плетюк успішно пройшли поліцейську комісію й вже зараховані у бригаду «Лють».

Маємо захищати наші кордони

Після одного із наших запитань виникає незручна пауза. Цікавимось, чи підтримують родини хлопців їхнє непросте рішення вступити у штурмову бригаду «Лють». Цю мовчанку першим перериває Юрій.

– Знаєте, якби у всіх батьки були військовослужбовцями, то проблем би не виникало… Ми вже дорослі. Звісно, батьки не хочуть відпускати своїх дітей на війну. Хоча всі розуміють, що вона рано чи пізно торкнеться кожної родини… Рідним довго пояснювали, що наш вчинок правильний, не можна сидіти вдома і чекати невідомості… Треба завчасно підготувати себе і близьких до різного, – зітхає він.

Анатолій Чудак та Юрій Плетюк додають – у своєму оточенні мають дуже багато бійців, які наразі боронять Україну від загарбників. Наприклад, у Толіка на передовій воюють троє братів, а у Юрія більшість побратимів, з якими проходив строкову службу в армії, й інші друзі теж на фронті або обіймають посади, пов’язані з військовою діяльністю. За словами хлопців, перед подачею заявки у «Гвардію наступу» головне – щоб вас хтось підбадьорював. Самому наважитись на цей крок складно.

– Коли ти одинак – тебе гризуть сумніви. А нам обом легше. Ми наче один вантаж несемо разом, один одного підтримуємо. Толік зразу сказав: «Ти подавай заявку, і як тільки тобі прийде відповідь – я того ж дня також подам!». І так ми пліч-о-пліч подолали всі етапи відбору, – посміхається нам Юрій.

Стосовно амуніції й харчування, всім необхідним курсантів «Люті» забезпечує держава. Коли хлопці проходили тести, пригадують, що заповнювали спеціальний бланк, у якому вписували розміри свого одягу та взуття. Під час проходження відбірних випробувань й навчання курсанти носять поліцейську форму. А коли вирушатимуть на фронт, їм видадуть камуфляж – весняний та літній варіанти форми.

Наостанок просимо у наших співрозмовників дати поради тим чоловікам та жінкам, які хочуть вступити у «Гвардію наступу» але вагаються чи остерігаються. Відповідь хлопців неочікувана.

– Багато хто не усвідомлює, куди насправді йде… Людина має бути готова до самопожертви. Не варто літати поза хмарами та романтизувати роботу військових. Дехто навіть через рік війни думає, що воювати – це просто. Насправді у нас є обов’язок – захищати наші кордони. Буде важко, будуть серйозні операції. І треба підготуватись, що маємо знищити ворога за всяку ціну! – завершують вони.

Отримали понад 400 заявок за місяць

Ключовими завданнями бійців «Люті» будуть штурмові дії та звільнення українських міст від російських окупантів. Тому у бригаду набирають вмотивованих чоловіків та жінок, які готові посилено навчатися військовій справі і далі виконувати обов’язки в умовах бойових дій.

Кандидати повинні бути й у хорошій фізичній формі та працювати над собою у подальшому. Щодо фізпідготовки, є стандартні вимоги – човниковий біг на дистанцію у 3 кілометри, підтягування, комплексно-силові вправи тощо. Також курсанти проходять співбесіду з психологом, багато тестів, щоб визначити ступінь їхніх знань.

І кінцевий етап – поліцейська комісія, під час якої оцінюють рівень мотивації та готовності бійців, попередні пройдені ними етапи й вирішують, чи рекомендувати особу на посаду у підрозділі. Про це розповідає Віра Мотелюк, начальниця сектору організації, відбору та проведення атестування поліцейських управління кадрового забезпечення ГУНП в Тернопільській області.

– Від початку лютого до нас надійшли понад 400 заявок від охочих вступити у «Лють». На даний момент ми рекомендували у підрозділ 62 кандидати. Вони подолали відбірні конкурси, пройшли поліцейську комісію і зараз вчаться на полігонах у навчальних центрах. Термін навчань залежить від військової спеціалізації. А 2 березня ще 35 осіб з’явились на співбесіду, – зауважує Віра Мотелюк.

Звичайно, із чотирьох сотень осіб багатьом довелось відмовити, додає жінка. Хтось не підходив за віковим критерієм (граничний вік для вступу у штурмову бригаду – 55 років), хтось приховав судимість, хворобу чи інвалідність. Чимало хлопців, які пройшли відбір, потрапили сюди з добровольчих угруповань. А ось мобілізованих у бригаду не беруть!

Вступити до лав «Гвардії наступу» можна у місцевих ЦНАПах, де добровольцям пропонуватимуть вісім бригад на вибір. У Тернопільській області це можна зробити у п’яти центрах надання адміністративних послуг: Чортків (вулиця Тараса Шевченка, 21); Бережани (вулиця Банкова, 3); Кременець (вулиця Тараса Шевченка, 36); Тернопіль (вулиця Князя Острозького, 6); Теребовля (вулиця Князя Василька, 10-а). У кожному з ЦНАПів є пост, де сидітимуть представники служб.

Ви можете звернутися до них, вони вас проконсультують і допоможуть визначитися. Якщо не бажаєте шукати ЦНАПи, то ознайомитися з інформацією та подати заявку можна на офіційному сайті «Гвардії наступу». Після консультації та заповнення анкети, в обов’язковому порядку слід пройти медичну комісію та психологічне тестування. Процедура відбору передбачає й співбесіду.

Можливо, Ви самі також вступили у якусь зі штурмових бригад «Гвардії наступу», або знаєте чоловіків та жінок, які це зробили, й готові поділились з нами своєю історією? Напишіть у коментарях під матеріалом, а ми з Вами обов’язково зв’яжемось. 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.