Народна артистка України Люся Давидко: «Дуже люблю життя, тому про свій вік не замислююсь»

Свій черговий славний  ювілей відзначила 18 листопада неперевершена тернопільська «Роксолана», народна артистка України Люся Давидко. У Тернопільському обласному академічному драмтеатрі ім. Т. Шевченка вона працює із 16-ти років. Зіграла понад 100 головних ролей, спробувала себе в різних амплуа. Тож недаремно її вважають примадонною тернопільської сцени. Ця чарівна жінка і харизматична актриса не перестає дивувати своїм талантом і нев’янучою вродою.

Про новий етап свого життя, про театр, родину і відпочинок Люся Давидко розповіла в інтерв’ю нашому виданню.

«Театр – це зміст мого життя»

• Пані Люсю, у театрі Ви працюєте вже 54 роки, якими вони були?
• Театр – це зміст мого життя. Я на сцені із 16 років. Тут познайомилася зі своїм чоловіком, тут росли наші доньки, тут працює моя внучка Соломія Крушельницька, яка подарувала мені вже й правнука. У мене четверо внуків. Коли я прийшла в театр після студії, мій майбутній чоловік Тадей Давидко саме повернувся з армії. До того він вже працював у театрі. На репетиціях вистави «У неділю рано зілля копала» ми і познайомилися. Мені дісталася роль Тетяни. Тадей підійшов до мене і сказав: «Це дуже складна роль, може, Ви відмовтеся. Інакше кар’єра не складеться». Я відповіла, що буду старатися виправдати сподівання режисера. Коли розпочалися репетиції, Тадей знову до мене підійшов і сказав: «Я подивився на Вашу гру, мені подобається, тому подам заявку на роль Гриця». Тоді цю роль грав також і Богдан Стецько. З цієї вистави й почалася історія нашої сім’ї.

• Ваші доньки не пішли слідами батьків, а внучка таки стала актрисою…
• Соломійка перед своїм випускним поставила нас перед фактом, що хоче стати актрисою. Я просила її не робити цього, але вона таки наполягла на своєму. Її мама була проти, а я вирішила не заважати, а допомогти при потребі. На випускному вечорі в «Березолі» внучка сказала: «Я хочу поступити в театральний і мрію грати на сцені разом з моєю бабусею народною артисткою України Люсею Давидко». В результаті через кілька років ми з нею грали у виставі «Мина Мазайло».

За півстоліття – 100 головних ролей

• За час роботи у театрі Ви зіграли понад 150 ролей, які з них були найпам’ятнішими для Вас?
• Я була героїнею театру, тому зіграла понад 100 головних ролей. З віком плавно перейшла у комедійні ролі. У виставі «За двома зайцями», яку поставив Анатолій Горчинський я зіграла Проню Прокопівну. Покійний Михайло Форгель, побачивши нашу виставу і порівнявши її з київською, відзначив, що вона має інше прочитання і нічим не поступається перед столичною.

• Чи впливали Ваші ролі на особисте життя?
• Рідко. Можливо, більше допомагали проявити якісь риси характеру – за щось постояти, щось перенести. Життя є життя. Ти приходиш додому і переключаєшся на дітей, на домашні клопоти. Іноді людям здається, що така пані нічого не робить, але я все вмію зробити. У мене чітко розписані всі хвилини мого життя. Я досі так живу.
• Ви неодноразово їздили на гастролі. Чи кликали Вас в інші театри?
• Я вийшла заміж дуже рано, тому коли мене кликали в кіно, чоловік наполіг на тому, щоб я залишилася в театрі і дбала про сім’ю. У мене склалося все тут, тому змінити щось було дуже важко. Нам було тут добре. Ми грали на сцені, нас шанували. До того ж нам допомагали батьки, на яких доводилося залишати дітей. Тож потреби щось змінювати не було.

Мріє про нові ролі

• Що дарували Вам шанувальники?
• Окрім квітів і цукерок мені писали вірші, підписували листівки, приносили подарунки, книжки. Знаків уваги було багато. Чоловік дуже ревнував, тому мені доводилось прочитати вірші чи написи на листівках і десь відкласти їх, щоб не дратувати нікого. Багато презентів було, коли 5 років поспіль грала Роксолану. І досі мене впізнають на вулицях, і це дуже приємно, і дуже важливо.

• Які попередні бенефіси Вам запам’яталися?
• Найбільше мені запам’яталися поставлені заради мене вистави – «Поки вона помирала» і «Останній палко закоханий». Це були прем’єри. Ще був один бенефіс, де ми грали уривки. Я сама вела той вечір. Цього разу відмовилася від бенефісу, бо вистава, яку пропонували, вже йде в театрі. Старим репертуаром не хочу бути одержима, мрію про новий. Дасть Бог ще буде якась цікава роль. Цього разу святкувала у родинному колі. Були доньки, внуки, правнук, словом, всі дорогі моєму серцю люди. Це був щедрий для мене родинний вечір.
• Для Вас звання народна артистка України – це любов, підтверджена народом?
• Я хочу в це вірити, цим живу. Все склалося так, що і ролі були, і вистави з аншлагами.

Відновлює сили в мандрах

• Поділіться, будь ласка, секретом Вашої нев’янучої краси.
• Настрій мусить бути оптимістичний на все, що тобі доля не піднесла б. Мусиш уболівати, молитись, дивитись у майбутнє з надією. Щодо догляду за собою, то користуюся скрабами, масками, кремами. Знаю, що глядачі не люблять, щоб їхні кумири старіли. І діти, і внуки теж цього не люблять. Всі хочуть бачити мене доглянутою, я теж. Чоловік попри свою ревність дуже любив, щоб я гарно виглядала. Останні 15 років перед своєю смертю він носив мені квіти. У нас була повна гармонія. Час дуже швидкоплинний і невблаганний, але я люблю і цю пору свого життя. Не соромлюсь свого віку, задоволена усім, що пережила. Я маю всі звання, починаючи від генеральського на сцені, і закінчуючи прабабусею. У 42 роки я вперше стала бабусею.

• Які маєте захоплення поза театром?
• Люблю відпочинок на морі. Коли мрію про мандрівки, то шукаю можливість це реалізувати. Я дозволяю собі побути бодай кілька днів там, де море чи океан. Також у мене є такий стан, що ще навіть не знаючи, куди їдемо на гастролі, я починала складати речі. Оце їхати кудись закладено в мені. Я розслабляюсь у мандрівках, енергетично поновлюю себе. Також люблю читати книжки, побувати на Богослужінні, прогулятися парком, подивитись фільм чи серіал, піти з друзями на каву. Буває, що мені хочеться щось зготувати для своїх рідних і потішити їх чимось смачненьким.

• На скільки років відчуваєте себе?
• Я дивлюсь на світ, як і кілька десятків років тому. Я мушу собі щось купити, придбати якісь нові наряди. Дуже люблю життя, тому про свій вік не замислююсь. Років не треба боятись, бо коли з’явиться цей страх, він почне вас з’їдати.

• Що Ви побажали б молодим актрисам?
• Я теж була амбітна, як і сучасні молоді актриси. Мій чоловік посприяв тому, що я знала, як працювати над роллю. Він вимагав від мене повної віддачі і я йому вдячна за це. Тепер актриси не хочуть чути, що треба працювати над дикцією, мовляв, зараз не той час. Я так думаю, що всі вчаться на своїх помилках, тому стараюсь завжди сказати все напряму, як відчуваю. Бажаю молодим актрисам м’якості, уміння цінувати кожен день, бо молодість дуже швидкоплинна, творчих мук, гарних ролей і цікавих п’єс.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.