Ветерани тернопільської експериментальної електроніки, гурт ZSUF, розповіли журналістці «20 хвилин» про свій творчий шлях.
Один з найстаріших гуртів Тернополя, ZSUF, цьогоріч відсвяткує вісімнадцять років на сцені. Гурт заснований навесні 2001 року у Тернополі.
- У далекому 2001 році на противагу рок-клубу була створена арт-формація “Відірвані від опалення”. Одними з учасників якої були Сергій Василишин та Олександр Ротман, і пізніше вони, власне, й створили гурт ZSUF. Спочатку їх було двоє, а потім через деякий час до них долучились решта учасників, - пояснює незмінний лідер гурту Сергій Василишин.
Сьогодні ZSUF — це Сергій Василишин - вокал, лірика, семпли, концепт-арт; Володимир Сонічєв - бас, синтезатори; Богдан Супрунюк - цимбали, діджеріду, дримба та Андрій Меренко - нойз, семпли, синтезатори.
- Насправді у нас немає конкретного поділу, - зазначають музиканти. - Якщо на початку нашого творчого шляху кожен відповідав за певну функцію, то зараз ми більш багатогранні. Бо пройшло стільки часу, що ми стали “мультиінструменталістами”.
Кожен з них мріяв стати музикантом з самого дитинства, але всі вони розуміють, що лише одною музикою заробити на життя, зберігаючи при цьому абсолютну свободу творчості - неможливо.
- Я хотів з 18 років заснувати гурт, але не було однодумців, - каже фронтмен гурту Сергій Василишин. - На щастя, з часом мені вдалось знайти близьких за духом людей та я почав займатись тим, чим справді завжди хотів.
Поза сценою Сергій Василишин – художник та вчитель. Володимир Сонічєв, бас гітарист гурту, працює інженером- інсталятором. Андрій Меренко працює дизайнером, а Богдан Супрунюк за фахом – програміст.
Кожен з них має безліч буденних турбот, але коли вони збираються разом, то жодні справи не мають значення.
- Інколи ми пишемо на злобу дня, - розповідає Андрій Меренко. - Наприклад, на репетиції починаємо сперечатись між собою, і якась фраза виходить, потім ми пробуємо імпровізувати та з неї розкручуємо цілу пісню.
Музиканти розповідають, що їхні пісні завжди пишуться спонтанно. Бувало й таке, що навіть під час виступу забували текст, то на ходу придумували інший.
- Музика - це наше кохання, - кажуть музиканти. - Кожен вкладає частинку себе, попри буденні справи, ми поринаємо з головою у творчість. У кожного з нас є сім’я, але ZSUF - це особливий стан.
У гурту немає конкретного стилю, вони пишуть те, що відчувають тут і зараз.
- Ранні зародки нашої творчості - це був нойз, тяжка електроніка, авангард - розповідають музиканти - А потім за рахунок того, що все навколо змінюється, відповідно, і наш стиль трансформується.
Чоловіки працюють за відчуттями. Розповідають, що кожен альбом та пісня - особлива. Учасники гурту кажуть, що вони створюють музику в першу чергу для себе, і отримують від цього величезне задоволення.
- Будь-яка репетиція чи концерт приносить масу задоволення. Нас більше цікавить процес, а не результат, - розповідає бас-гітарист гурту. -У нас бувало й таке, що ми давали концерти у напівпорожньому залі. Наприклад, ми виступали у барі в Одесі, де на концерті був присутній лише власник, бармен та офіціанти. А були й виступи з кардинально протилежною ситуацією.
Розповідають, що розпочинався їх творчих шлях з репетицій на квартирах.
- У нас було безліч студій, ми завжди шукаємо безкоштовне гніздечко, - кажуть учасники групи. Перші репетиції у нас проходили у квартирі та на вокзалі, продовжують музиканти. - На Залізничному вокзалі у нас була така невелика кімнатка, де колись мали облаштувати радіо. А ми домовились та проводили там репетиції. Там було досить психоделічно, бо ми пишемо пісні, а поруч проїжджають поїзда. Взагалі у нас все просто, ми брали з собою колонки, і де мали можливість там і грали. Постійної бази у нас і досі немає, та й ми не бачимо у цьому потреби.
Головною родзинкою гурту, за словами фанатів, є їхній імідж та перфоменси на сцені.
- Імідж гурту у серці кожного, але чим далі ми розвивались, тим більше він структурувався та змінювався разом з нами, - каже Володимир Сонічєв. - Ніхто ніколи не знає, чого чекати від наших виступів - ось це стала частинка іміджу, а все інше змінювалось. Якщо хочеш отримати шок, то сходи на концерт ZSUF, - кажуть наші фанати.
Музиканти кажуть, що їхня музика для усіх вікових категорій, але орієнтуються вони на людей, які здатні до критичного мислення і хочуть думати.
За весь свій творчий шлях гурт записав таку кількість альбомів, що й до ладу підрахувати важко, кажуть музиканти.
- Коли гурт лише починав формуватись як такий, то у нас була величезна продуктивність певний період, і за декілька років ми записали купу альбомів на касетах, проте деякі з них ще досі нерозшифровані, - пояснюють учасники гурту.
Якщо ж все таки постаратись порахувати, то у гурта є 12 дисків, а останні два альбоми викладені лише в Інтернеті, зовсім не записані на матеріальних носіях.
- Наприклад, до кожної пісні у своєму останньому альбомі ми записали кліп, і справді пишаємось своєю роботою, - продовжують музиканти. - Дехто навіть звільнився з роботи, аби доробити цей альбом.
Зараз у гурту творча перерва, після випуску останнього альбому. Кажуть, що для них музика - не професія.
- Професія - це завжди гроші, а ми дивимось за тим, що нам подобається робити, - кажуть музиканти. - Тому зараз у нас творчий перепочинок, але ми обов’язково повернемось на сцену, щоб дивувати своїх слухачів.
Музиканти кажуть, що люблять тернопільську рідну публіку.
- У нас є достатньо фанатів, дехто з них з самого початку творчого шляху з нами, - продовжують музиканти. - Хоч нам дуже подобається тернопільська публіка, але вона є досить таки балуваною. Тернополян справді важко чимось здивувати.
Учасники гурту кажуть, що найважче здивувати львівську публіку, хоч тернопільська недалеко відійшла.
- Ми дуже незвичні для глядача, які бачать нас вперше, - каже фронтмен гурту. - Бо ми робимо не лише музику, а й перфоменс. Тому, якщо тернопільська публіка до нас вже звикла, то коли ми приїжджаємо у місто в якому не були, то не всі нас сприймають.
Також музиканти згадують за виступи на “Файному місті”, кажуть, їм подобається організація нашого місцевого фестивалю.
- Цьогоріч ми вже не виступали на “Файному місті”, але згадуючи минулорічні виступи відразу з’являється посмішка на обличчі, - кажуть чоловіки. - Взагалі, фестивалі займають велику частину нашої творчості. Ми учасники безлічі фестивалів. Особливо нам запам’ятався JPEG фестиваль японської культури у Одесі. Бо нам було цікаво подивитись на їхню культуру та особливості поведінки.
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
№ 7 від 12 лютого 2025
Читати номер
Сергій Василишин
Герасимчук Ростислав