Як школярка з Тернополя волонтерила у США та навчила американців варити компот

Віра Грабчук потрапила у програму обміну майбутніх лідерів FLEX. Впродовж одного академічного року вона навчалася у США, у штаті Колорадо, і жила в американській родині.

- Чи готувалась до поїздки? 

 - Звичайно я готувала всі необхідні документи. Купувала дуже багато сувенірів, бо я хотіла своїй приймаючій американській родині привести частинку України. Я також я практикувала свою англійську, щоб не було мовного бар’єру і я могла вільно спілкуватись. У мене був хороший рівень англійської до того, як я поїхала в Америку. Але я, як і більшість, хто їде за цією програмою в Америку, думала, що зможу цілком вільно говорити. Але я приїхала туди, то зрозуміла, що потрібно ще вдосконалювати свою мову, бо є багато нюансів про які в книжках не пишуть. І після перебування в Америці вона у мене дуже покращилась і тепер я справді можу розмовляти англійською спокійно. 

- Якою була гостьова сім’я у яку ви потрапили? Як вона прийняла вас?

   - У мене був невеличкий нюанс із сім’єю. Бо початково я потрапила в одну сім’ю з якою я прожила разом чудових чотири місяці. У нас були постійні сімейні вечері, була неймовірна душевна атмосфера. У мене було дві молодших сестри, які не відвідували школу, а навчались вдома. Їх навчала моя нова американська мама, вони просто вирішили обрати собі такий спосіб життя. Тобто я потрапила у не типову американську сім’ю. Але в США часто трапляється таке, що через нові пропозиції в роботі, американці дуже часто переїжджають в межах країни. І моїй прийомній сім’ї довелося переїхати, звісно, вони хотіли забрати мене з собою, але там місцева школа не захотіла мене приймати. І відповідно, мені довелось змінити прийомну сім’ю. Друга моя гостьова родина була зовсім іншою, це була звична американська сім’я. У них були відсутні сімейні вечері, батьки дуже зайняті люди, які живуть швидким ритмом життя. Мала нагоду побачити два кардинально різних способи життя. У свою чергу, я розповідала американцям дуже багато за Україну, ми дивились разом фільми про нашу країну. 

- Що в американському побуті та традиціях викликало здивування? 

 - Вони не готують їжу самі, а дуже часто замовляють доставку додому. На вечерю майже щодня ми їли піцу чи гамбургери. З одного боку це нездорово, але з іншого - дуже економить час. Для мене це було дивно, бо вони справді вживають дуже багато фаст-фуду. А я, до речі, навчила свої американські сім’ї варити компот. Вони завжди купують сік у магазині і витрачають на це чимало коштів, а одного разу на Різдво я зробила узвар, і їм дуже сподобався цей напій. Я їм пояснила, що варити компот можна із метою економії, бо фрукти, які вже не надто свіжі, - можна використати в компот. А ще було для мене дуже дивним, що будь-які фрукти там цілий рік можна купити. Наприклад, дивувалась, коли їла взимку кавун. 

- Яка вона - американська школа? Чи справдила ваші очікування? 

 -  Американська школа від нашої відрізняється дуже багато чим. Навчання починається рано-вранці, у мене перший урок був о 07.40 годин. Уроки тривають 51 хвилину і лише до 5-ти хвилин перерви. Перерва лише для того, щоб змінити клас і тому спочатку я частенько запізнювалась через це на уроки. Мені американська школа відразу сподобалась. Тамі дуже сильно покращили рівень англійської мови. У американській школі багато уваги звертають на практичні знання, які будуть корисні нам у майбутньому. Наприклад, ми складали промови чи резюме, яке я, до речі, вже використовувала, коли влаштовувалась по приїзду в Україну. 

- Які предмети ви обрали для вивчення? 

- Є обов’язкові предмети: економіка, англійська мова, математика, основи здоров’я, комп’ютерні науки, історія Америки та біологія. І ще кілька предметів можна було вибрати як факультативні заняття. Я обрала для себе: театральне мистецтво, хімію, креативне письмо та філософію. 

- Чим займались у позашкільний час? 

 - Я товаришувала із учнями, які, як і я, приїхали в Америку по обміну. У нас була справжня велика інтернаціональна родина. Ми разом відвідували різні волонтерські проекти, розповідали для американців про свою країну. З американцями, до речі, мені було замало часу, щоб добре потоваришувати з кимось. Практично весь позашкільний час я проводила із гостьовими сім’ями. Ми часто ходили на пікніки чи походи. Також однією із вимог програми було волонтерство, але мені навпаки це приносило задоволення. Я допомагала бібліотеці та церкві. У бібліотеці, наприклад, читала із дітками по вихідних книжки. І якщо була якась подія в місті, то ми завжди допомагали. У результаті я наволонтерила 113 годин. 

- Що не сподобалось у житті американського підлітка? 

 - На мою думку, у житті все залежить від того, як ти його сприймаєш. Але будь-який досвід - корисний. Часто, звісно, було важко на уроках. Наприклад, пригадую, як на уроці англійської нам потрібно було написати 10-ти сторінкове есе і це було дуже важко. Звісно, коли я дізналась, що моя перша гостьова сім’я переїжджає, то це мене засмутило. Але загалом життя американського підлітка - чудове, я рада, що мала можливість там пожити. У мене навіть не було часу вдень сумувати за рідними, бо я постійно була зайнята чимось цікавим та корисним. Хоча, звісно, сумувала за українською мовою, рідними та друзями. 

- Чи сумуєте за Америкою?

- У мене немає часу сумувати за Америкою. Як тільки приїхала в Україну, відразу почала волонтерити, проводила курси англійської мови. А тепер я влаштувалась на роботу. Я живу тим, що в мене є зараз. 

Довідка

Програма обміну майбутніх лідерів (FLEX) – це програма для учнів загальноосвітніх шкіл десяти країн СНД – Євразії, яка фінансується урядом Сполучених Штатів. Програма надає школярам стипендії, які дають їм змогу подорожувати до Сполучених Штатів, навчатися в американській школі протягом одного академічного року і проживати у американській родині.

Основною метою FLEX є покращення взаєморозуміння між країнами та надання можливості молоді спостерігати за американським державним устроєм та бути його частиною. З початку існування програми у 1993 році, більш ніж 22000 молодих людей взяли участь у FLEX і повернулися до своїх країн сповнені ентузіазму, бажання допомагати іншим та ділитися набутим досвідом та знаннями для покращення життя у своїх громадах.